Василевська Ванда Львівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василевська Ванда Львівна
Ванда Василевська

Ванда Василевська
Народження 21 січня 1905(1905-01-21)
  Краків
Смерть 29 липня 1964(1964-07-29) (59 років)
  Київ
гострий інфаркт міокарда
Поховання Байкове кладовище, Київ
Національність полька
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Польща Польща
СРСР СРСР
Мова творів польська мова[1]
Рід діяльності письменниця
Жанр роман
Член політичної партії Польська робітнича партія[d] і Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди та премії
Сталінська премія Сталінська премія Сталінська премія
CMNS: Василевська Ванда Львівна на Вікісховищі

Ва́нда Льві́вна Василе́вська (21 січня 1905(19050121), Краків — 29 липня 1964, Київ) — польська письменниця, українська радянська громадська діячка, тричі лауреатка Сталінської премії (1943, 1946, 1952).

Життєпис[ред.ред. код]

Народилась у м. Краків (тоді Австро-Угорщина, нині Польща). Дочка одного з лідерів Польської соціалістичної партії, в 1918—1919 міністра закордонних справ Польщі Леона Василевського.

Освіту одержала у Краківському університеті (1929).

У 1939 році переїхала в приєднаний до УРСР (Львів) і отримала радянське громадянство.

У 1940 її обрано депутатом Верховної Ради СРСР. 1941 року вступила до ВКП(б).

Авторка трилогії «Пісня над водами» (1940—1951), що в ній писала про боротьбу поляків за національну незалежність. Її книжки, за відгуками критиків, «обвинувальний акт проти капіталізму в Польщі».

Написала донос Сталіну на Євгена Березняка («Майор Вихор»), що на той час керував Львівським міським відділом освіти й переводив школи на українську мову навчання:

«В українському місті на той час було 90 польських, 14 єврейських і лише 3 українські школи. Я почав переводити школи на українську мову навчання, i вже за рік їх було 70. Серед населення це не викликало спротиву. Однак письменниця Ванда Василевська написала особисто Сталіну скаргу, що Березняк „извращает понимание национальной политики“. Вже за кілька днів приїхала комісія з Москви, яка мала завершити перевірку до кінця червня. Я розумів, що наслідки для мене будуть невтішними, якщо не трагічними. Адже Сталін прихильно ставився до пані Ванди, тож московські гості були налаштовані проти мене. До того ж, секретар обкому (А. Д.) Приходько злякався і збрехав їм, ніби я провадив реформу без відома обкому. Але 22 червня на місто впали перші бомби..»[2]

Під час Другої світової війни працювала в Політуправлінні РСЧА агітатором, їй було присвоєно звання полковника. Певний час редагувала газету політуправління Південно-Західного фронту «За Радянську Україну» (українською мовою) — починаючи від 31 липня 1941, до редакційної колегії увійшли й М.Бажан, О.Корнійчук . У 1942 випустила повість «Веселка», де головною темою стала мужність радянських людей у війні. У 1943 за повістю поставлено фільм[3].

У 1943—1945 — головна редакторка газети «Радянська Польща», голова Спілки польських патріотів.

У повоєнні роки мешкала в Києві, брала участь у пропагандистських кампаніях, у тому й щодо знезброювання. Написала повість «Просто любов» — «про велич радянського гуманізму й силу духу». Про неї з чоловіком ходили вірші: «Корнійчук і Ванда — не родина, а банда». За життя її названо класиком, Вандині доробки включено в шкільну програму, але після смерті Сталіна її творчість було практично забуто.

Могила В. Василевської

Померла 29 липня 1964 у м. Київ. Похована на Байковому кладовищі у Києві (надгробний пам'ятник — мармур; скульптор Г. Н. Кальченко; встановлено в 1967)[4].

Творчість[ред.ред. код]

Авторка роману «Земля в ярмі» (1938), трилогії «Пісня над водами» (1940–51), повістей «Райдуга» (1942), «Просто любов» (1944), «Коли запалає світло» (1947) та ін.

На повість «Райдуга» у 1944 році знято однойменний фільм на Київській кіностудії художніх фільмів, режисео М. Донськой. Фільм отримав премію «Оскар» (1944) та Державну премію СРСР (1946)[5].

П'єсу Ванди Василевської «Bartosz Głowacki» 1940 поставлено у Львівському польському драматичному театрі. Написала лібрето до опери «Богдан Хмельницький» К. Данькевича (разом з О. Корнійчуком), кіносценарії д/ф «Дніпро» (1950), «Наші чемпіони» (1954). Українською мовою окремі твори Василевської переклали М. Пригара, Д. Гринько.

Родина[ред.ред. код]

Дружина Олександра Корнійчука.

Пам'ять[ред.ред. код]

У 1967 на її честь названо вулиці в Києві, Харкові, Рівному та інших містах (всього близько 12 в Україні).

У листопаді 2015 року Український Інститут національної пам'яті оприлюднив список прізвищ осіб, в тому числі й Ванди Василевської, які займали керівні посади в комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР, інших союзних або автономних радянських республік і причетні до встановлення режиму сталінізму в Україні, який призвів до трагедії українського народу в ХХ столітті. Відповідно до закону України про декомунізацію, вулиці, які носять імена В. Василевської в Україні будуть перейменовані.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • www-енциклодедія Києва
  • Залесский К. А. Імперія Сталіна. Біографічний енциклопедичний словник. Москва, Віче, 2000
  • [1]
  • [2] СПИСОК ОСІБ, ЯКІ ПІДПАДАЮТЬ ПІД ЗАКОН ПРО ДЕКОМУНІЗАЦІЮ

Посилання[ред.ред. код]