Фіхман Яків Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фіхман Яків Ілліч
їд. יעקבֿ פֿיכמאַן
Bialikfichman.jpg
Народився 25 листопада 1881(1881-11-25)[1][2]
Бєльці, Бессарабська губернія, Російська імперія
Помер 18 травня 1958(1958-05-18)[1][2] (76 років)
Тель-Авів-Яфо, Ізраїль
Поховання
Країна Flag of Israel.svg Ізраїль
Діяльність поет, перекладач
Мова творів іврит, їдиш
Премії Премія Ізраїлю, Премія Бялика

CMNS: Фіхман Яків Ілліч у Вікісховищі

Яків Ілліч Фіхман (івр. יעקב פיכמןФіхман їд. יעקבֿ פֿיכמאַןФіхман; 25 листопада 1881, Бєльці, Бессарабська губернія — 18 травня 1958, Тель-Авів, Ізраїль) — єврейський поет і перекладач. Писав на івриті та їдиші. Класик сучасної івритської поезії.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Яків Фіхман народився в бессарабському повітовому містечку Бєльці в родині заможного орендаря Елє Фіхмана та його дружини Песі. Рано привчився до читання і потрапив під вплив художньої літератури маскілім (просвітителів) на івриті (М. Й. Лебенсона, А. Мапу) та реалістів на ідиші (особливо І. Л. Переца). У 14-ть років пішов з дому, бродяжив по містечках і весях сусідніх Херсонської та Подільської губерній, нарешті осів у Кишиневі, де вперше отримав доступ до великої бібліотеки і серйозно зайнявся самоосвітою, вивчив російську та німецьку мови, освоїв російську літературу та підготувався до здачі гімну. екстерном.

У Кишиневі ж Фіхман почав писати вірші івритом, їдишем і російською мовою. У 1900 році в дитячому івритському журналі «Ган Шаашуїм» з'являються його вірш «Шир Авів» (Пісня весни) і переклад лермонтовського «Коли хвилюється жовтіюча нива».

З Кишинева Фіхман повернувся до батьків у Бєльці, поринув у традиційну єврейську літературу. У 1901—1903 роках — в Одесі, де познайомився з Бяликом та С. Бен-Ціоном; у 1903—1905 роках — у Варшаві, де вже по-справжньому регулярно почав публікуватися в газетах на івриті «ха-Цофе» (Спостерігач) та «ха-Ор» (Світло) і на їдиші в найбільшій щоденній газеті «Хайнт» (Сьогодні); тут же познайомився із І. Л. Перецем — на той час метром єврейського літературного життя Варшави.

У 1905 році знову повернувся до Кишинева, а після погрому того ж року переїхав до прикордонного бессарабського містечка Леова (тепер райцентр Леовського району Молдови), де тоді жив відомий письменник Ідл (Єгуда) Штейнберг. Через три роки Фіхман залишив Леово, короткий час жив у Вільному, а ще через рік — у 1909 році — приїхав до Одеси, де допомагав Й. Х. Рівнницькому та Е. Л. Левінському у підготовці чотиритомного зібрання творів на івриті щойно померлого Єгуди Штейнберга.

Літературний дебют[ред. | ред. код]

Взимку 1909/10 років — навчався на педагогічних курсах у Гродно, потім поїхав до Варшави, де в тому ж році вийшла його книжка для дітей «Агадос ве Ширім» (Сказання та вірші). У 1911 році там же з'являються складена і прокоментована ним збірка пісень на їдиші «Ді Їдіше Музе» (Єврейська Муза) та перша збірка віршів на івриті «Гиволим» (Стебла). У 1912 році поїхав до Палестини, де деякий час редагував дитячий журнал «Моледет» (Батьківщина) і все більше захоплювався літературою для дітей та юнацтва.

У 1913 році у Варшаві вийшла складена ним хрестоматія дитячої літератури на їдиші «Фар Шул Ун Фолк» (Для школи та народу) і друге, розширене видання єврейських народних пісень «Ді Їдіше Музе» (видавництво Велт-Бібліотек). Незабаром перебрався до Берліна, а з початком Першої світової війни — знову до Одеси, де працював у видавництві Бялика та Рівницького «Морія» на Великій Арнаутській вулиці. У 1915 році видав підручник на івриті «Швілім» (Шляхи: Ілюстрована хрестоматія для 4-го року навчання), а в 1919 році збірка есеїстики «Бавуот» (Роздуми).

Наприкінці того ж року вже назавжди залишив Україну, що перейшла в тій час під радянську владу, відчалив пароплавом «Руслан» з Одеси, і через кілька днів зійшов на берег у середземноморському порту Яффа. Відновив видання журналу «Моледет», переклав на іврит Леоніда Андреєва, редагував дитячий додаток до газети «Гаарец», але вже 1921 року знову поїхав до Варшави. Тут співпрацював з журналом на івриті «ха-Ткуфа» (Епоха) та газетою на їдиші «Ді Їдіше Велт» (Єврейський світ), випустив хрестоматію дитячої літератури на івриті «Лашон ве-Сефер» (Мова і книга) та книгу прози для юнацтва на їдиші «Шабес ін валд» (Субота в лісі, 1924). У 1924—25 роках — у Кишиневі, працював у редакції газети «Ундзер Цайт» (Наш час, їдиш), яка видавалась Золменом Розенталем, багато друкувався на їдиші.

У підмандатній Палестині та Ізраїлі[ред. | ред. код]

З 1925 року і до кінця життя — в Ерец-Ісраель, співпрацював з різними івритськими виданнями підмандатної Палестини та їдишською періодикою Польщи, з 1936 по 1942 рік редагував журнал «Мознаїм» — офіційний орган спілки івритських письменників країни, а з 1942 року і до кінця життя вів постійну рубрику в літературному додатку до щоденної газети" «Давар» (Слово).

У ці роки Фіхман переробив низку своїх власних, написаних в ашкеназькій вимові віршів, адаптуючи їх ритміку до нової, що базується на сефардській вимові поселенців. Один за одним виходять збірки «Сефер ха-Эрец» (Книга землі; проза, 1927), «Мін ха-Тене» (Із кошика; вірші та проза, 1932), «Йемей Шемеш» (Сонячні дні; поеми, 1934), «Цлалім Аль ха-Садот» (Тіні на полях; вірші, 1935), «Авів ба Шомрон» (Весна в Самарії; вірші, 1943), «Пеат ха-Садзе» (Край поля; вірші, 1945), «Демуйот Кедумім» (Образи минулого; проза та поезія, 1948), "Селаїм б'Єрушалаїм " (Скелі в Єрусалимі; вірші та проза, 1951), 18 книг для дітей та юнацтва, 9 книг нарисів про єврейських письменників (Бялика, Мапу, письменників Польщі, Одеси та інших), збірка «Бессарабія» (1941, разом з Хаїмом Шорером, ілюстрації Нахума Гутмана), віршовані та прозові переклади з німецької (Гейне, Гете, К. Хеббеля, Гессе, Є. П. Якобсена), російської (Блок, Лермонтов), французької (Франс, Бодлер). У 1951 року разом із К. А. Бертіні та Б. І. Міхалі підготував до друку другий том посмертних зборів творів бессарабського письменника М. Гольденберга «ха-Тахана ха-Атіка» (Стародавній вокзал). Посмертно видано збірки віршів та спогади письменника.

Продовжував Фіхман писати і на їдиш. У 1949 році він став одним із засновників, редагованого Авромом Суцкевером, квартальника «Ді Голдене Кейт» (Золотий ланцюжок) — головного літературного видання країни на їдиш. Перший же номер журналу відкривається програмною статтею Фіхмана «Між івритом та їдишем», в якій він серед іншого виголошував: «Ганебно і не піддається розумінню, що поети, які пишуть на івриті, знають настільки трохи про своїх колег, що пишуть на їдиш, і що івритська преса приділяє настільки мало уваги огляду літературної творчості на їдиш». Однією з основних цілей нового видання на їдиш Фіхман бачив заповнення та виправлення цієї прогалини, зближення єврейських літераторів, що пишуть двома єврейськими мовами. У 1953 році в Буенос-Айресі вийшов великий том вибраних спогадів, віршів та есе Фіхмана на їдиш «Рейгнбойгн» (Райдуга), підготовлений автором і виданий аргентинським об'єднанням вихідців з Бессарабії.

Поети Я. Фіхман та Х.-Н. Бялик в Одесі. 1911 рік.

Ім'ям Фіхмана названо вулиці у різних містах Ізраїлю. З 1964 року бессарабським земляцтвом країни присуджується щорічна премія ім. Якова Фіхмана в галузі літератури та мистецтва, серед лауреатів якої: письменники Меєр Харац[he], Їхил Шрайбман[he], Янкл Якір, Борис Сандлер[yi], художник Нахум Гутман[en] та інші.

Література на івриті[ред. | ред. код]

Вірші та проза[ред. | ред. код]

  • Гіволім (Стебла), Тушія: Варшава, 1911.
  • Бавуот (Роздуми, есе), Морія: Одеса, 1919.
  • Сефер ха-Арец (Книга землі), Двір, 1927.
  • Мін ха-Тене (Із кошика, поезія та проза), Оманут, 1932.
  • Йамей Шемеш (Сонячні дні, вірші), Штибель, 1934.
  • Цлалім Аль ха-Садот (Тіні на полях, вірші), Штибель, 1935.
  • Бессарабія (спільно з Хаїмом Шорером, ілюстрації Нахума Гутмана), Єрусалим, 1941.
  • Авів ба-Шомрон (Весна в Самарії, поезія та проза), Сифріат Поалім, 1943.
  • Пеат ха Саде (Край поля, вірші), Шокен, 1945.
  • Демуйот Кедумім (Образи минулого, вірші та проза), Інститут Бялика, 1948.
  • Селаїмп бЄрушалаїм (Скелі в Єрусалимі, вірші та проза), Двір, 1951.
  • Аругот (Садові ложа), Інститут Бялика, 1954.
  • Асіф — Мівхар Ецірот (Врожай, обрані твори), Масада, 1959.
  • Кітвей Яаків Фіхман (обране), Двір, 1960.

Для дітей[ред. | ред. код]

  • Агадот ве-Шірім (Сказання та пісні), Мікра, 1910.
  • Арава (Степ), Оманут, 1922.
  • Сефарім Мецуярім ле-Єладім (ілюстровані книги для дітей), Зентерл, 1923.
  • БаБайт у-ба-Саде (Вдома і на полях), Оманут, 1931.
  • Тахат ха-Шамаїм (Під Сонцем), Оманут, 1931.
  • БаМидбар у-ба-Яар (В пустелі та лісі), Оманут, 1931.
  • Беhом ха-Даром у-бе-Кор хаЦафон (Холод Півночі та жар Півдня), Оманут, 1931.
  • Ал Хайот вІладім Сіпурім Неhмадім (Чудесні історії про тварин та дітей), Оманут, 1931.
  • Ал Хайот Прайот Маасіот Наот (Завидні історії про диких тварин), Оманут, 1931.
  • Йоссі Носеа ле-Ерец Ісраель (Йоссі подорожує Землею Ізраїля), Оманут, 1931.
  • Йоссі бе-Тель-Авів (Йоссі в Тель-Авіві), Оманут, 1931.
  • Меораот Йоссі ве-Ханан (Що трапилося з Йоссі і Хананом), Оманут, 1931.
  • Мегіней Саде ве-Керем (Захисник полів та виноградника), Оманут, 1932.
  • Ел ха-Ям (До моря), Штибель, 1934.
  • Йіктан бе-Тель-Авів (Іктан у Тель-Авіві), Штибель, 1936.
  • Айелет ха-Емек (Роса долини), Спілка письменників, 1942.
  • Дайягім Ал ха-Яркон (Рибалки на річці Яркон), Ам Овед, 1943.
  • Йоссі ба-Галіл (Йоссі в Галілеї), Масада, 1944.
  • Каланіт (Анемон), Шокен, 1946.
  • Ім Шахар Неце (Ми йдемо на світанку), Масада, 1959.
  • Авів ба-Арец (Весна в Землі Ізраїлю), Масада, 1959.

Нариси про письменників[ред. | ред. код]

  • Хаїм-Нахман Бялик, Кнесет, 1933.
  • Аврахам Мапу, Моледет, 1934.
  • Аншей Бесора (новатори), Інститут Бялика, 1938.
  • һерцл Котев Ет Медінат ха-Єхудім (Герцль пише [книгу] «Єврейська Держава»), Ньюманн, 1946.
  • Демуйот Менацнецот (Сяючі фігури), Сіфріат Поалім, 1947.
  • Амат ха-бініан: Софрей Одеса (Одеські письменники), Інститут Бялика, 1951.
  • Рухот Менагнот: Софрей Полін (письменники з Польщі), Інститут Бялика, 1952.

Література на їдиш[ред. | ред. код]

  • Ді Їдіше Музе: Замлунг Фун Ді Бесте Їдіше Лідер (єврейська муза: зібрання найкращих єврейських пісень), Фарлаг Шимінс Гройсе Велт-Бібліотек: Варшава, 1911; друге видання там же, 1913.
  • Фарн Шул ун Фолк (для школи та народу, хрестоматія дитячої літератури), Варшава, 1913.
  • Шабес Ін Валд (Субота в лісі, оповідання), Варшава, 1924.
  • Рейгнбойгн: Зіхройнес, Есейен Ун Лідер (Райдуга: спогади, есе та вірші), Бесарабер Ландслайт Фарейн Ін Аргентине: Буенос-Айрес, 1953.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б SNAC — 2010.