Войтинська Надія Савелівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Войтинська Надія Савелівна
Войтинская Надежда Савельевна
Надія Войтинська, фото 1912 р.jpg
фото 1912 року.
При народженні Войтинская Надежда Савельевна
Народження 1886(1886)
Санкт-Петербург
Смерть 1965(1965)
  Ленінград
Громадянство Росія РосіяСРСР СРСР
Жанр портрет, побутовий жанр
Навчання Державний інститут історії мистецтв[d]
Діяльність перекладачка, художниця
Напрямок символізм, реалізм
Роки творчості 1908-ті — 1960
Твори портрет, побутовий жанр

Войтинська Надія Савелівна рос. Войтинская Надежда Савельевна (1886–1965) — російська жінка-художниця, графік, літературознавець і перекладач.

Історія вивчення[ред. | ред. код]

Сєров Валентин Олександрович, «Портрет Іллі Рєпіна», 1901 рік.
Рєпін Ілля Юхимович. «Корній Чуковський», 1910 рік.

У 1960-ті роки в СРСР відбулося повернення широких мас до поезії, до творчості сучасних поетів і поетів так званого Срібного віку. У музейних та інститутських аудиторіях збирався натовп охочих, послухати виступи поетів. Але умовний Срібний вік характеризувався ще й появою універсально обдарованих митців і діячів культури, серед яких Бенуа Олександр Миколайович (1870—1960), Дягілєв Сергій Павлович (1872—1929), Яремич Степан Петрович (1869—1939), Врангель Микола Миколайович (1880—1915), Курбатов Володимир Якович (1878—1957), жінки- скульптори і жінки-художниці. Серед останніх була і Войтінська Надія Савелівна, художник, графік, літературознавець і перекладач, сама трохи письменниця.

Співробітники Російського музею (на тлі зростання зацікавленості в діячах Срібного віку) звернули увагу на купу літографій з портретами тогочасних літераторів і художників, підписалих або моногамою «НВ», або «Н. Войтинська». Всі літографії передані в музей з реквізованого на користь держави майна емігранта і художника Бенуа Олександра Миколайовича ще 1933 року. Але художницю призабули.

В період розшуків звернулись до ще живого тоді Корнія Чуковського, що знав Надію Войтинську і був портретований нею в літографії. Відповідь Корнія Чуковського збережена :

На жаль, у мене нема ніяких відомостей щодо Надії Савелівни Войтинської. Пам'ятаю лише, що і мій портрет, і портрет Волошина, і портрет Бенуа були замовлені їй (видавцем) Сергієм Маковським для оприлюднення в журналі «Аполлон». Мій портрет вона зробила дуже швидко — в один сеанс — здивувавши мене своєю сміливою та блискавичною манерою. Вона була молода, приваблива і справляла враження культурної, начитаної особи. Ми посварились із (видавцем) Сергієм Маковським (через ставлення до Рєпіна) і він не розмістив в «Аполлоні» мого портрета, котрий створила Войтинська. Що відбулося з нею в подальшому, я, на жаль, не знаю.

Але Надію Войтинську встигли розшукати за рік до її смерті, бо вона мешкала в власній квартирі на Кам'яноотровському проспекті (за часів СРСР Кіровському) практично все життя. Тоді і довідались про її подальшу біографію.

Життєпис. Ранні роки[ред. | ред. код]

Майбутня мисткиня з'явилась на світ в родині професора Войтинського Савелія Йосиповича, котрий викладав в Петербурзькому електротехнічному інституті. Дівчина навчалась в Таганцевській гімназії, по закінченні якої в 1903 р. прийшла в приватну студію М. Д. Берншейна, бо мала хист до малювання. Недовго відвідувала Малювальну школу петербурзького Товариства заохочення художників. 1905 року відбула за кордон, де навчалась в приватній студії Віллі Шварца в Берліні. В студії Шварца опанувала швидкий натурний малюнок, техніку створення літографій та реалістичну, але дещо модернову художню манеру. Відвідала також міста Німеччини, Швейцарію та Францію. Через три роки повернулась в Петербург.

Літографська майстерність[ред. | ред. код]

Вже в молоді роки Надія Войтинська дивувала петербурзьких знайомих і діячів мистецтва майстерністю створення літографій та портретним мистецтвом. Вона не робила підготовчих малюнків, як інші, а працювала безпосередьо на самому літографському камені. Бо мала тверду руку і здібності до психологічних характеристик моделей. Прискипливий Ілля Рєпін схвально поставився до літографського портрета того ж Корнія Чуковського, коли побачив привезений йому відбиток. Але вийшла нова неприємність : тепер із художницею посварився видавець Сергій Маковський, чи то через ідейні розбіжності, чи то через бажання не платити молодій художниці, що він і зробив. Тому в журналі «Аполлон» був надрукований лише один портрет роботи Надії Войтинської — «Гумільов Микола Степанович», перший чоловік Анни Ахматової.

Вир молодості[ред. | ред. код]

Але художницю закружляв і вир молодості. Гостинний будинок Надії Войтинської на набережній річки Фонтанка відвідували сама Анна Ахматова, Максиміліан Волошин, балерина Тамара Карсавіна, Костянтин Сомов, молода Ліза Піленко (майбутня емігрантка і поет, героїня французького антифашистського Спротиву, відома як Кузьміна-Караваєва). Як художниця Надія Войтинська була близька до першої генерації митців «Світу мистецтва». Саме Олександру Бенуа вона і передала частку накладу літографських портретів, які не віддала видавцеві Сергію Маковському, частка розійшлася по її знайомим, частка — залишилась в приватному архіві художниці майже на п'ятдесят (50) років.

Вир молодості не став в заваді Надії двічі відвідати Сибір, куди на заслання був відправлений рідний брат Войтинської за антиурядову діяльність. Молода і рішуча Войтинська влаштувалась на Бестужевські курси (перший дозволений царатом в Російській імперії вищий навчальний заклад університетського типу для жінок) на філософський факультет. Надія Савелівна закінчила університет 1916 року за фахом теорія та філософія мистецтва.

Художні пошуки[ред. | ред. код]

Войтинська не припиняє творчих пошуків, звертається до технік темпери та олійними фарбами, робить низку портретів. В Гельсінгфорсі пройшла її виставка, а придбані картини розійшлись по закордонним приватним збіркам.

Діяльність письменницька і літературознавча[ред. | ред. код]

Державний Літературний музей, Москва. Наришкінські палати.

Діяльність письменницька і літературознавча прийшлися на підрадянський період життя Надії Войтинської. Вона працювала в Інституті історії мистецтв, викладала курс лекцій «Діалектичний метод в мистецтвознавстві». Сама звернулась до письменства і стала автором декількох книжок, серед яких «На Північ», «Заколот рівних», «Земля Нансена», «На барикадах», «Пугачовщина», «На шляху в музей». Діяльна особа, Надія Войтинська підготувала до друку низку рукописів, серед яких —

І не провина Войтинської, що низка її досліджень не була оприлюднена за часів СРСР. По смерті письменниці її рукописи передані в Національну Російську бібліотеку.

Войтинська перекладач[ред. | ред. код]

Вона вільно володіла декількома мовами, тому довго працювала перекладачем. Завдяки Надії Войтинській російською мовою з'явились

  • вірші І. Бехера
  • вірші Ш. Петефі
  • вірші Е. Вайнерта
  • поема Г. Гейне «Зимова казка»
  • «Собака Баскервілів» та «Записи про Шерлока Холмса» А. К. Конандойла.

В період війни 1941–1945 років Надія Войтинська залишилась в блокованому місті і працювала в Бюро пропаганди Ленінградського відділку Союзу письменників СРСР, виступала в шпиталях для поранених. По закінчкенні війни працювала керівником катедри іноземних мов Всесоюзного лісотехнічного інституту.

Доля художнього спадку[ред. | ред. код]

Літографські портрети з архіву Войтинської розподілені між збірками радянських Державного Літературного музею Росії, Третьяковської галереї, гравюрного кабінету Музею образотворчих мистецтв імені Пушкіна.

Вибрані твори[ред. | ред. код]

  • «Молода пані в старовинному костюмі»
  • «Юнаки з птахами»
  • «Персонажі під деревом»
  • «Співак в човні»
  • «М'ясна крамниця»
  • серія літографських портретів діячів «Світу мистецтва» та петербурзьких літераторів початку 20 ст.

Джерела[ред. | ред. код]

  • ж «Огонёк», № 39, сентябрь, 1987
  • Матеріали приватного архіву

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]