Перейти до вмісту

Возничі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Возничі

Сільський магазин
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Коростенський район
Тер. громада Словечанська сільська громада
Код КАТОТТГ UA18060210070075083
Облікова картка с. Возничі Архівна версія 
Основні дані
Засноване 1771
Населення 215 (2001)
Площа 0,97 км²
Густота населення 221,65 осіб/км²
Поштовий індекс 11118[1]
Географічні дані
Географічні координати 51°30′48″ пн. ш. 28°22′50″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
159 м
Водойми р. Словечна
Місцева влада
Адреса ради вул. Поліська, 9, с. Словечне, Коростенський район, Житомирська область, 11122
Карта
Возничі. Карта розташування: Україна
Возничі
Возничі
Возничі. Карта розташування: Житомирська область
Возничі
Возничі
Мапа
Мапа

CMNS: Возничі у Вікісховищі

Возничі́ — село в Україні, у Словечанській сільській територіальній громаді Коростенського району Житомирської області. Чисельність населення становить 215 осіб (2001). У 1925—54 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Географія

[ред. | ред. код]

Село Возничі знаходиться за 50 км на північний захід від міста Овруч і за 3,5 км від українсько-білоруського кордону. Через село протікає річка Словечна — притока Прип'яті. До річки з обох боків підступають лісові болота, що далі тягнуться безперервно вздовж неї: Роги, Бабине, Кружева, Міхач-Граничне, Маньчине і Грибове, які поглинаються від півдня до півночі в районі села Возничі величезним урочищем Жереміна.[2] За селом зустрічаються цілі комплекси денудованих барханів, розповсюджені скрізь польодовикові піски й руїни колишніх барханів, на півдні знаходяться Верпівська, Можарівська і Левківська гори Словечансько-Овруцького кряжу.[3].

Наприкінці 70-х років був застосований план меліорації — осушення боліт. Змінено природне русло річки Словечна (в тому числі частина стоку річки Жолонь направлена ​​в Словечну ще в 1961 році), осушені всі болота з південної-східної сторони села Возничі[4].

Населення

[ред. | ред. код]

У 1906 році в поселені проживало 219 мешканців, дворів — 45[5], у 1923 році — 572 жителі, дворів — 151[6].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення станом на 12 січня 1989 року становила 287 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 215 осіб[7].

Історія

[ред. | ред. код]

Бєлова О. В. в науковій статті «Назви сіл Полісся і топонімічні наративи» на підставі матеріалів експедиції Павлової М. Р., наводить два рівноправних приклади народної топоніміки виникнення назви «Возничі»: 1. Колись одна хата була, так дід один жив. Його звали Вознич. Вознич — Возничі. 2. Пан говорив на жителів села вознич, а люди потім додали «і», і стало Возничі. Колись замок був, і всі люди з'їжджалися працювати туди. Возити — Возничі[8]. Щонайменше від 15 століття навколишні землі заселені нащадками околичної шляхти родів Невмержицьких та Левківських[9].

У другій половині 19 століття — сільце Покалівської волості Овруцького повіту Волинської губернії, на річці Словечна. Входило до православної парафії у Левковичах, за 20 верст[10][11].

Вчителі і учні восьмирічної школи с. Возничі, початок 60-х років

У 1906 році — хутір Покалівської волості (3-го стану) Овруцького повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Овруч, становила 47 верст, від волосного центру, села Покалів — 32 версти. Найближче поштово-телеграфне відділення розміщувалося в Овручі[5].

У 1923 році — хутір, включений до складу новоствореної Лучанківської сільської ради, яка, 7 березня 1923 року, увійшла до складу новоутвореного Словечанського району Коростенської округи[12]. Розміщувався за 16 верст від районного центру, с. Словечне, та за 7 верст — від центру сільської ради, с. Лучанки[6]. 21 жовтня 1925 року в селі створено окрему Возничівську сільську раду Словечанського району. 11 серпня 1954 року, внаслідок об'єднання сільських рад, село підпорядковане Лучанківській сільській раді Словечанського району. 30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, увійшло до Овруцького району Житомирської області[12].

Восьмирічна школа с. Возничі, 1986 р.

У липні 1981 року в селі Возничі перебувала група студентів і випускників Московського державного університету імені М. В. Ломоносова під керівництвом М. Р. Павлової. Студенти зібрали тексти, билички, жнивні пісні, замовляння, духовний вірш про Цмока, сни[13].

23 липня 1991 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР…», село віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (третя зона) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС[14].

2015 року в селі відкрито пам'ятник — на гранітному п'єдесталі плита з написом «Возничі 1771» із зображенням замку-фортеці, а нижче — пам'ятна дошка з легендою виникнення села і зазначенням його перших жителів. Пам'ятник встановлено на в'їзді в село Возничі з боку села Мацьки. Ініціатором і спонсором спорудження пам'ятника виступив депутат Овруцької районної ради, директор Черевківської восьмирічної школи, Левківський Микола Іванович (уродженець села Возничі)[15].

7 липня 2017 року включене до складу новоутвореної Словечанської сільської територіальної громади Овруцького району Житомирської області[16]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, у складі новоствореного Коростенського району Житомирської області[17].

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України. Укрпошта. Архів оригіналу за 18 листопада 2019. Процитовано 12 червня 2020.
  2. Тутковський П. Славечансько-Овруцький кряж і узбережжя ріки Славечни. Труди Фіз.-Матем. Відділу Всеукр. Акад. Наук. 1923 р. т. І, вип. 1, 72 стор.
  3. Закревська Г. Геологічні досліди на північно-східній частині Волинського Полісся та на півночі Київщини. К., 1928. Архів оригіналу за 22 липня 2018. Процитовано 2 червня 2021.
  4. Природа Беларуси. Том 2. Климат и вода. Энциклопедия. В 3 томах. — Редкол.: Т. В. Белова [и др.]. — Минск: Беларуская Энцыклапедыя імя П. Броукі, 2010. С. 175.
  5. а б Возничи // Списокъ населенныхъ мѣстъ Волынской губерніи (PDF) (рос. дореф.) (вид. Изданіе Волынскаго Губернскаго Статистическаго Комитета). Житомир: Волынская губернская типографія. 1906. с. 162. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 6 липня 2024.
  6. а б Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF) (рос.) (вид. Издание Волынского Губернского Отдела Управления). Житомир: Волынская губернская административно-территориальная комиссия. 1923. с. 115. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 6 липня 2024.
  7. Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 6 липня 2024.
  8. Вопросы ономастики. 2005, № 2. Екатеринбург, Издательство Уральского Университета, 2005 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 лютого 2007. Процитовано 22 лютого 2007.
  9. Максименко О. (26 жовтня 2013). Непричесана автентика. Український тиждень. Процитовано 6 липня 2024.
  10. Теодорович Н. (1888). Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Том I. Уѣзды Житомирскій, Новоград-Волынскій и Овручскій (PDF) (рос. дореф.). Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври. с. 400. Процитовано 6 липня 2024.
  11. Woźnicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 12. (пол.)
  12. а б Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795-2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 235. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 6 липня 2024.
  13. Житомирська область (опис матеріалів Павлової М. Р.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 серпня 2016.
  14. Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи». Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 6 липня 2024.
  15. Іван Дубницький «Встановили памятник селу». Офіційний сайт Овруцька РДА. Архів оригіналу за 10 жовтня 2016. Процитовано 14 серпня 2016.
  16. Лучанківська сільська рада Житомирська область, Овруцький район. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 12 червня 2020. Процитовано 12 червня 2020.
  17. Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 6 липня 2024.

Посилання

[ред. | ред. код]