Федеративна Республіка Німеччина (1949–1990)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Bundesrepublik Deutschland
Федеративна Республіка Німеччина
1949 – 1990 Німеччина Flag of Germany.svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Гімн
Lied der Deutschen
Пісня німців
Розташування Федеративна Республіка Німеччина
Карта ФРН (1990 рік)
Столиця Бонн
Мови Німецька
Форма правління парламентська республіка
Бундесканцлер
 - 1949-1963 Конрад Аденауер
 - 1963-1966 Людвіг Ергард
 - 1966-1969 Курт Георг Кізінгер
 - 1969-1974 Віллі Брандт
 - 1974-1982 Гельмут Шмідт
 - 1982-1990 Гельмут Коль
Історія
 - Утворення ФРН 7 вересня 1949
 - Об'єднання ФРН та НДР 3 жовтня 1990
Площа
 - 1990 248 577 км2
Населення
 - 1990 63 250 000 осіб
     Густота 254,4 осіб/км² 
Валюта Марка ФРН
Попередник
Наступник
Merchant Flag of Germany (1946-1949).svg Тризонія
Flag of Saar (1947–1956).svg Саар (протекторат 1947—1956)
Німеччина Flag of Germany.svg

Федерати́вна Респу́бліка Німе́ччина (нім. Bundesrepublik Deutschland), також ФРН або За́хідна Німе́ччина) — прийнята назва Німеччини в період з 7 вересня 1949 року (заснування держави на території Тризонії) до 3 жовтня 1990 року (Воз'єднання Німеччини). В цей період ФРН тільки один раз змінювала кордони: 1 січня 1957 року до неї приєдналася земля Саар.

Історія[ред.ред. код]

Схема поділу Німеччини після Другої Світової Війни

Виникнення та формування держави[ред.ред. код]

8 травня 1945 р. — капітуляція Німеччини. Після поразки у війні Німеччина була окупована союзниками — (СРСР, США, Великою Британією та Францією). Після окупації Німеччини саме західна її частина отримала шанс на встановлення демократії. Представники трьох земельних парламентів окупаційних зон Німеччини — американської, британської та французької — розробили у 1948-49 на парламентській раді в Бонні конституцію, згідно з якою новостворена німецька держава мала стати дієвою парламентською демократією з широкими владними позиціями федерального канцлера, якого позбавляли повноважень лише через «конструктивний вотум недовіри», та федеральним президентом з обмеженими компетенціями. На відміну від Веймарської республіки, у ФРН не передбачалося конкурентного законодавства від народу, а відвертих противників демократії Конституція позбавляла основних прав, а партії, ворожі Конституції, заборонялися Федеральним конституційним судом. Підвалини держави були закріплені таким чином, що їх не можна було змінити навіть конституційною більшістю, що робило відхід від демократії неможливим. 20 вересня 1949 року на території західних окупаційних зон була утворена Федеративна Республіка Німеччина (ФРН).

7 жовтня 1949 року у радянській зоні окупації була утворена Німецька Демократична Республіка (НДР), а у 1952 році в новоствореній державі був проголошений курс на будівництво соціалізму, що сприяв легітимізації партійної диктатури марксистсько-ленінського штибу. Розрив з основами націонал-соціалістичного панування мав відбутися класово-політичним шляхом за рахунок експропріації великих землевласників та промисловців. Проте так само як і в Західній Німеччині, у НДР на керівних посадах були колишні члени НСДАП, що пройшли «денацифікацію», проте їх кількість тут була меншою, а їхній вплив — менш помітним, ніж у ФРН. 13 серпня 1961 р. було споруджено «Берлінську стіну» та припинено вільне пересування між Західним і Східним Берліном. До цього дня з НДР на захід втекли до 2 млн осіб. У 1970 році ФРН підписала договори про визнання східних кордонів з СРСР, Польщею і, трохи пізніше, з Чехословаччиною. У 1972 році обидві німецькі держави прийняті в ООН.

Об'єднання зі Східною Німеччиною[ред.ред. код]

У 1989 році було ліквідовано Берлінську стіну. На перших і останніх вільних виборах до Народної палати 18 березня 1990 більша частина «східних німців» проголосувала за партії, що вимагали швидкого вступу НДР до Федеративної Республіки Німеччина. Влітку 1990 р. відбулося остаточне об'єднання двох німецьких держав, а також створення спільного валютного союзу, договірно узгодженого між ними. Паралельно ФРН та НДР домовилися з державами, що несли відповідальність за Берлін та усю Німеччину (США, СРСР, Великою Британією та Францією) про зовнішні внутрішньополітичні умови німецької єдності. Німецьке питання могло бути вирішеним лише за згодою всіх сусідів. Остаточне, закріплене міжнародним правом визнання польського західного кордону по Одеру та Нейсе стало передумовою для возз'єднання Німеччини в межах 1945 року.

Внутрішня та зовнішня політика[ред.ред. код]

За часів Веймарської республіки праві партії мали націоналістичний характер, в той час як ліві дотримувалися політики інтернаціоналізму. У ФРН же сили правого центру, керівником яких був Конрад Аденауер, навпаки, виступали за наднаціональну інтеграцію Західної Європи, при цьому помірковані «ліві» соціал-демократи на чолі з Куртом Шумахером (пізніше — Еріхом Оппенгауером) набули національного профілю, надаючи перевагу питанням возз'єднання Німеччини, а не західній інтеграції. У 1960 СДПН все ж стала на бік Західних договорів, які зробили можливим вступ Англії до НКИ ще у 1895. Лише на підставі визнання Західних договорів соціал-демократи змогли вступити до уряду широкої коаліції у 1966 як молодший партнер, а у 1969 під керівництвом соціал-демократичного федерального канцлера Віллі Брандта розпочати «нову східну політику», що дозволила ФРН зробити свій внесок у послаблення напруженості між Заходом і Сходом, перехід відносин з Польщею завдяки визнанню кордону по Одеру-Нейсе на новий рівень та встановлення договірно врегульованих стосунків зі Східною Німеччиною.

Висока кон'юнктура забезпечила успіх соціальній ринковій економіці, яку запровадив перший Федеральний міністр економіки Людвіг Ерхард: вона дозволила швидко інтегруватися великій кількості вигнанців з колишніх східних регіонів Третього рейху, Судетської області та інших районів східної частини Центральної та Південно-Східної Європи. Вона вирішальним чином сприяла стиранню класових та конфесійних суперечностей, що значно зменшувало привабливість радикальних партій, а великим демократичним партіям — спочатку ХДС і ХСС, а потім СДПН — дозволило перетворитися на всенародні. Але процвітання також надало можливість багатьом громадянам ФРН не ставити самим собі та не дозволяти, щоб їм ставили питання про їх власну роль у період 1933–1945. Філософ Германн Люббе назвав таке ставлення до власного минулого «колективним замовчуванням» та оцінив таке явище як необхідне для стабілізації західнонімецької демократії.

Економіка[ред.ред. код]

Протягом усього післявоєнного періоду в Західній Німеччині не вважалося прийнятним як централізоване економічне планування, так і необмежене вільне підприємництво, в системі соціального ринкового господарства робітники розглядалися як учасники процесу управління промисловим підприємством. В обов'язки федерального уряду входив нагляд за постачанням до підприємств основних продуктів промислового виробництва, (зокрема вугілля, сталі та електроенергії), а також стимулювання економічного зростання, підтримка стабільного рівня цін та забезпечення сприятливого платіжного балансу. Однак можливості федерального уряду для здійснення ефективного управління економікою були сильно обмеженими через децентралізованість влади ФРН. Центральний банк (Бундесбанк) був незалежним та не підлягав контролю зі сторони уряду. Значну роль в економіці ФРН відігравав банківський капітал, оскільки промисловість країни в значному ступені опиралася на нього. У 1989 році інфляція у ФРН становила 3% на рік, а темпи економічного зростання — 4% на рік.

Західна Німеччина була другою після США державою за обсягом імпорту та експорту. За показниками експорту ФРН у 1986 році вдалося випередити США, а у 1989 — Японію. Сприятлива динаміка західнонімецького експорту у післявоєнний період, за виключенням економічної кризи 1974-75, була результатом додатнього платіжного балансу та стабільного підвищення курсу марки ФРН.

Транспорт[ред.ред. код]

Volkswagen Käfer випускався німецькою компанією Volkswagen AG з 1938 року. Є наймасовішим автомобілем в історії.

Післявоєнне розділення країни викликало необхідність кардинальної перебудови всієї транспортної системи Західної Німеччини. Транспортні шляхи, що простягнулися у південному напрямку від Роттердама та північних портів ФРН, набули першочергового значення, в той час як раніше дуже важливий напрямок із заходу на Берлін та далі на схід втратив своє колишнє значення. Після поділу Німеччини відбувся і поділ систем залізничного транспорту. У Західній Німеччині залізничні шляхи були реконструйовані Федеральною системою залізничних шляхів сполучення («Дойче Бундесбан»). У 1990 р., до об'єднання Німеччини, залізнична мережа ФРН становила 30 тис. км шляхів, з яких 12 тис. км було електрифіковано, на інших шляхах використовувалися тепловози. У Східній Німеччині, для порівняння, протяжність залізничних шляхів становила майже 14,5 тис. км, з яких 4 тис. км було електрифіковано.

Населення[ред.ред. код]

Історія Німеччини
Coat of arms of Germany.svg
Стародавня Німеччина
Германці
Стародавня Германія
Велике переселення народів
Середньовічна Німеччина
Франкське королівство
Східне Франкське королівство
Королівство Німеччина
Ганзейська унія
Священна Римська імперія
Об'єднання Німеччини
Рейнський союз
Німецький союз
Революція 1848—1849 років у Німеччині
Північнонімецький союз
Німецька імперія
Новітня історія
Німеччина у Першій світовій війні
Веймарська республіка
Третій Рейх
Німеччина у Другій світовій війні
Окупація союзниками Німеччини
Розділення країни: ФРН, НДР та Західний Берлін
Возз'єднання Німеччини
Сучасна Німеччина

Портал «Німеччина»
Рік Населення (x 1 000)
1990 63 726
1989 62 679
1988 61 715
1987 61 238
1986 61 140
1985 61 020
1984 61 049
1983 61 307
1982 61 546
1981 61 713
1980 61 658
1979 61 439
1978 61 322
1977 61 353
1976 61 442
1975 61 645
1974 61 991
1973 62 101
1972 61 809
1971 61 503
1970 61 001
1969 61 195
1968 60 463
1967 59 948
1966 59 793
1965 59 297
1964 58 587
1963 57 865
1962 57 247
1961 56 589
1960 55 958
1959 55 257
1958 54 719
1957 54 064
1956 53 340
1955 53 518
1954 52 943
1953 52 454
1952 51 864
1951 51 435
1950 50 958

Релігія[ред.ред. код]

нім. Forschungsgruppe Weltanschauungen in Deutschland[1]

Рік Протестанти [%] Католики [%] Мусульмани [%] -/інші [%]
1950 50.6 45.8 - 3.6
1961 51.1 45.5 - 3.5
1970 49.0 44.6 1.3 3.9
1980 42.3 43.3 - -
1987 41.6 42.9 2.7 11.4

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. FOWID Religionszugehörigkeit Bevölkerung 1970-2011 (online; PDF-Datei; 173 kB)

Координати: 50°44′02″ пн. ш. 7°05′59″ сх. д. / 50.73389° пн. ш. 7.09972° сх. д. / 50.73389; 7.09972