Маркевич Мирон Богданович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Мирон Маркевич
Мирон Маркевич
Особові дані
Повне ім'я Мирон Богданович Маркевич
Дата народження 1 лютого 1951(1951-02-01) (63 роки)
Місце народження СРСР Винники, Львівська область
Зріст 173 см
Громадянство Україна
Позиція півзахисник, нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1970–1972
1973
1974
1977—1978
СРСР «Карпати» Л
СРСР СКА (Львів)
СРСР «Спартак» О
СРСР «Торпедо» Л
0 (0)

0 (0)
36 (4)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1984–1987
1988–1989
1990
1991–1992
1992–1995
1995
1996
1996–1998
1999–2001
2001–2002
2002
2002–2004
2005–2014
2010
СРСР «Торпедо» Л
СРСР «Поділля» Хм
СРСР «Кривбас»
СРСР Україна «Волинь»
Україна «Карпати» Л
Україна «Поділля» Хм
Україна «Кривбас»
Україна «Карпати» Л
Україна «Металург» З
Україна «Карпати» Л
Росія «Анжі»
Україна «Карпати» Л
Україна «Металіст» Х
Україна Україна
Звання, нагороди
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 2 лютого 2010.

Миро́н Богда́нович Марке́вич (* 1 лютого 1951, Винники, Львівська область) — радянський та український футболіст і тренер. Головний тренер «Металіста» (Харків) протягом 2005–2014 років. Рекордсмен української вищої ліги за кількістю ігор у ранзі головного тренера — 408 (з урахуванням сезону 2007/08). Працював у командах: «Торпедо» (Луцьк), «Поділля» (Хмельницький), «Карпати» (Львів), «Кривбас» (Кривий Ріг), «Металург» (Запоріжжя), «Анжі» (Махачкала, Росія). Був головним тренером національної збірної України.

Футбольна кар'єра[ред.ред. код]

Закінчив Львівський інститут фізкультури.

Першим тренером Мирона був його батько — відомий дитячий тренер Богдан Дмитрович Маркевич. Вихованець групи підготовки львівських «Карпат». У 1970 р. гравця зарахували до основного складу «Карпат» (Львів), але закріпитися у сильному колективі, який щойно виграв Кубок СРСР і з ходу здобув путівку до вищої ліги, 20-річному гравцеві було важко. Маркевич виступав за дубль «Карпат» у 1970–1972 роках, потім за «Спартак» (Орджонікідзе) — у 1974 році та львівські любительські колективи фізкультури. У 1977 р. перейшов до луцького «Торпедо», де вже наступного року був тренером-гравцем, а згодом 27-річний Маркевич повністю зосередився на тренерській роботі — у 1983 році закінчив всесоюзну Вищу школу тренерів у Москві.

Тренерська кар'єра[ред.ред. код]

Починав працювати в командах «Торпедо» (Луцьк) і «Поділля» (Хмельницький). У 1990-х роках очолював «Карпати» (Львів), з якими вийшов до фіналу Кубка України 1993 і здобув бронзові медалі чемпіонату України 1997/98. Потім певний час працював у колективах «Кривбас» (Кривий Ріг), «Металург» (Запоріжжя) та «Анжі» (Махачкала, Росія). З липня 2005 року — наставник харківського «Металіста». Під його керівництвом «Металіст» із сезону 2006/07 щоразу посідав 3 місце в чемпіонатах України, відтіснивши дніпропетровський «Дніпро», а в сезоні 2008/09 досяг найбільшого єврокубкового успіху в історії клубу, потрапивши до 1/8 фіналу Кубка УЄФА. 1 лютого 2010 року Мирона Маркевича призначено головним тренером національної збірної України — він поєднував роботу в клубі та збірній.[1]

21 серпня 2010 року заявив про відставку з посади тренера збірної через незгоду з рішенням Федерації футболу України щодо позбавлення «Металіста» 9 очок за начебто договірний матч проти «Карпат»[2].

Утримує дитячу футбольну школу у Винниках.

В лютому 2014 року залишив посаду тренера «Металіста» через те, що гравцям вже три місяці не платили зарплату.

Особисте життя[ред.ред. код]

Одружений, має 2 синів, любить рибальство і музику. Серед виконавців виділяє «The Beatles», «The Rolling Stones», Елвіса Преслі, Френка Сінатру. З класичної музики віддає перевагу Моцартові. Коли «Металіст» восени 2007 приїхав до Ліверпуля, щоб грати з «Евертоном» у матчі Кубка УЄФА, Маркевич зазначив: «Я старий бітломан і пропустити таку можливість відвідати музей „Бітлз“ ми ніяким чином не можемо»[3].

Нагороди[ред.ред. код]

З нагоди 100-річчя Харківського футболу нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня[4].

З нагоди 20-річчя Всеукраїнської спортивної громадської організації «Федерація футболу України» нагороджений орденом «За заслуги» ІІ ступеня[5]

22 червня 2012 р., сесія Харківської міської ради присвоїла звання «Почесний громадянин міста Харкова»[6].

23 серпня 2012 р. сесія Винниківської міської ради присвоїла звання «Почесний громадянин міста Винники»[7].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та посилання[ред.ред. код]