Барух Агадаті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Барух Агадаті
Flickr - Government Press Office (GPO) - Film Producer Baruch Agadati.jpg
Народився 18 лютого 1895(1895-02-18)
Бессарабія, Російська імперія
Помер 18 січня 1976(1976-01-18) (80 років)
Тель-Авів-Яфо, Ізраїль
Поховання
Країна Flag of Israel.svg Ізраїль
Діяльність кінорежисер, артист балету, хореограф, художник, кінопродюсер
Галузь живопис
Alma mater Академія мистецтв і дизайну «Бецалель»
IMDb ID 0012807
Агадаті крайній праворуч, з іншими артистами (1925). Світлина Авраама Соскіна.

Барух Агадаті (Борис Львович Каушанський; івр. ברוך אגדתי1895, Бендери, Бессарабська губернія — 18 січня 1976, Тель-Авів, Ізраїль) — ізраїльський танцівник, хореограф, балетмейстер, художник, кінорежисер та продюсер. Творець ізраїльського національного танцю («Хора Агадаті»), піонер ізраїльського кінематографа.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранній період[ред. | ред. код]

Бурих Каушанський, пізніше відомий як Барух Агадаті, народився в заможній родині Лейба та Басі Каушанських в бессарабському містечку Бендери (Подністря) на березі річки Дністер. Крім нього, в сім'ї росли ще двоє молодших дітей: брат Іцик та сестра Рейзл (Роза, в Ерец-Ісраель — Шошана Пінкус). Борух навчався у хедері та в світській гімназії в Бендерах. У 1910 році, п'ятнадцятирічним підлітком самостійно поїхав до підмандатної Палестини, де вступив до школи мистецтв і ремесел Бецалель в Єрусалимі під керівництвом Бориса Шаца. Жив у Петах-Тікві, заробляв на життя працюючи на укладачем асфальту, пізніше заробляв приватними уроками танцю.

У 1914 році повернувся до батьків і вступив до балетної школи при Одеському оперному театрі, після закінчення її був прийнятий до танцювальної трупи театру. Згідно з легендою, сценічний псевдонім «Агадаті» (дослівно: легендарний) виник випадково саме в цей, одеський період із легкої руки поета Яківа Фіхмана, який представив таким чином молодого танцівника визнаному метру єврейської літератури Хаїму-Нахману Бяліку.

Хореографія[ред. | ред. код]

Після закінчення Першої світової війни у 1919 році Каушанський знову поїхав до підмандатної Палестини на кораблі «Руслан» і цілком присвятив себе танцю. Спочатку організував балетну трупу (Єврейський художній балет), яка однак не мала успіху; тоді переключився на сучасну хореографію. Поставив кілька танцювальних вистав із використанням творів класичної музики, традиційного хасидського танцю («хусідл») із костюмами за власними ескізами. Поступово він став включати до програм східні (наприклад, у танці «Єменський екстаз») та релігійні (наприклад, у танці «Проводи Цариці Суботи») мотиви. Сам же Агадаті виступав й солістом трупи, яка отримала назву «Хевре траск».

На початку 1920-х років, відштовхуючись від молдавських народних танців, які він бачив у Бессарабії, Агадаті створив власний танець на музику, румунського (трансильванського) композитора Александра Босковича, який вчився тоді в Парижі, зі словами Зеєва Хавацелета. На відміну від бессарабської хори, в музичному плані цей танець, який отримав назву «хора Агадаті», використовував швидкий ритм на чотири чверті, але схожу на бессарабську кругову хореографію. За деякими даними, танець був створений на замовлення театру «Оhель» (Шатро) в 1924 році, проте відомо, що Агадаті в цей час в Ерец-Ісраель не був. Хора Агадаті набула надзвичайної популярності, стала першим ізраїльським національним танцем і є поширеною до цього дня.

З 1923 по 1927 рік Агадати разом зі своєю трупою жив у Європі, гастролюючи у Варшаві, Берліні, Відні та Парижі. Про широку популярність трупи в цей час говорить той факт, що вже в 1925 році вийшла перша монографія на івриті, повністю присвячена хореографу: Ашер Бараш, Іцхак Ках, Менаше Рабинович «һаАман һаРікуд һаІврі» (Мастер нового єврейського танцю), видавнцтво «Хедім»: Тель-Авів, 1925. Ескізи деяких костюмів для Агадаті під час європейського турне виконала Наталія Гончарова — дружина земляка Агадаті художника Михайла Ларіонова, який також залишив щонайменше три його малюнки. Так, саме Гончаровій належить ескіз костюма хасида до одного з найвідоміших його танців. Живучи в Парижі, Агадаті товарищував з обома, а також з художником Мане-Кацем, і був вхожий головним чином у художнє середовище.

Кінематограф[ред. | ред. код]

Після повернення до Тель-Авіва, Агадаті все менше часу приділяв хореографії, яка в ті часи не викликала серед поселенців особливої зацікавленості. Протягом багатьох років він займався постановкою щорічних карнавалів-ходів «Адлояда» на свято Пурим у Тель-Авіві, які стали традиційними. Вже в 1928 році він знявся в спільному ерец-ісраельсько-німецькому фільмі «Весна в Палестині» (на івриті Авів беЕрец Ісраель), який був комбінацією ігрового кінематографа з документальною хронікою. Саме цей стиль і привернув Агадаті, і в 1931 році він разом з молодшим братом Іциком (тепер Іцхаком Каушанським, а пізніше теж Агадаті, 1903—1980) заснував кінокомпанію Aga-film (від Агадаті), яка до 1934 року займалася випуском документальної кінохроніки із життя поселенців.

У 1931 компанією "Ага" знімається перший[1] івритський анімаційний фільм "Пригоди Гаді бен Сусі" (івр. הרפתקאותיו של גדי בן סוסי‎)

У 1935 році в прокат кількома мовами вийшов перший художній фільм Агадаті «Зот hі һаАрец» (Ось ця земля), що поєднував ігрове кіно з документальним. Сценарій до кінокартини написав тоді тільки літератор-початківець Авігдор һаМеїрі (Файєрштейн, 1890—1970), у ролях знялися відомі в майбутньому ізраїльські актори Рафаель Клячкин (1905—1987) і Шмуель Роденський (1905—1989). В 1936 році Агадаті повністю відсторонився від хореографії, але продовжував малювати. У середині 1930-х років він відкрив у Тель-Авіві перший постійний кінотеатр.

Зацікавленнісь до кіно у нього однак не згасло і вже після утворення держави Ізраїль, у 1950 році Агадаті разом із братами Йосефом та Мордехаєм Навон відкрив першу в новій країні кінокомпанію «Гева» в Тель-Авіві. Тоді як брати Навон виступали виключно в ролі продюсерів, Агадаті найчастіше був і продюсером, і режисером-постановником, і сценаристом, і оператором, і художником-оформлювачем власних кінокартин. Так у картині «һаЕтмол Шел Махар» (Завтрашнє вчора, 1964) він одночасно грає всі вищезгадані ролі, і знову поєднує ігрове кіно з кінохронікою. З інших фільмів слід відзначити «Наве Мідбар» (Оазис у пустелі, 1960), відзначений спеціальною премією на Стокгольмському кінофестивалі, «I Like Mike» (Мені подобається Майк, 1961), «Хевра ше-казот» (Така компанія, 1964) та «һаЛах ба-Садот» (Він йшов полями, 1967) за романом Моше Шаміра (1921—2004).

Барух Агадаті ніколи не був одружений і помер у Тель-Авіві 18 січня 1976 року на самоті. Невдовзі після його смерті вийшов присвячений його життю документальний фільм режисера Адама Грінберга (1976), а через десять років — велика монографія Гіори Манора «Агадаті — Халуц һаМахол һаХадаш бе-Ерец Ісраель» (Агадаті — піонер сучасного танцю в Ерец-Ісраель, видавництво Сіфріят һаПоалім: Тель-Авів, 1986). Нарешті, 1997 року на екрани вийшов документальний фільм [Архівовано 30 січня 2022 у Wayback Machine.] Гіллеля Трістера «Agadati: Screen of an Artist». Ім'ям Агадаті названо вулиці в Ізраїлі.

Кінострічки Агадаті[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Книжки[ред. | ред. код]

  • Baruch Agadati, «Water colour painting on silk» (Акварель на шовку, альбом із вступом Йоава Бареля), Newman: Єрусалим, 1968.

Примітки[ред. | ред. код]