Біопсихосоціальна модель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Біопсихосоціальна модель здоров'я

Біопсихосоціальні моделі — це клас міждисциплінарних моделей, які розглядають взаємозв’язок між біологією, психологією та факторами соціального середовища у впливі на здоров'я. Ці моделі спеціально досліджують, як ці аспекти відіграють роль у різноманітних сферах життя, починаючи від людського розвитку, здоров’я та хвороб, і до обробки інформації та конфліктів.

Біопсихосоціальна модель була прийнята Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) у 2002 році як основа для Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ)[1]:

...МКФ базується на інтеграції цих двох протилежних моделей. Щоб зафіксувати інтеграцію різних точок функціонування, використовується «біопсихосоціальний» підхід. Таким чином, МКФ намагається досягти синтезу, щоб забезпечити узгоджене уявлення про різні точки зору здоров’я з біологічної, індивідуальної та соціальної точок зору.

Історія[ред. | ред. код]

Тлумачення «здоров'я» запропоноване ВООЗ 1948 року[2]:

Стан повноцінного фізичного, психічного та соціального добробуту, а не лише відсутність хвороб чи фізичних дефектів.

Джордж Л. Енгель і Джон Романо з Університету Рочестера в 1977 році широко, але помилково, вважаються першими, хто запропонував біопсихосоціальну модель.[3] Однак це було запропоновано 100 років тому й іншими.[4] Енгель боровся з домінуючим на той час біомедичним підходом до медицини, оскільки він прагнув до більш цілісного підходу, визнаючи, що кожен пацієнт має власні думки, почуття та історію.[5][4] Розробляючи свою модель, Енгель вивів її як для хвороб, так і для психологічних проблем.

Інтерпретація біопсихосоціальної моделі Енгеля відображає розвиток хвороби через складну взаємодію біологічних факторів (генетичних, біохімічних тощо), психологічних факторів (настрій, особистість, поведінка тощо) та соціальних факторів (культурних, сімейних, соціально-економічних, медичних). і т.д.[5][6][4] Наприклад, людина може мати генетичну схильність до депресії, але вона повинна мати такі соціальні фактори, як надзвичайний стрес на роботі та в сімейному житті, а також психологічні фактори, такі як схильність до перфекціонізму, які спричиняють цей генетичний код для депресії. Людина може мати генетичну схильність до хвороби, але соціальні та когнітивні чинники, так само як і фізичні (див. Епігенетика, Нутрігеноміка) викликати хворобу.

Зокрема, Енгель розширив медичне мислення, знову запропонувавши поділ тіла та розуму. Ідея дуалізму розум-тіло сягає принаймні Рене Декарта, але була забута під час біомедичного підходу. Енгель підкреслив, що біомедичний підхід є помилковим, оскільки організм сам по собі не сприяє хворобі.[7] Натомість індивідуальний розум (психологічні та соціальні фактори) відіграє значну роль у тому, як хвороба спричинена та як її лікують. Енгель запропонував діалог між пацієнтом і лікарем, щоб знайти найбільш ефективне лікування.[8]

Після публікації біопсихосоціальна модель була прийнята Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) у 2002 році як основа для Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ).[9][10]

Поточний стан БПС-моделі[ред. | ред. код]

Біопсихосоціальна (БПС) модель все ще широко використовується як філософія клінічної допомоги та як практичний клінічний посібник, корисний для розширення сфери погляду клініциста.[11] Доктор Боррелл-Карріо та його колеги переглянули модель Енгеля через 25 років.[11] Вони запропонували три пояснення до моделі та визначили сім встановлених принципів.

  1. Самосвідомість.
  2. Активне виховання довіри.
  3. Емоційний стиль, який характеризується емпатичною цікавістю.
  4. Самокалібрування як спосіб зменшення похибки.
  5. Виховання емоцій для допомоги в діагностиці та формуванні терапевтичних стосунків.
  6. Використання обґрунтованої інтуїції.
  7. Передача клінічних доказів для сприяння діалогу, а не просто механічне застосування протоколу.

У 2007 році Гатчел та його колеги стверджували, що біопсихосоціальна модель є найбільш широко прийнятою як найбільш евристичний підхід до розуміння та лікування хронічного болю.[12]

Подібні теорії та теоретики[ред. | ред. код]

Інші теоретики та дослідники використовують термін біопсихосоціальний або іноді біопсихосоціальний, щоб розрізнити модель Енгеля.[13]

Ламлі та його колеги використали модель, відмінну від Енгеля, для проведення біопсихосоціальної оцінки зв’язку між болем та емоціями.[14] У 1986 році Цукер і Гомберг використали біопсихосоціальну перспективу, відмінну від Енгеля, для оцінки етіології алкоголізму[15]

Кріттенден вважає динамічно-дозрілу модель прихильності та адаптації (DMM) біопсихосоціальною моделлю.[13][16] Він включає в себе багато дисциплін для розуміння людського розвитку та обробки інформації.[17]

Модель функціональних соматичних симптомів Козловської використовує біопсихосоціальний підхід для розуміння соматичних симптомів.[18][19]

Модель міжособистісної нейробіології (IPNB) Сігеля схожа, хоча він описує як мозок, розум і стосунки є частиною однієї реальності, а не трьома окремими елементами.[20] Більшість моделей догляду за травмами та насильством є біопсихосоціальними моделями.[21][22]

Потенційні застосування[ред. | ред. код]

Коли Енгель вперше запропонував біопсихосоціальну модель, це було з метою кращого розуміння здоров’я та хвороби. Хоча ця програма все ще актуальна, модель актуальна для таких тем, як здоров’я, медицина та розвиток. По-перше, як пропонує Енгель, це допомагає лікарям краще зрозуміти свого пацієнта. Беручи до уваги не лише фізіологічні та медичні аспекти, а й психологічне та соціологічне благополуччя.[11] Крім того, ця модель тісно пов’язана з психологією здоров’я. Психологія здоров’я вивчає взаємний вплив біології, психології, поведінкових і соціальних факторів на здоров’я та хворобу.

Одне із застосувань біопсихосоціальної моделі в галузі охорони здоров’я та медицини стосується болю, так що кілька факторів поза межами здоров’я людини можуть впливати на сприйняття болю. Наприклад, дослідження 2019 року пов’язало генетичні та біопсихосоціальні фактори з посиленням післяопераційного болю в плечі.[23] Потрібні майбутні дослідження для моделювання та подальшого вивчення зв’язку між біопсихосоціальними факторами та болем.[24]

Не менш актуальними є і розвиваючі додатки цієї моделі. Одна особлива перевага застосування біопсихосоціальної моделі до психології розвитку полягає в тому, що вона дозволяє перетинати дебати між природою та вихованням. Ця модель надає психологам розвитку теоретичну основу для взаємодії як спадкових, так і психосоціальних факторів на розвиток особистості.[11]

Критика[ред. | ред. код]

Біопсихосоціальна модель Енгеля була багато критикованих.[25][26][27] Беннінг резюмував аргументи проти моделі, включно з тим, що їй бракувало філософської послідовності, вона була нечутливою до суб’єктивного досвіду пацієнтів, була невірною загальній теорії систем, корінням якої, як стверджував Енгель, вона породила недисциплінований еклектизм, який не забезпечує жодних гарантій проти будь-якого домінування або недостатнього представлення однієї з трьох областей: біо-, психо- або соціальної.[28] Кілька з цих критичних зауважень було розглянуто протягом останніх років. Наприклад, модель BPS-Pathways описує, як можна концептуально відокремити, визначити та виміряти біологічні, психологічні та соціальні фактори, і таким чином знайти детальні взаємозв’язки між цими факторами.[29]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ World Health Organization (2001). International classification of functioning, disability and health : ICF (enf) . Geneva. с. 20. ISBN 92-4-154542-9. OCLC 48250012.
  2. ↑ Конституція Всесвітньої організацї охорони здоров'я (World Health Organization (WHO) Constitution). https://www.who.int/ (англійською) . 1948. Процитовано 24 грудня 2021. {{cite web}}: |first= з пропущеним |last= (довідка)
  3. ↑ The Biopsychosocial Model Approach (PDF). University of Rochester Medical Center. Rochester, NY: Rochester University. Процитовано 18 квітня 2019.
  4. ↑ а б в Wade DT, Halligan PW (August 2017). The biopsychosocial model of illness: a model whose time has come. Clinical Rehabilitation. 31 (8): 995—1004. doi:10.1177/0269215517709890. PMID 28730890.
  5. ↑ а б Engel GL (April 1977). The need for a new medical model: a challenge for biomedicine. Science. 196 (4286): 129—136. doi:10.1126/science.847460. PMID 847460.
  6. ↑ Engel GL (May 1980). The clinical application of the biopsychosocial model. The American Journal of Psychiatry. 137 (5): 535—544. doi:10.1176/ajp.137.5.535. PMID 7369396.
  7. ↑ The Bio-Psycho-Social Model. MentalHelp.Net. American Addiction Centers. 17 березня 2019. Процитовано 18 квітня 2019.
  8. ↑ Biopsychosocial Prescreening for Spinal Cord and Peripheral Nerve Stimulation Devices. Practical Management of Pain. 2014. с. 933—938.e2. doi:10.1016/B978-0-323-08340-9.00068-2. ISBN 978-0-323-08340-9.
  9. ↑ Current context: neurological rehabilitation and neurological physiotherapy. Acupuncture in Neurological Conditions. Churchhill Livingstone. 2010. с. 39–51. doi:10.1016/B978-0-7020-3020-8.00003-5. ISBN 978-0-7020-3020-8.
  10. ↑ Constitution of the World Health Organization. World Health Organization. 1948.
  11. ↑ а б в г Borrell-Carrió F, Suchman AL, Epstein RM (Nov 2004). The biopsychosocial model 25 years later: principles, practice, and scientific inquiry. Annals of Family Medicine. 2 (6): 576—582. doi:10.1370/afm.245. PMC 1466742. PMID 15576544.
  12. ↑ Gatchel RJ, Peng YB, Peters ML, Fuchs PN, Turk DC (July 2007). The biopsychosocial approach to chronic pain: scientific advances and future directions (PDF). Psychological Bulletin. 133 (4): 581—624. doi:10.1037/0033-2909.133.4.581. PMID 17592957.
  13. ↑ а б Crittenden PM, Landini A, Spieker SJ (2021). Staying alive: A 21st century agenda for mental health, child protection and forensic services. Human Systems. 1: 29—51. doi:10.1177/26344041211007831. ISSN 2634-4041.
  14. ↑ Lumley MA, Cohen JL, Borszcz GS, Cano A, Radcliffe AM, Porter LS, Schubiner H, Keefe FJ (September 2011). Pain and emotion: a biopsychosocial review of recent research. Journal of Clinical Psychology. 67 (9): 942—968. doi:10.1002/jclp.20816. PMC 3152687. PMID 21647882. {{cite journal}}: Недійсний |displayauthors=6 (довідка)
  15. ↑ Zucker RA, Gomberg ES (July 1986). Etiology of alcoholism reconsidered. The case for a biopsychosocial process. The American Psychologist. 41 (7): 783—793. doi:10.1037/0003-066X.41.7.783. PMID 3527004.
  16. ↑ Raising parents : attachment, representation, and treatment (вид. 2nd). London. 2016. ISBN 978-0-415-50829-2. OCLC 893646939.
  17. ↑ Assessing adult attachment : a dynamic-maturational approach to discourse analysis. New York: W.W Norton & Co. 2011. ISBN 978-0-393-70667-3. OCLC 667877268.
  18. ↑ The Skeletomotor System and Functional Somatic Symptoms. Functional Somatic Symptoms in Children and Adolescents. Palgrave Texts in Counselling and Psychotherapy. Cham: Springer International Publishing. 2020. с. 137—160. doi:10.1007/978-3-030-46184-3_7. ISBN 978-3-030-46183-6.
  19. ↑ Functional Somatic Symptoms in Children and Adolescents: A Stress-System Approach to Assessment and Treatment. Palgrave Texts in Counselling and Psychotherapy (англ.). Cham: Springer International Publishing. 2020. doi:10.1007/978-3-030-46184-3. ISBN 978-3-030-46183-6.
  20. ↑ The developing mind: how relationships and the brain interact to shape who we are (вид. 3rd). New York: London: The Guilford Press. 2012. с. 59. ISBN 978-1-4625-4275-8. OCLC 1141039476.
  21. ↑ Huang LN, Flatow R, Biggs T, Afayee S, Smith K, Clark T, Blake M (2014). SAMHSA's Concept of Truama and Guidance for a Trauma-Informed Approach (PDF). Substance Abuse and Mental Health Services Administration (SAMHSA) (амер.).
  22. ↑ Sweeney A, Filson B, Kennedy A, Collinson L, Gillard S (September 2018). A paradigm shift: relationships in trauma-informed mental health services. BJPsych Advances. 24 (5): 319—333. doi:10.1192/bja.2018.29. PMC 6088388. PMID 30174829.
  23. ↑ Simon CB, Valencia C, Coronado RA, Wu SS, Li Z, Dai Y, Farmer KW, Moser MM, Wright TW, Fillingim RB, George SZ (Dec 2019). Biopsychosocial Influences on Shoulder Pain: Analyzing the Temporal Ordering of Postoperative Recovery. The Journal of Pain. 21 (7–8): 808—819. doi:10.1016/j.jpain.2019.11.008. PMC 7321871. PMID 31891763. {{cite journal}}: Недійсний |displayauthors=6 (довідка)
  24. ↑ Miaskowski C, Blyth F, Nicosia F, Haan M, Keefe F, Smith A, Ritchie C (September 2020). A Biopsychosocial Model of Chronic Pain for Older Adults. Pain Medicine. 21 (9): 1793—1805. doi:10.1093/pm/pnz329. PMID 31846035.
  25. ↑ Benning TB (May 2015). Limitations of the biopsychosocial model in psychiatry. Advances in Medical Education and Practice. 6: 347—352. doi:10.2147/AMEP.S82937. PMC 4427076. PMID 25999775.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  26. ↑ McLaren N (February 1998). A critical review of the biopsychosocial model. The Australian and New Zealand Journal of Psychiatry. 32 (1): 86—92. doi:10.3109/00048679809062712. PMID 9565189.
  27. ↑ Ghaemi SN (July 2009). The rise and fall of the biopsychosocial model. The British Journal of Psychiatry. 195 (1): 3—4. doi:10.1192/bjp.bp.109.063859. PMID 19567886.
  28. ↑ Lehman BJ, David DM, Gruber JA (August 2017). Rethinking the biopsychosocial model of health: Understanding health as a dynamic system. Social and Personality Psychology Compass. 11 (8). e12328. doi:10.1111/spc3.12328.
  29. ↑ Karunamuni N, Imayama I, Goonetilleke D (March 2021). Pathways to well-being: Untangling the causal relationships among biopsychosocial variables. Social Science & Medicine. 272: 112846. doi:10.1016/j.socscimed.2020.112846. PMID 32089388.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Біопсихосоціальна_модель&oldid=41237734