Бойко Микола Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Павлович Бойко
BojkoNikolPavlov.jpg
Народження 5 травня 1911(1911-05-05)
Івангород
Смерть 29 березня 1995(1995-03-29) (83 роки)
Донецьк
Країна СРСР СРСР
Рід військ RAF A emb-Artillery1924.gif артилерія
Роки служби 19341935
19411946
Звання капітан
Командування 8-ма батарея 34-го гвардійського артилерійського полку
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня

Микола Павлович Бойко (5 травня 1911, Івангород — 29 березня 1995, Донецьк) — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу. В роки німецько-радянської війни командир 8-ї батареї 34-го гвардійського артилерійського полку 6-ї гвардійської Червонопрапорної стрілецької дивізії 13-ї армії Центрального фронту, гвардії старший лейтенант.

Тракторист. Викладач наукового комунізму.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 5 травня 1911 року в селі Івангороді (нині Ічнянського району Чернігівської області України) в сім'ї селянина, нащадка козацького роду Прилуцького полку Гетьманщини. Українець. Освіта неповна середня. Закінчивши курси механізаторів, працював у колгоспі трактористом. 1933 уникнув терору голодом з боку окупаційної радянської влади, завербувавшись у Ніжинську міжрайонну партійну школу. Працював штатним пропагандистом сталінських ідей в політвідділі Батуринської МТС.

19341935 служив у лавах Червоної Армії. Переїхав до Росії, де працював в Орловській споживспілці, потім завідувачем культбазою в місті Брянську.

1941 призваний у сталінську армію, направлений на протинімецький фронт. Воював на Західному, Брянському, Центральному і 1-му Українському фронтах. Був двічі поранений і тричі контужений.

В бою 7 липня 1943 організував відбиття атаки 70 танків противника в районі станції Понирі (Курська область). Батарея підбила 11 машин.

29 вересня його батарея першою в полку переправилася через річку Прип'ять на південний схід від міста Чорнобиля (Київська область), брала участь у відбитті семи контратак, знищила дві бронемашини і до двох піхотних взводів.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 жовтня 1943 року за мужність, стійкість і відвагу, проявлені в боях при форсуванні Дніпра, утриманні та розширенні плацдармів, гвардії старшому лейтенанту Миколі Бойку присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1797).

1946 капітан М. П. Бойко — в запасі. 1948 закінчив партшколу КПСС, а в 1952 році — Харківський педагогічний інститут імені Г. С. Сковороди. Був на педагогічній роботі — спочатку в Ізмаїлі Одеської області, потім у Харкові. З 1970 року жив у місті Сумах, де працював старшим викладачем кафедри марксизму-ленінізму філії Харківського політехнічного інституту. Потім переїхав до Донецька, де з 1976 по 1990 рік був доцентом кафедри наукового комунізму Донецького політехнічного інституту. Помер 29 березня 1995 року.

Нагороди, пам'ять[ред.ред. код]

Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медалями.

Ім'я Героя довгий час носив комсомольсько-молодіжний загін у селі Івангороді. 23 березня 2009 року його ім'я присвоєне Експериментальній школі № 5 міста Донецька[1].

меморіальна дошка

В Донецьку, на будівлі Донецького національного технічного університету за адресою вул. Артема, 58, де з 1976 по 1990 рік працював Микола Бойко, встановлено меморіальну дошку.

Примітки[ред.ред. код]

  1. www.uvk5.org.ua(рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
  • Гриченко И. Т., Головин Н. М. Подвиг. — Харьков: Прапор, 19
  • Днепр — река героев. Киев, 1983.
  • Дороги храбрых. Донецк, 1967
  • Церковный М. Ф.,Шиганов А. Д.,Юрьев Б. Ф. Героев подвиги бессмертны.- Киев:1982