Бурко Демид Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бурко Демид Григорович
Бурко Демид Григорович.jpg
Народився 29 серпня 1894(1894-08-29)
Пирогів, Вінницький повіт, Подільська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 9 червня 1988(1988-06-09) (93 роки)
Штутгарт, Баден-Вюртемберг,
Німеччина Федеративна Республіка Німеччина
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukrainian State.svg УНРСРСР СРСРНімеччина ФРНFlag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність військовослужбовець

Деми́д Григо́рович Бурко́ (Бурко-Корецький) (* 29 серпня 1894, Пирогів Вінницького повіту Подільської губернії — сучасний Тиврівський район — † 9 червня 1988, Штутгарт) — педагог, поет (псевдонім Данило Святогірський), публіцист, церковний діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походить з селянської родини. 1909 року закінчив Сутиську учительську школу, в 1913 — Вінницьку церковно-учительську школи. Працює в школі; у березні 1915 року мобілізований до імператорського війська. Закінчив школу прапорщиків у Вільнюсі, воював на Західному фронті.

1917 року прапорщик Бурко бере участь у Всеукраїнському військовому з'їзді в Києві. Працює референтом у Генеральному секретаріаті з військових справ, в тому ж часі співпрацює з Всеукраїнською церковною радою.

Січнем 1918 року Демид Бурко бере участь у бою під Крутами; через багато років напише вірш-спогад «На вічну пам'ять мученикам».

Після захоплення Києва більшовиками переїздить до Кам'янця-Подільського, там вступає на історико-філологічний факультет Камянецького університету.

Починається радянсько-польська війна, в травні Бурко вступає до українського війська — Волинська дивізія.

Восени 1920 з відступаючою Армією УНР опиняється в Польщі. Вже 1921 року повертається на Батьківщину; при переході кордону заарештований, перебував у Вінницькому концтаборі.

У лютому 1922 року звільнений з ув'язнення завдяки амністії. Закінчує Кам'янецький інститут народної освіти, вчителює у школах Вінниччини та Київщини.

1931 року через гоніння пішов з школи, працює в кооперації.

1935 року заарештаний вдруге, йому вдається втекти, переховується під чужим ім'ям.

Під час Другої світової війни Бурко в Полтаві. З жовтня 1941 — секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 12 травня 1942 року митрополитом Феофілом (Булдовським) висвячений на священика у Покровському соборі міста Харкова.

До осені 1943 року очолює полтавську Свято-Миколаївську церкву. З дружиною був одним із організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста.

В часі перебування у Полтаві працює на літературній ниві — в місцевій пресі друкує вірші та статті мистецько-культурного напряму.

Восени 1943 року отець Демид брав участь у похороні 500 жертв більшовицького режиму у Вінниці, під час панахиди він виступив із промовою, зокрема зазначив: «Нехай на їхніх могилах виростуть квіти кращого майбутнього».

З осені 1943 перебуває на еміграції в Німеччині.

В 1940-х роках очолював Миколаївську парафію в таборах для неповерненців.

В серпні 1947 бере участь в Ашаффенбурзькому соборі, на якому оформилася УАПЦ (соборноправна), згодом від неї відійшов.

Був настоятелем парафій в Інгольштадті, Карлсруе, Людвігсбурзі, Новому Ульмі, духовним опікуном православних українців старечого будинку в Дорнштадті.

У грудні 1956 року входить до Вищого церковного управління УАПЦ.

З 1969 по 1973 рік виконував обов'язки голови Вищого церковного управління при митрополиті Никанорі (Абрамовичі).

1973 роком був обраний Ради Митрополії УАПЦ. Разом з цим не переставав друкуватися у різних церковних часописах — «Рідна церква», дописував в газети «Українські вісті» та «Нові дні».

Головною працею його стала збірка нарисів «Українська автокефальна православна церква — вічне джерело життя» — 1988, Баунд-Брук, США.

Українська автокефальна православна церква - вічне джерело життя.jpg

Помер отець Демид Бурко у Штутгарті, де довгий час був настоятелем церкви Святого Духа. Похований на штутґартському цвинтарі Праг (англ. Prague Cemetery).

Дещо з надрукованого:

  • «Митрополит Петро Могила», «Рідна церква», Карлсруе, 1956,
  • «Як зруйнували Михайлівський монастир» — «Календар-альнанах на 1957 р.», Буенос-Айрес, «Відродження»,
  • «Руїни, руїни…» — «Церква і життя», 1990

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]