Бовін Олександр Євгенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бовін Олександр Євгенович
Народився9 серпня 1930(1930-08-09)
Ленінград, Російська РФСР, СРСР
Помер29 квітня 2004(2004-04-29) (73 роки)
ПохованняТроєкуровське кладовище
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьжурналістика, юриспруденція, дипломатія
Alma materМДУ
Науковий ступінькандидат філософських наук
Знання мовросійська[1]
ЗакладРосійський державний гуманітарний університет
Посадаambassador of the Soviet Union to Israeld і ambassador of the Russian Federation to Israeld
ПартіяКПРС
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною»
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора
Державна премія СРСР

Олександр Євгенович Бовін (нар. 9 серпня 1930(19300809), Ленінград — пом. 29 квітня 2004, Москва) — радянський і російський журналіст, публіцист, політолог і дипломат. З 1970 по 1982 рік — спічрайтер генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Член Центральної Ревізійної комісії КПРС у 1981—1986 роках.

Член КПРС з 1951 року (написав заяву про вихід з партії 19 серпня 1991[2][3]). Кандидат філософських наук (1969). Лауреат Державної премії СРСР (1981).

Біографія

[ред. | ред. код]

З 1941 по 1947 рік жив і навчався в Хабаровську, в школі № 5[4].

У 1953 році закінчив юридичний факультет Ростовського державного університету, рік працював народним суддею міста Хадиженська Краснодарського краю. В 19541955 роках — завідувач відділу пропаганди і агітації Нефтегорського райкому. В 1955 році — заступник директора Хадиженського ліспромгоспу. В 1955—1956 роках — знову народний суддя Хадиженська. Після закінчення навчання в аспірантурі філософського факультету МДУ (1959) — науковий консультант редакції філософії журналу «Комуніст».

У 19631972 роках — консультант, керівник групи консультантів 2-го міжнародного відділу ЦК КПРС. У цей період Бовін тісно співпрацював з Юрієм Андроповим, в той період — секретарем ЦК КПРС. Кандидат філософських наук (1969), тема дисертації — «Комуністи і соціал-демократи. (Деякі проблеми ідейно-політичної боротьби в сучасному робітничому русі[5])».

Протягом ряду років Олександр Бовін був спічрайтером генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Тетяна Окулова-Мікешіна називає Бовіна автором усіх відомих «сентенцій» Брежнєва: «Економіка повинна бути економною», «Ми стали на цей шлях і з нього не зійдемо»[6].

Відносив себе до шістдесятників[3]. У 1968 році під час Празької весни Бовін брав участь у переговорах з чехословацької стороною (Дубчек, Біляк, Гусак, Крігель та ін.) в прикордонному місті Чієрна-над-Тісоу. Займав досить незалежну позицію з приводу вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини.

Незалежна позиція Олександр Бовіна сприяла його переведенню до газети «Известия». За його власною версією, причиною зміни місця роботи стала його сміливі думки: «Перебуваючи в Сочі, я іноді писав листи друзям. І в одному з таких листів, будучи, мабуть, у збудженому стані, я дав негативну характеристику партійним бонзам, з якими доводилося працювати. Лист потрапив до КДБ»[7]. «Комерсант» наводить легенду, яка свідчить, що на якийсь дружній вечірці його запитали, чи він читав останню промову Леоніда Ілліча. «Що значить „читав“? Я її писав», — відповів Олександр Бовін і наступного ж дня розпочав нову кар'єру — політичного оглядача газети «Известия»[5]. Але співпраця з генеральним секретарем продовжувалася і пізніше: за твердженням Федора Бурлацького, саме Бовін прописав пасаж про керівну роль комуністичної партії в брежнєвській конституції 1977 року: «я зробив йому зауваження: але цього навіть у сталінській конституції немає. У сталінській, каже, немає, зате є пряма вказівка Леоніда Ілліча»[8].

З 1972 по 1991 рік — політичний оглядач газети «Известия». Працював ведучим щотижневої телевізійної програми «Міжнародна панорама». Член Центральної ревізійної комісії КПРС (1981—1986).

Дипломатичний ранг Надзвичайного і Повноважного Посла присвоєно 12 листопада 1991 року. За тиждень до розпаду СРСР був призначений Надзвичайним і Повноважним Послом СРСР в Ізраїлі, а після розпаду СРСР до 1997 року був послом Російської Федерації. У березні 1997 року був звільнений з посади у зв'язку з виходом на пенсію. В Ізраїлі неодноразово виступав із заявами стосовно політики державного антисемітизму в СРСР.

З вересня 1997 по 2000 рік[9] — знову політичний оглядач газети «Известия». З грудня 1997 року — автор і ведучий публіцистичної програми «Розмова по суті» на телеканалі «ТВ Центр». Публікувався в журналі «Підсумки». З осені 2000 року вів щотижневу авторську програму на «Радіо Росії» «Світ за тиждень» (до своєї смерті).

Був завідувачем кафедри журналістики Російського державного гуманітарного університету (РДГУ)[3][10]. У 2001 році підписав лист на захист телеканалу НТВ[11]. У 2002 році — ведучий 10-хвилинного авторського випуску «24 з Олександром Бовіним», що демонструвався на REN-TV по п'ятницях о 19:30[12].

Яків Кедмі відгукувався так: «Бовін — представник справжньої російської інтелігенції. З широким кругозором, дуже сердечний. Типовий росіянин у найкращих своїх проявах. Життєлюб, він любив добре закусити, при нагоді — випити. Не скажу, що він був людиною відвертою, але чесною. У ньому не було якоїсь фальші, ігри. Олександр Бовін щиро любив свою країну, але ніяких фобій до інших народів і країн не відчував… Бовін працював з Андроповим, і до цієї людини у нього було особливе, дуже особисте ставлення»[13].

Помер у Москві, вдома, від крововиливу в мозок у ніч на 29 квітня 2004 року[14]. Церемонія прощання пройшла 2 травня в Центральній клінічній лікарні, був похований на Троєкуровському кладовищі.

Родина

[ред. | ред. код]
  • Батько — Євген Олексійович Бовін, військовослужбовець
  • Мати — Агнеса Іванівна Бовіна (Борисова)

Був одружений. Залишилися донька й онук[3].

Кіновтілення

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Государство и коммунизм. М., 1963
  • Интернационализм и наша эпоха. М., 1965
  • Политический кризис в Китае. М., 1968 (в соавторстве с Л. П. Делюсиным)
  • В. И. Ленин о политике и политической деятельности. М., 1971
  • Мир семидесятых. М., 1980
  • Начало восьмидесятых. М., 1984
  • Поговорим по-существу… М., 1985
  • Космические фантазии и земная реальность (По ту сторону) — М.: Советская Россия, 1986
  • Мирное сосуществование. М., 1988
  • Космические фантазии и земная реальность. Фрунзе, 1988.
  • Кризис мирового социализма. М., 1991
  • В «Известиях» и Тель-Авиве. М., 1994
  • Прощание с Израилем. Тель-Авив, 1997
  • 5 лет среди евреев и мидовцев. М., 2000, 2003.
  • XX век как жизнь. М., 2003
  • XX век как жизнь. Воспоминания. М.: Захаров, 2003. [Архівовано 24 вересня 2008 у Wayback Machine.]
  • Записки ненастоящего посла. М.: Захаров, 2004. [Архівовано 11 березня 2012 у Wayback Machine.]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Валентин Зорин, проповедник — Русская жизнь. Архів оригіналу за 1 січня 2011. Процитовано 8 липня 2020.
  3. а б в г Егор Яковлев. Поговорим с друзьями о России. [Архівовано 21 вересня 2017 у Wayback Machine.] «Радио Свобода», 21.03.2004
  4. Хабаровская вольница | Тихоокеанская звезда (англ.). toz.su. Архів оригіналу за 21 серпня 2019. Процитовано 21 серпня 2019.
  5. а б Отдел внешней политики. Умер Александр Бовин [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.]
  6. Почепцов Г. Г. Паблик рилейшнз для профессионалов (часть 1). Архів оригіналу за 10 вересня 2014. Процитовано 15 червня 2012.
  7. Александр Бовин: В приёмной Андропова не было дверей. Чтобы попасть к шефу КГБ, следовало зайти в… — Газета «Факты и комментарии»
  8. Историк Федор Бурлацкий в своих книгах расскажет всю правду о выдающихся государственных деятелях — Александр Сабов — Российская газета. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 8 липня 2020.
  9. Александр Евгеньевич Бовин. Биографическая справка. [Архівовано 21 вересня 2017 у Wayback Machine.] «РИА Новости», 09.08.2010
  10. ПОСЛЕДНИЙ ГУСАР. Московские новости. 30 квітня 2004. Архів оригіналу за 25 лютого 2005. Процитовано 8 липня 2020.
  11. Письмо видных деятелей науки, культуры и политики в защиту НТВ [Архівовано 31 жовтня 2014 у Wayback Machine.] / newsru.com
  12. 10 МИНУТ С БОВИНЫМ. Труд. 1 лютого 2002. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 8 липня 2020.
  13. Сергей Князев (20 січня 2018). Есть высшие интересы, и это вне дискуссий. Экс-глава спецслужбы Израиля Яков Кедми о характере Путина и Твардовском на иврите. dp.ru (рос.). Архів оригіналу за 2 вересня 2019. Процитовано 8 липня 2020.
  14. Новости [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.] «Эхо Москвы». 01.05.2004
  15. Указ Президента Российской Федерации от 10 августа 1999 года № 1029 «О награждении орденом „За заслуги перед Отечеством” III степени Бовина А.Е.». Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.
  16. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 9 августа 1980 года № 2655—X «О награждении орденом тов. Бовина А. Е. орденом Ленина». Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 8 липня 2020.
  17. Распоряжение Президента Российской Федерации от 28 июля 2000 года № 318-рп «О поощрении Бовина А.Е.». Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.
  18. Распоряжение Президента Российской Федерации от 7 января 2002 года № 4-рп «О поощрении». Архів оригіналу за 15 квітня 2018. Процитовано 14 квітня 2018.

Література

[ред. | ред. код]
  • Воспоминания об Александре Бовине. Политик, журналист, дипломат / [сост.: В. Захарько, С. Кондрашов, Л. Шинкарев]. — М.: Любимая Россия, 2006. — 535 с., [24] л.; ISBN 5-9607-0007-7

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник:
Дипломатичні відносини перервані
Надзвичайний і Повноважний Посол СРСР в Ізраїлі

12 листопада — 25 грудня 1991
Наступник:
Бовін Олександр Євгенович

як посол Російської Федерації в Ізраїлі
Попередник:

Бовін Олександр Євгенович

як посол СРСР в Ізраїлі
Надзвичайний і Повноважний Посол Росії в Ізраїлі

25 грудня 1991 — 27 березня 1997
Наступник:
Михайло Леонідович Богданов