Маркевич Мирон Богданович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маркевич.
Ф
Мирон Маркевич
Мирон Маркевич
Особисті дані
Повне ім'я Мирон Богданович Маркевич
Народження 1 лютого 1951(1951-02-01) (71 рік)
  Винники, Львівська область,
Українська РСР
Зріст 173 см
Вага 71 кг
Громадянство Україна
Позиція півзахисник, нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1970–1972 СРСР «Карпати» (Львів) 0 (0)
1973 СРСР СКА (Львів) ? (?)
1974 СРСР «Спартак» (Орджонікідзе) 0 (0)
1977—1978 СРСР «Торпедо» (Луцьк) 59 (7)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1984—1987 СРСР «Торпедо» (Луцьк)
1988—1989 СРСР «Поділля» (Хмельницький)
1990 СРСР «Кривбас»
1991—1992 Україна «Волинь»
1992—1995 Україна «Карпати» (Львів)
1995 Україна «Поділля» (Хмельницький)
1996 Україна «Кривбас»
1996—1998 Україна «Карпати» (Львів)
1999—2001 Україна «Металург» (Запоріжжя)
2001—2002 Україна «Карпати» (Львів)
2002 Росія «Анжи»
2002—2004 Україна «Карпати» (Львів)
2005—2014 Україна «Металіст»
2010  Україна
2014—2016 Україна «Дніпро»
Звання, нагороди
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Миро́н Богда́нович Марке́вич (нар. 1 лютого 1951, Винники, Львівська область) — український футболіст і тренер. Рекордсмен української вищої ліги за кількістю ігор у ранзі головного тренера — 408 (з урахуванням сезону 2007/08).

Працював у командах: Торпедо (Луцьк), Поділля (Хмельницький), Карпати (Львів), Кривбас (Кривий Ріг), Металург (Запоріжжя), Анжі (Махачкала, Росія), Металіст (Харків) та Дніпро (Дніпро). У 2010 році був головним тренером національної збірної України. З липня 2016 по серпень 2021 року — голова комітету національних збірних ФФУ/УАФ.

Футбольна кар'єра[ред. | ред. код]

Закінчив Львівський інститут фізкультури.

Першим тренером Мирона був його батько — відомий дитячий тренер Богдан Дмитрович Маркевич. Вихованець групи підготовки львівських «Карпат». У 1970 р. гравця зарахували до основного складу «Карпат» (Львів), але закріпитися у сильному колективі, який щойно виграв Кубок СРСР і з ходу здобув путівку до вищої ліги, 20-річному гравцеві було важко. Маркевич виступав за дубль «Карпат» у 1970—1972 роках, потім за «Спартак» (Орджонікідзе) — у 1974 році та львівські любительські колективи фізкультури. У 1977 р. перейшов до луцького «Торпедо», де вже наступного року був тренером-гравцем, а згодом 27-річний Маркевич повністю зосередився на тренерській роботі — у 1983 році закінчив всесоюзну Вищу школу тренерів у Москві.

Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]

Починав працювати в командах «Торпедо» (Луцьк) і «Поділля» (Хмельницький). У 1990-х роках очолював «Карпати» (Львів), з якими вийшов до фіналу Кубка України 1993 і здобув бронзові медалі чемпіонату України 1997/98. Потім певний час працював у колективах «Кривбас» (Кривий Ріг), «Металург» (Запоріжжя) та «Анжі» (Махачкала, Росія). З липня 2005 року — наставник харківського «Металіста». Під його керівництвом «Металіст» із сезону 2006/07 щоразу посідав 3 місце в чемпіонатах України, відтіснивши дніпропетровський «Дніпро», а в сезоні 2011/12 досяг найбільшого єврокубкового успіху в історії клубу, потрапивши до 1/4 фіналу Кубка УЄФА. 1 лютого 2010 року Мирона Маркевича призначено головним тренером національної збірної України — він поєднував роботу в клубі та збірній.[1]

21 серпня 2010 року заявив про відставку з посади тренера збірної через незгоду з рішенням Федерації футболу України щодо позбавлення «Металіста» 9 очок за начебто договірний матч проти «Карпат»[2].

Утримує дитячу футбольну школу у Винниках. Також існує дитячо-юнацький футбольний турнір, названий на його честь.

В лютому 2014 року залишив посаду тренера «Металіста» через те, що гравцям вже три місяці не платили зарплату. 26 травня 2014 року призначений головним тренером дніпропетровського «Дніпра»[3].

Під його орудою «Дніпро» потрапив до фіналу Ліги Європи 2015, де 27 травня поступився у Варшаві «Севільї» 2:3. 29 червня 2016 року подав у відставку з посади головного тренера «Дніпра»[4][5].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений, має 2 синів, любить рибальство і музику. Серед виконавців виділяє «The Beatles», «The Rolling Stones», Елвіса Преслі, Френка Сінатру. З класичної музики віддає перевагу Моцартові. Коли «Металіст» восени 2007 приїхав до Ліверпуля, щоб грати з «Евертоном» у матчі Кубка УЄФА, Маркевич зазначив: «Я старий бітломан і пропустити таку можливість відвідати музей „Бітлз“ ми ніяким чином не можемо»[6]. Син Остап — також футбольний тренер.

Скандали[ред. | ред. код]

2018 року Мирон Маркевич приєднався до скандальної ініціативи Євгенії Кучерук[7] з метою вилучення землі (з подальшою забудовою) у нащадків відомого львівського композитора, диригента, багаторічного директора консерваторії Мечислава Солтиса, яка була придбана Солтисом 1899 року.[8]

Досягнення[ред. | ред. код]

Як тренера:

Карпати (Львів)

Металург (Запоріжжя)

Металіст (Харків)

Дніпро (Дніпро)

Збірна України з футболу

  • Керував збірною у 4 матчах, тричі українці святкували перемогу і один раз зіграли внічию. Перший і єдиний на цей час тренер збірної України, який не зазнав з нею жодної поразки.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 22 червня 2012 р., сесія Харківської міської ради присвоїла звання «Почесний громадянин міста Харків»[11].
  • 23 серпня 2012 р. сесія Винниківської міської ради присвоїла звання «Почесний громадянин міста Винники»[12].
  • січень 2019 р. відзнака «За гуманітарну участь в Антитерористичній операції»[13].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Маркевич плюс Калитвинцев. Архів оригіналу за 1 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2010. 
  2. ↑ Маркевич подав у відставку (УНІАН, 21.08.2010). Архів оригіналу за 23 серпня 2010. Процитовано 21 серпня 2010. 
  3. ↑ Маркевич очолив «Дніпро». Архів оригіналу за 16 червня 2014. Процитовано 29 червня 2014. 
  4. ↑ Маркевич: «Я подаю у відставку». Архів оригіналу за 7 липня 2016. Процитовано 30 червня 2016. 
  5. ↑ Маркевич вирішив піти з «Дніпра». ukranews.com. «Українські новини». 30 червня 2016. Архів оригіналу за 3 липня 2016. 
  6. ↑ Старий бітломан Маркевич готовий на поразку від «Евертона» з маленьким рахунком (fckarpaty.lviv.ua, 20 вересня 2007)
  7. ↑ Рішення № 307. Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 13 жовтня 2018. 
  8. ↑ Вілла М. і А. Солтисів. Архів оригіналу за 25 листопада 2019. Процитовано 13 жовтня 2018. 
  9. ↑ Харківському футболу — 100 років!
  10. ↑ Указ Президента України № 1096/2011 від 1 грудня 2011 року «Про відзначення державними нагородами України». Архів оригіналу за 3 грудня 2011. Процитовано 1 грудня 2011. 
  11. ↑ Мирон Маркевич — почесний громадянин Харкова!. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 6 січня 2013. 
  12. ↑ Мирон МАРКЕВИЧ — Почесний громадянин Винник!
  13. ↑ Мирон Маркевич отримав відзнаку від Президента за допомогу в АТО. Архів оригіналу за 12 січня 2019. Процитовано 12 січня 2019. 

Джерела та посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Маркевич Мирон Богданович
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Маркевич Мирон Богданович

Відео[ред. | ред. код]

Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маркевич_Мирон_Богданович&oldid=36359996