Вургун Самед

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Самед Вургун
Səməd Vurğun
Самед Вургун, 1954
Самед Вургун, 1954
При народженні Самед Юсіф огли Векілов
азерб. Səməd Yusif oğlu Vəkilov
Народження 8 (21) березня 1906(1906-03-21)
  с. Юхари-Салахли, Казахський повіт, Російська імперія
Смерть 27 травня 1956(1956-05-27) (50 років)
  Баку, Азербайджанська РСР
Поховання Alley of Honor[d]
Національність азербайджанець
Громадянство СРСР СРСР
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Мова творів азербайджанська
Рід діяльності поет, письменник, драматург
Член Спілка письменників СРСР
Член політичної партії Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди та премії
Сталінська премія, 1941, 1942
Сайт: www.samedvurgun.com/

Самед Вургун у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Самед Вургун (азерб. Səməd Vurğun; справжнє ім'я — Самед Юсіф огли Векілов азерб. Səməd Yusif oğlu Vəkilov; *8 (21) березня 1906(19060321), с. Юхари-Салахли, Казахський повіт, Російська імперія — 27 травня 1956, Баку, Азербайджанська РСР) — радянський азербайджанський поет, письменник і драматург, Народний поет, заслужений діяч мистецтв Азербайджанської РСР (1943), академік Академії Наук Азербайджанської РСР (1945), лауреат двох Сталінських премій другого ступеня (1941, 1942). Член КПРС від 1940 року.

Біографія[ред.ред. код]

Самед Вургун народився 21 березня 1906 року в селищі Верхнє Салахли Казахського повіту. В 6-річному віці зі смертю матері лишився на вихованні батька і бабки по матері — Айши-ханум[1].

По закінченні земської школи 1918 року родина переїхала до азербайджанського містечка Казаху, де Самед разом із братом Мехтіханом вступив до Казахської вчительської семінарії.

Згодом, 1922-го року, помер батько Самеда і Мехтіхана, а за рік і бабуся, після чого турбота про їхнє майбутнє лягла на плечі двоюрідної сестри Хангизи Векілової.

Перший твір Самеда Вургуна — вірш «Звернення до молоді» було надруковано 1925 року в Тіфліській газеті «Єні Фікір» («Нова думка»)[1].

Після навчання в Казаху С. Вургун викладав літературу в сільських школах Казаха, Гянджі і Куби.

Протягом двох років він навчався в Московському університеті, а потому продовжив освіту в Азербайджанському педагогічному інституті.

1940 року Вургун вступис до лав ВКП(б).

У 1945 році Вургуну присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв Азербайджанської РСР. Його було обрано дійсним членом Академії наук Азербайджанської РСР.

Самед Вургун помер 27 травня 1956 року в Баку.

Творчість[ред.ред. код]

За три десятиліття творчого життя Самед Вургун, разом зі своїми колегами, став фундатором новітньої азербайджанської літератури. У його доробку — численні поеми, драми і п'єси, перекладацька діяльність.

Поеми:
  • «Подія» (1932);
  • «Мурадхан» (1933);
  • «Хумар» (1933);
  • «Локбатан» (1933);
  • «Сільський ранок» (1933);
  • «Місце смерті» (1934);
  • «Гіркі спогади» (1935);
  • «26» (1935);
  • «Шибениця» (1935);
  • «Загибле кохання» (1935);
  • «Бунт» (1936);
  • «Басти» (1936;
  • «Мугань» (1949);
  • «Айгюн» (1951).
Драми і п'єси
  • «Вагіф» (1937);
  • «Сходить сонце (Ханлар)» (193839);
  • «Фархад і Ширін» (193941);
  • «Людина» (1945).

Центральне місце у творчості Самеда Вургуна посідає тема щастя азербайджанського народу і його боротьба за це — як правило, на тлі історичного процесу розвитку азербайджанської нації, в тому числі з використанням народного епосу та фольклору («26», «Легенда про місяць»). Самед Вургун — також автор героїко-романтичних поем на історичну тематику («Вагіф», «Фархад і Ширін»).

Особливе місце у творчості Вургуна посідає тематика німецько-радянської війни — під час війни поет створив понад 60 віршів, декілька поем, в тому числі найвідомішу «Бакінський дастан».

Самед Вургун перекладав азербайджанською твори класиків народів СРСР — О.С. Пушкіна, Шота Руставелі, І.Г. Чавчавадзе, Максима Горького тощо.

Вшанування[ред.ред. код]

Барельєф на честь С. Вургуна на фасаді Азербайджанського росдрамтеатра

За життя Самед Вургун зазнав слави, як у радянській батьківщині, так і за кордоном.

Народного поета Азербайджану двічі було нагороджено Сталінською премією (обидва рази другого ступеня) — за п'єсу «Вагіф» (1937) 1941 року і за п'єсу «Фархад и Ширін» (1942) 1942 року.

1943 року в США на конкурсі на найкращі антивоєнні твори, вірш «Напутнє слово матері» С. Вургуна отримало високу оцінку, і як одне з 20-ти найкращих було опубліковано у збірці світової антивоєнної поезії в Нью-Йорку і розповсюджено серед військових. [2]

Самеда Вургуна шанують і в наш час. Його іменем названі вулиці в Баку і Москві, ім'я Самеда Вургуна присвоєно Азербайджанському державному російському драматичному театрові.

Самед Вургун і Україна[ред.ред. код]

Самеда Вургуна пов'язує декілька, в тому числі і цікавих, фактів з Україною.

Азербайджанському поетові не чужою була українська література — він переклав на рідну мову декілька віршованих творів великого українського поета Тараса Шевченка — поеми «Катерина» і «Мар'яна-черниця», написав про нього статтю «Серця, сповнені любові» (1938).

Пам'ятник Самеду Вургуну на вулиці Олександра Архипенка в Києві

Самед Вургун присвятив українським партизанам вірш «Партизанам України». Існують навіть свідчення, що під час ДСВ 1943 року листівки з цим твором скидали в українські ліси для моральної підтримки тих самих партизанів. Українська тематика і у вірші поета «Голуб» .

Українською мовою твори С. Вургуна переклав О. Ющенко:

  • Сходить сонце (Ханлар)., К., 1952;
  • Українським партизанам // в кн.: Вінок Великому Кобзареві., К., 1961 та деякі інші[3][4].

У київському районі Оболонь районну бібліотеку по вулиці Олександра Архипенка, 3 названо іменем Самеда Вургуна. Недарма на відзначення якогось азербайджанського діяча культури у вигляді пам'ятника, в тому числі і завдяки азербайджанській діаспорі Києва, що динамічно зростає, було обрано са́ме Самеда Вургуна. Урочисте відкриття пам'ятника видатному поету Азербайджану відбулося у вересні 2006 року з нагоди 100-річного ювілею від дня його народження. Автор — азербайджанський скульптор Сейфаддін Чурбанов. Пам'ятник відкрито за ініціативи та сприяння Посольства Азербайджанської Республіки в Україні, Конгресу азербайджанців України та за підтримки Оболонської райдержадміністрації в місті Києві[5].

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]