Бурч Михайло Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ф
Михайло Бурч
Особові дані
Повне ім'я Михайло Васильович Бурч
Народження 15 квітня 1960(1960-04-15) (57 років)
  Кокчетав, СРСР
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція воротар
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив виступи
Юнацькі клуби
«Торпедо» (Луцьк)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1977–1979 СРСР «Торпедо» (Луцьк) 83 (-93)
1980 СРСР «Спартак» (Івано-Франківськ) 7 (0)
1981-1982 СРСР «Торпедо» (Луцьк) 89 (-57?)
1983 СРСР СКА «Карпати» Львів 0 (0)
1984–1990 СРСР «Торпедо»/«Волинь» 220 (-?/12)
1990–1991 Польща «Петрохемія» (Плоцьк) ? (?)
1991 СРСР «Волинь» 7 (-7)
1992-1993 Україна «Волинь» 20 (-26/5)
1993 Польща «Петрохемія» (Плоцьк) ? (?)
1993–1994 Польща «Гутник» (Варшава) 5 (?)
1994 Словаччина «Хемлон» (Гуменне) 1 (?)
1994–1995 Україна «Верес» (Рівне) 17 (-37)
1995–1999 Україна «Волинь» 31 (-?/1)
2000 Україна «Верес» (Рівне) 14 (?/4)
2000–2001 Україна «Сокіл» (Золочів) 27 (-?/3)
2001–2002 Україна ЛУКОР (футбольний клуб) 9 (?)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Михайло Васильович Бурч (нар. 14 січня 1960, Кокчетав) — радянський та український футболіст, що грав на позиції воротаря. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Відомий насамперед виступами за футбольний клуб «Волинь», де займає 4 місце серед усіх гравців клубу за кількістю проведених матчів — 456 матчів у першостях СРСР та України, і кубкових матчах, у тому числі перше місце серед воротарів клубу[1], виступав також за клуби «Спартак» (Івано-Франківськ) та «Верес» (Рівне), та низку інших українських і зарубіжних клубів. Михайло Бурч відомий також як один із найрезультативніших воротарів українського футболу, що за різними оцінками, відзначився близько 50 забитими м'ячами за клуб у іграх різного рівня, у тому числі одним м'ячем із гри.[2][3]

Клубна кар'єра[ред.ред. код]

Народився Михайло Бурч у казахському місті Кокчетав, куди у післявоєнний час було вислано сім'ю його діда — воїна УПА, а батько майбутнього воротаря проходив там службу в армії.[4]Після повернення сім'ї в Україну Михайло Бурч розпочав заняття у ДЮСШ луцького «Торпедо», де його першими тренерами були знані у минулому гравці луцької команди Альберт Мікоян та Володимир Байсарович.[5] Михайло Бурч виступав за юнацькі збірні України, де його напарником у воротах був відомий у майбутньому воротар дніпропетровського «Дніпра» та київського «Динамо») Сергій Краковський.[4] У складі збірної УРСР Бурч став переможцем всесоюзного кубка «Юність» у 1976 році. Дебютував молодий воротар у луцькій команді у сезоні 1977 року[6], де серед його партнерів по команді був і його майбутній тренер Мирон Маркевич.[4] Після трьох сезонів, проведених у рідному Луцьку, Михайло Бурч отримує запрошення виступати за клуб радянської першої ліги «Спартак» (Івано-Франківськ). Але у цій команді Бурч не закріпився в основному складі, і після одного сезону, у якому воротар зіграв у основі івано-франківської команди лише 7 матчів, повертається до Луцька. У рідному клубі Михайло Бурч провів два наступних сезони у другій лізі, а з початку 1983 року футболіста призвали до лав Радянської Армії із проходженням служби у львівському армійському клубі СКА «Карпати», який тоді виступав у першій лізі. Але у цьому клубі воротар не зіграв жодного матчу в основі, і повернувся до Луцька. У заявку «Торпедо» на поточний сезон Михайло Бурч не потрапив, тому півроку воротарю довелось захищати ворота аматорського клубу — луцького «Прилада». З початку 1984 року футболіст повернувся до складу «Торпедо», і виступав за лучан до 1990 року. У складі команди Михайло Бурч став переможцем зонального турніру команд другої ліги, за що отримав звання чемпіона УРСР. У середині 1990 року воротареві поступило запрошення з нижчоліговогового польського клубу «Петрохемія», за який Михайло Бурч виступав протягом року.[3][4] Повернувся футболіст у рідний клуб за рік, та ще зіграв у останньому чемпіонаті СРСР, а з початку 1992 року захищав ворота луцького клубу вже у чемпіонаті незалежної України. Перший сезон «Волині» вийшов досить вдалим, команда зайняла 5 місце у групі з 10 команд (поступившись, між іншим лише трьом клубам колишньої вищої ліги Радянського Союзу — «Динамо», дніпропетровському «Дніпру» і харківському «Металісту», та тернопільській «Ниві»), а Бурч разом із Дмитром Топчієвим став кращим бомбардиром клубу, реалізувавши 4 одинадцятиметрові удари.[2][4] Далі Михайло Бурч знову вирушив на заробітки за кордон. Спочатку виступав український воротар за уже знайомий польський клуб «Петрохемія», а далі грав за варшавський «Гутник». На початку 1994 року Михайло Бурч грав також у словацькому «Хемлоні».[3][4] Після повернення в Україну футболіст приєднався до складу рівненського «Вереса», але тоді якраз фінансова ситуація в клубі різко погіршилась, клуб грав усе гірше, та вибув із вищої української ліги[5][4], а Бурч покинув рівненський клуб та повернувся до «Волині». Ще чотири роки воротар виступав за луцький клуб, перший із яких команда провела ще в елітному дивізіоні, а потім вибула до першої ліги. У 2000 році Михайло Бурч нетривалий час знову грав за рівненський «Верес», який уже виступав у другій українській лізі. Далі ще один сезон Бурч провів у друголіговому золочівському «Соколі», а завершив виступи на професійному рівні Михайло Бурч також у друголіговому клубі ЛУКОР із Калуша у віці 42 роки.[5][4] Після закінчення професійної кар'єри воротар ще кілька років виступав за аматорські клуби Волині.[7] Після завершення кар'єри гравця Михайло Бурч працював тренером воротарів у спортивній школі Володимир-Волинської школи-інтернату[5], а також тривалий час працював тренером воротарів луцької «Волині».[4]

Воротар-бомбардир[ред.ред. код]

Михайло Бурч став відомим воротарем у 80-х роках ХХ століття переважно не за своїми воротарськими здібностями, а за свої здібності бомбардира. Голи воротар забивав переважно з пенальті, один раз, зі слів самого футболіста, під час виступів у Польщі Михайло Бурч забив гол у ворота суперників із штрафного удару.[3] Уперше Михайло Бурч забив із пенальті у грі з вінницькою «Нивою» у другій союзній лізі після кількох невдалих спроб пробиття одинадцятиметрових ударів польовими гравцями лучан із дозволу тодішнього головного тренера клубу Мирона Маркевича.[4][2] Після успішного початку саме воротар став штатним пенальтистом «Торпедо» 80-х років. Продовжив свої бомбардирські подвиги Михайло Бурч і під час виступів у Польщі, де місцевий тренер, прочитавши українські газети, дозволив воротарю пробивати пенальті.[3] За неперевіреними даними, в одній з ігор у Польщі Михайло Бурч зробив хет-трик, двічі реалізувавши пенальті та забивши штрафний удар.[2] А під час виступів у Словаччині тренер забороняв українському воротареві виконувати пенальті, і навіть після забитого Бурчем переможного для команди одинадцятиметрового удару оштрафував футболіста.[3] У вищій українській лізі Бурч забив за «Волинь» 5 м'ячів, а найважливішим з яких став переможний м'яч у домашній грі з дніпропетровським «Дніпром» у ворота Валерія Городова.[5][2] За усю футбольну кар'єру в офіційних матчах Михайло Бурч лише один раз не забив пенальті.[5] За неофіційними підрахунками знайомих футболіста, всього під час виступів на футбольних полях Михайло Бурч забив близько 50 голів у лігах різних рівнів.[4][2]

Досягнення[ред.ред. код]

  • Переможець Кубка «Юність» 1976 — збірна УРСР.
  • Переможець чемпіонату УРСР з футболу 1989, що проводився у рамках турніру в шостій зоні другої ліги СРСР.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Футболіст Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.