Вільгельм I Оранський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Вільгельм І Оранський (Мовчазний)
WilliamOfOrange1580.jpg
Худ. Адріан Кей, « Принц Вільгельм І Мовчазний », бл. 1579 р.
Інші імена Вільгельм Нассау, принц Оранський
Народився 24 квітня 1533(1533-04-24)
Німеччина,
Помер 10 липня 1584(1584-07-10) (51 рік)
Делфт
убивство найманцем фанатичним католиком
Поховання Нова церква
Громадянство Священна Римська імперія германської нації
Національність німець
Проживання Ділленбург (графство Нассау в Німеччині), Мадрид, Брюссель, Делфт
Ім'я при народженні Вільгельм Нассау
Діяльність політик, воєначальник
Відомий голова повсталих нідерландців проти католиків-іспанців, фактичний засновник нової держави ( сучасного королівства Нідерландів )
Титул граф Нассау, пізніше принц Оранський
Конфесія катлицизм, перейшов у кальвінізм
Родичі адмірал Гаспар де Коліньї, убитий у Варфоломіївську ніч у Парижі
Дружина був у чотирьох шлюбах, з одною розлучився, три померли від хвороб
Діти мав 15 дітей від чотирьох дружин

Вільгельм I Оранський (Мовчазний; *24 квітня 1533 — 10 липня 1584) — принц Оранський, перший зі спадкових штатгальтерів (правителів) Нідерландів1572), один з ватажків Нідерландської буржуазної революції, направленої проти іспанського володарювання і католицизму; загинув від руки католика-фанатика.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки, паж в Мадриді[ред.ред. код]

Гравер Франц Гоґенберг. «Замок Ділленбург», 1575 р., Державний музей (Амстердам)


Вільгельм I Оранський народився 24 квітня 1533 року в Ділленбурзі (німецьке графство Нассау). Як старшому сину німецького графа Нассау-Ділленбурга, Вільгельму належали землі в теперішніх Німеччині та Нідерландах. Заможна батьківська родина була протестантського віросповідування.

1544 року Вільгельм успадкував князівство Оранж ( в тодішній Франції), до нього також перейшов титул принца по смерті бездітного двоюрідного брата Рене.

Імператор Карл V Габсбург мав на меті створити нову імперську аристократію і тому запропонував збирати підлітків з шляхтних родин і виховувати їх при дворі в Мадриді. У майбутньому в цих мадридських вихованцях вбачали іспанських високопосадовців чи союзників імперії. До Мадрида прибували підлітки з німецьких князівств, з князівств Італії, з Відня, навіть з тодішньої Англії. Виховання в імперському оточенні пройшов майбутній імператор Австрії Рудольф ІІ.

Аби син отримав виховання в Мадриді, протестантська родина Нассау перевела сина в католицизм і відправила до Мадрида. Але зробила усе, аби той ніколи не забував протестантського віросповідування.

Адміністративна кар'єра[ред.ред. код]

У віці 22 роки колишній паж і придворний вихованець отримав посаду намісника в Північних Нідерландах. Справами управління в Нідерландах вже оікувався не заслаблий і хворий Карл V, а Філіп ІІ, котрому батько-імператор передав в управління Іспанію, Неаполітанське королівство і Нідерланди. Філіп ІІ відрізнявся підозрілістю, хитрістю і фанатичною відданістю католицтву і покаранню протестантів. Про наміри короля свідчить його теза, що він готовий керувати пустелею, ніж протестантами, котрих вважав невиправними єретиками. Частково приборкати протестантів він посприяв в німецьких князівствах. Відтепер всю лють і міць католиків Іспанії він перенаправив на землі Нідерландів. Намісницею Філіпа ІІ у Південних Нідерландах ( найбагатших у той час ) він робить родичку — Маргариту Пармську. Але всіма справами за спиною принцеси керує фанатично налаштований кардинал Гранвелла.

Намісником у трьох північних провінціях (Утрехт, Голландія і Зеландія), найбідніших у Північних Нідерландах, Філіп ІІ і зробив принца Вільгельма. Філіп ІІ не знав і не хотів визнавати ні того, що протестантизм з його відмовою від кричущої пишності і поверненням до настанов первісного християнства став тут панівним ідеологічним вченням, ні того, що він набув також значення визвольної війни в Нідерландах від панування Іспанії. Утрехт, Голландія і Зеландія вже за життя « демона південних країн» (як назвуть Філіпа ІІ) стануть осередком Нідерландської революції і її першими непереможеними іспанцями теріторіями.

Принц Вільгельм заступив на посаду і почав неупинно вивчати мінливу ситуацію і навчатися наступати, програвати, відновлюватись після невдач чи йти на компроміси, очікуючи слушні ситуації для перемог. Саме в цей період він і отримав прізвисько «Мовчазний», бо не робив зайвих декларацій, а все аналізував і очікував, визрівав для рішучих дій. Він давно визнав Нідерланди власною Батьківщиною і не перешкоджав зміцненню протестантизма, бо головним вважав Бога в душі, а не обряд. Батьківщина зробила вибір на користь протестантизму і принц (тоді ще католик формально) визнав цей вибір. Батьківщина зробила вибір на користь визвольної війни від іспанського панування. Принц визнав для себе і цей вибір Батьківщини, на що виявилися здатними лише окремі аристократи. Принц виявився готовим до змін, навіть якщо ті були неприємними чи радикальними.

Його як аристократа засмучували крайнощі запеклих релігійних дискусій, що перейшли у військове протистояння між католиками і протестантами. Обидва релігійні табори надзвичайно швидко радикалізувались. Агресія католиків-іспанців наражалась на таку ж агресію з боку місцевих протестантів. Трагічні події війни з її смертями, вимушеною єміграцією з півдня Нідерландів у північні міста, каральними операціями іспанців почали робити з аристократа прибічника нідерландської революції, а з принца — революціонера і державного діяча.

Каральні операції іспанців у Нідерландах[ред.ред. код]

Пограбування і руйнація Мехелена у 1572 р. вояками герцога Альби. Офорт, Музей Бойманс ван Бенінген, Роттердам.

Маргарита Пармська, тітка короля Філіпа ІІ, перебуваючи на посаді намісниці Нідерландів, не відрізнялась жорстокістю. Покарання були, без них не обходилось в управлінні краєм, але далі довічного ув'язнення не йшлося.

Особивою жорстокістю відрізнявся саме герцог Альба, дон Луїс Альварес де Толедо ( 1507—1582 ), де б він не опинявся. Коли звістка про прибуття герцога у Південні Нідерланди досягла мешканців, край вимушено покинуло близько 100.000 протестантів, що емігрували у північні провінції. В Південних Нідерладнах тоді налічували близько трьох мільйнів мешкнців і країну покинули ініціативні, талановиті, ділові, ненайгірші. Майбутня Голландія розквітне у 17 ст. і за їх рахунок.

Герцог Альба воював від 16 років і війна виробила з нього безжального убивцю і фанатичного католика іспанського зразка. Альба запам'ятався таким ревним служінням королю Іспанії, що свого часу воював з військом самого папи римського Павла ІV, намісником християнського Бога на землі. Бельгійський історик Анрі Піррен писав :

Він знав лише один спосіб управління — насилля, точніше — терор. Він не знався на розумінні ситуації, не мав співчуття, Альба спокійно ішов уперед лише по руїнах...

Почався тиск на всіх після усунення від влади Маргарити Пармської. Почала діяти заборона на навчання молоді в закордонних університетах, тоді як нідерландці десятиліттями відбували в університети сусідньої Німеччини і навіть Англіії. Діяв лише дозвіл на навчання в католицьких університетах самої Іспанії, міцно контрольваних церквою на драконівських засадах. Був введений контроль у всіх школах і цензура в друкарнях (Нідерланди відрізнялись великою кількістю друкарень і кількістю письменного населення, що дратувало і дивувало неписьменних іспанців).

Заборонили шлюби з іноземцями, котрі були звичною практикою в Західній Європі і тоді, і 500 років поспіль.

За перші три місяці керування краєм Альба наказав стратити одну тисячу вісімсот (1.800) осіб (20 страт на день). Далі дійшло до 50 смертних вироків на день... Всього за каральними операціями герцога в краї було страчено вісімнадцять тисяч шістьсот (18.600) осіб. Серед страчених — чимало багатіїв, майно котрих було конфісковане і перевезене до Іспанії...

Після 1584 року до Голландських провінцій вимушено емігрувало близько 600.000 фламандців.

В Брюсселі[ред.ред. код]

1576 року він переїхав до Брюсселя, де 1577 року посів найвищу екстраординарну адміністративну посаду (рувард) у Брабанті.

Перехід на бік повсталих і захист земель, котрі вважав власною Батьківщиною[ред.ред. код]

Докладніше: Корсари

На початку 1560-их років виступив проти іспанського режиму. Секретарем в цей період у Оранського був письменник-полеміст, нідерландський гуманіст Дірк Волькертсен Корнгерт (1522—1590).

1568 та 1572 роках організував військові походи до Нідерландів. Але воював з армією найманців і запроданців, котрих утримував на власні гроші. Ці військові операції не приносили успіху. 1572 року повсталі провінції Голландія та Зеландія поставили його за штатгальтера (намісника). Принц відтепер починає керувати не стільки найманцями, а вояками повсталих провінцій, тобто народу. І почалися перемоги. Спочатку невеликі, згодом — вирішальні. Принц дає офіційну грамоту на каперство (військові дії моряків-нідерландців проти вітрильників і човнів іспанців). Це була державницька політика захисту приморської країни від атак з моря, засіб вимушений, компромісний, покажчик слабкості новонародженої держави, котра ще не мала державного, потужного, військового флоту.

І це спрацювало. Гьози, як називали себе повсталі, виявилися успішними вояками. Саме морські гьози (капери на човнах) зруйнують блокаду іспанцями міста Лейден, бо самі лейденці зруйнували греблі і море виплюхнулось до фортечних стін Лейдена. Човни повсталих прибули під стіни і вирвали Лейден з полону у піхотинців-іспанців. Жага свободи і перемоги над агресором примусила мешканців міста принести в жертву результати праці десятиліть — дамби, трудоміські гідротехнічні споруди для захисту від моря і повеней.

1579 року сім бунтівних провінцій Північних Нідерландів у місті Утрехт заснували так звану Республіку Семи Об'єднаних Провінцій.

На стіл до іспанського короля Філіпа ІІ прибув новий звіт : «Ніде не зустрічали такого спротиву. З ними нічого неможливо вдіяти, настільки вони переконані в своєму відході від католицької віри і покори королю, що їх варто тільки знищити ».

Заклик до убивства від короля Філіпа ІІ[ред.ред. код]

Гравер Домінік Кустос. «Портрет Філіпа ІІ Габсбурга»

Після ганебного доносу на повсталих фламандців, король Філіп II Габсбург, якого нанавиділи за жорстокість і якого прозивали « демон південних країн», розцінив приєднння до повсталих принца Вільгельма І як зраду і видав наказ : «За всі злочини ми (король Іспанії) оголошуємо його зрадником... нашим ворогом і ворогом нашої держави, виганяєм його назавжди з королівства, забороняєм всім нашим підлеглим всіх станів мати з ним будь-які відкриті чи таємні стосунки і надавати йому хоч їжу, воду, хоч дрова чи щось інше, важливе для життєзабезпечення. Майно означеного Вільгельма надається на грабунки будь-кого з наших підлеглих, дозволяється нападати на це майно і убити володаря.»

Аби прискорити убивство Вільгельма І Оранського король Філіп ІІ видав наказ про нагороду для убивці у 25000 золотих флоринів. У відповідь Вільгельм І Оранський видав свій наказ про повне усунення іспанського короля від влади у Північних Нідерландах. Наказ Вільгельма закріпив юридично скасування влади іспанського короля і набув статусу закона нової держави, а наказ ухвалили Генеральні штати ( парламент ). Війна перейшла на новий рівень : це була відтепер війна двох держав - могутньої і агресивної Іспанської імперії і новонародженої Республіки Семи Об'єднаних Провінцій, невеликої і з малими ресурсами для ведення визвольної війни. Новій державі потрібен керівник. Монархічні звички ще мають місце і серед повсталих. Вільгельма І обирають політичним лідером республіки на посаді генерального штатгальтера.

Перша спроба убити нового політичного лідера повсталих провінцій відбулася вже 1582 року. Убивця намагався убити принца в храмі під час богослужіння, котре було обов'язковим для всіх, і для Вільгельма Оранського також. Убивцю спіткала невдача. В країні не вистачало талановитих військових. Були убиті два рідні брати Вільгельма І Оранського, що перейшли на його бік. Тобто, родина Оранських принесла і свою жертву в тій війні. Але охочі убити нового політичного лідера — знайшлися знову.

Політичне убивство принца і керівника повсталих[ред.ред. код]

10 липня 1584 року його вбив Бальтазар Жерар, іспанський агент, фанатичний католик.

Похований у Старій церкві міста Делфт.

Увічнення пам'яті[ред.ред. код]

Гербовий килим з портретом Вільгельма І Оранського. Картон - худ. Гендрік де Макт, до 1599 р., Морський музей.

Подальші історичні події[ред.ред. код]

Убивство Вільгельма I Оранського не охололо повсталих і не привело до розколу визвольного руху в Північних провінціях, незажаючи на розпач, на що розраховував король Іспанії. «Ну все, ім кінець» — вигукнув Філіп ІІ, коли почув звістку про убивство Оранського.

Монархічні звички ще мають місце і серед повсталих, тому швидко політичним керівником обирають сина убитого (Моріц Оранський). Як то бувало у спадкових монархіях. Головним було інше, визвольна війна не припинилась, а її підтримала Англія. Справу батька продовжив і Моріц Оранський (1567—1625), генерал і видатний військовий за висновками сучасних істориків.

Оранжизм[ред.ред. код]

Принц і керівник повсталих Північних провінцій Нідерландів подарував політичній практиці Європи «оранжизм». Ним стануть позначати балансування між інтересами певних впливових кіл, часто непримиренних, здатність мудрого політика знаходити компроміси, аналізувати і міняти власні оцінки і очікувати слушного часу для реалізації вдалих політичних рішень. Коли то було потрібно для справи незалежності, принц скасовував для себе (і держави, що почав очолювати ) ще середньовічну, вассальну залежність від сюзерена (короля Іспанії), закріпляв це юридично, бо не був вискоченем і злодієм. Він заплатить за це фальшуванням його біографії, а серед істориків матиме чимало ворогів.

Серед титулів, що отримав від нової Держави та Народу Вільгельм І Оранський — Батько Вітчизи, і це переважає усі інші аспекти за моральною вартістю й історичним значенням.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]