Вільям Голсі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільям Голсі
англ. William Frederick Halsey, Jr.
US-O11 insignia.svg Адмірал флоту
W Halsey.jpg
Загальна інформація
Народження 30 жовтня 1882(1882-10-30)
Елізабет, Нью-Джерсі
Смерть 16 серпня 1959(1959-08-16) (76 років)
Фішерс-Айленд, Нью-Йорк
Національність американець
Університет Військово-морська Академія США
Псевдонім «Білл», «Буйвол»
Військова служба
Роки служби 1904 — 1947
Приналежність Flag of the United States.svg США
Вид ЗС Flag of the United States Navy.svg Військово-морські сили США
Війни / битви

Перша світова війна — Битва за Атлантику

Друга світова війна — Війна на Тихому океані
Командування
1918-1922 «USS Shaw (DD-68)»
1927-1930 «Рейна Мерседес»
1930-1933 «USS Wickes»
1933-1935 «USS Dale»
1935-1937 «Саратога»
1937-1938 «Станція Військово-морської авіації у Пенсакола»
1938-1942 «Carrier Division 2»
1942-1944 «Task Force 16»
1944-1947 Третій флот ВМС США
Нагороди та відзнаки
Нагороди США:
Військово-морський хрест (США)
Медаль «За видатні заслуги» ВМС США
Медаль «За видатні заслуги» армії (США)
Пам'ятна медаль оборони Америки
Медаль за службу національній обороні (США)

Нагороди інших держав:

Кавалер ордена Британської імперії (військовий)
Великий хрест Ордену Спасителя
Медаль Перемоги (Великобританія)
Орден Заслуг (Чилі) Орден Васко Нуньєса де Бальбоа

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі

Вільям Фредерік Голсі Молодший (англ. William Frederick Halsey, Jr.; 30 жовтня 1882(18821030) Елізабет, Нью-Джерсі[1] — 16 серпня 1959 Фішерс-Айленд, Нью-Йорк) — американський військово-морський діяч. Один з найвідоміших американських адміралів. Адмірал флоту США з 11 грудня 1945 року. З 1943 по 1945 рік командував 3-м флотом США[2].

Життєпис[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Вільям Фредерік Голсі народився 30 жовтня 1882 року в невеликому містечку Елізабет, розташованим в штаті Нью-Джерсі, США. Батько — морський офіцер, лейтенант Вільям Ф. Голсі, закінчив військово-морську академію США, походив зі знатної сім'ї, його далеким родичем був 13-й віце-президент США Руфус Кінґ. Мати — Ейн Брюстер Голсі, обожнювала море, походила з родини массачусетських колоністів.

Вільям Голсі ще юнаком вирішив присвятити себе флоту. 1899 року намагався вступити до Військово-Морської академії США, однак невдало і він пішов вчитися до Університету Вірджінії. Провчившись там один рік на лікаря, Голсі залишив університет і 1900 року таки вступив до Військово-Морської академії США. В академії він став зіркою з американського футболу, завоювавши кілька індивідуальних призів як найкращий фулбек. Тоді він і отримав своє прізвисько «Буйвол». 1904 року він закінчив академію й отримав звання мічман.

Служба на флоті[ред.ред. код]

Після закінчення академії Голсі направили на лінійні кораблі, кілька разів ходив у навколосвітню подорож, зокрема, на лінкорі «Міссурі», був на доброму рахунку. Отримав звання лейтенанта, минаючи звання молодшого лейтенанта, а потім — і лейтенанта-командор.

Під час першої світової війни командування довірило йому командування міноносцем, а потім — всією атлантичною торпедною флотилією, що складалася з прототипів торпедних катерів і міноносців.

«Рейна Мерседес»

1918 року Голсі командував есмінцем «Шоу», супроводжував транспорти союзників по Атлантиці і захищав їх від німців. За хоробрість у боях з німецькими підводними човнами був нагороджений Військово-морським хрестом.

Після війни служив військово-морським аташе в Німеччині, Норвегії, Данії та Швеції. 1927 року повернувся до США — отримав призначення старпомом на лінкор «Вайомінг», а через півроку — звання капітана. Голсі став командувати старим трофейним крейсером «Рейна Мерседес», перебудованим під навчальне судно.

1933 року Голсі закінчив Військово-морський коледж у Род-Айленді, а наступного року — Армійський коледж. 1935 року Голсі опанував фах військово-морського льотчика і був призначений командиром авіаносця «Саратога». З 1937 році Голсі командував станцією військово-морської авіації у Пенсаколі. З 1938 року Голсі (у званні контр-адмірала) був командиром дивізії авіаносців.

Вільям Голсі, 1941 рік

Друга світова[ред.ред. код]

1940 року Голсі отримав звання віце-адмірала та командування авіаносцем «Ентерпрайз». Коли японці завдали удару по Перл-Гарбор, авіаносець Голсі перебував поблизу острова Вейк. На початку 1942 року його літаки атакували захоплений японцями Вейк, а потім базу на острові Марка. Вільям Голсі за рішучість у битві за острів Вейк був нагороджений медаллю «За видатні заслуги» ВМС США, третьою за рангом нагородою на флоті.

18 квітня 1942 авіаносці «Горнет» і «Ентерпрайз» під командуванням Голсі в супроводі крейсерів і есмінців підібралися на 600 миль до Японії і 16 стратегічних бомбардувальників «В-25» здійснили відомий наліт Джеймса Дуліттла.

Три бомбардувальника взяли курс на Кобе, Осаці і Нагоя. Мета решти &nbsp Токіо. Бомбування серед білого дня японських міст справила великий психологічний ефект, але завдали незначних матеріальних втрат — було розбито близько сотні будинків, вбито півсотні мирних жителів. Японські ППО не збили жоден літак, але при посадці на території Китаю розбилося 15 бомбардувальників, 10 льотчиків з 80 загинули, інші потрапили в полон. Важко переживаючи невдачу, адмірал Голсі захворів і повернувся тільки в середині жовтня 1942 року. Його призначили командувачем флоту в південному районі Тихого океану. Там головним завданням командувача було утримати острів Гуадалканал, де японці намагалися скинути в море морську піхоту США.

Битва за Гуадалканал[ред.ред. код]

Битва за острів Гуадалканал, один з Соломонових островів, відбувалася з 7 серпня 1942 року по 7 лютого 1943 року, і включала 3 великі сухопутні битви та 5 морських. Японці вивели з ладу «Горнет», який ввечері був добитий американським есмінцем. Отримав ушкодження «Ентерпрайз», проте він зміг прийняти всі вцілілі літаки обох авіаносців. Під керівництвом Голсі американський флот все ж розгромив японців у Санта-Крус і Тассафаронга, що створило умови для перемоги на Гуадалканалі.

Це був перший великий наступ союзників на японські сили, який став переломним моментом у боротьбі на Тихому океані. Після цієї битви Вільям Голсі був удостоєний звання адмірала.

Після введення нумерації флотів, Голсі став командувати 3-м флотом з театром військових дій — Нова Зеландія, Нова Каледонія, Нові Гібриди, Фіджі і частина Соломонових островів.

У березні 1943 року Голсі доручили командування ВМФ у південно-західній частині Тихого океану з завданням вибити японців з Соломонових островів. Завдання було непростим, оскільки архіпелаг Соломонових островів складається з 992 окремих островів загальною площею 28 тис. м².

Виконуючи це завдання, Вільям Голсі діяв обережно, обходячи сильні укріплені бази японців, і захоплював слабші острови, перерізаючи комунікації противника. На початку 1944 року флот Голсі зміг спокійно плавати біля берегів Нової Британії, руйнуючи одне за іншим берегові укріплення японців.

Битва в затоці Лейте[ред.ред. код]

Наступною великою операцією адмірала Голсі стало морський бій в затоці Лейте. Американське командування підготувало операцію «Кінг II» — вторгнення на Філіппіни. Це зруйнувало б комунікації Японії з Голландської Індією, звідки вона отримувала нафту, олово, каучук, продукти харчування.

Для протидії вторгненню Японія зібрала наступні сили: 1 важкий авіаносець, 3 легких авіаносці, 9 лінкорів, 19 крейсерів, 34 есмінці і близько 200 літаків. Два американських оперативних з'єднання під загальним командуванням адмірала Голсі протиставили їм: 17 важких авіаносців, 18 ескортних авіаносців, 12 лінкорів, 24 крейсери, 141 есмінець і корабель супроводу.

Наймасштабніша битва в морській історії відбувалася 23 — 26 жовтня 1944 року. Район бойових дій простягався на 600 миль з півночі на південь і на декілька сот миль зі сходу на захід.

Сили були не рівні, і хоча японці вперше використали камікадзе, це їх не врятувало. Вони втратили 4 авіаносці, 3 лінкори, 8 крейсерів, 12 есмінців і близько 10 тисяч чоловік особового складу. Після цієї битви флот Японії практично перестав існувати і не здійснив більше жодної великої операції.

Закінчення війни[ред.ред. код]

26 січня 1945 року, після повернення з рейду в Південно-Китайське море, Голсі здав командування адміралу Реймонду Спрюєнсу, а 3-й флот перейменували в 5-й. Повернувся Голсі на флот лише 28 травня, під час боїв за Окінаву. Флот Голсі надавав підтримку військам Макартура і продовжував завдавати ударів по Японським островам аж до моменту припинення вогню 15 серпня 1945.

Церемонія підписання капітуляції Японії відбувалась у Токійській бухті, 2 вересня 1945 року о 9:02 за токійським часом, на борту лінкора «Міссурі» — флагмана Голсі.

11 грудня 1945 року Вільям Голсі отримав найвище в ВМФ США звання адмірала флоту.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

У квітні 1947 року Вільям Голсі вийшов у відставку, після чого обіймав керівні посади в кількох приватних компаніях. У 1951 — 1957 роках — президент «International Telecommunications Laboratories». Він оселився в розкішному особняку в Нью-Йорку.

Особисте життя[ред.ред. код]

Ще в університеті Вірджинії Голсі зустрів Френсіс Кук Гранді (1887—1968). Вони одружилися 1 грудня 1909 року, в Норфолку. Наприкінці 1930-х років у дружини Голсі розвинувся маніакально-депресивний психоз[3].

У Голсі було двоє дітей, Маргарет Бредфорд (10 жовтня 1910 — грудень 1979) та Вільям Фредерік Голсі III (8 вересня 1915 — 23 вересня 2003)[4].

Помер Голсі 16 серпня 1959 у Фішерс-Айленд, штат Нью-Йорк.[5]. 20 серпня 1959 року, Голсі був похований біля своїх батьків на Арлінгтонському національному цвинтарі. Його дружина, Френсіс Гранді Голсі, похована разом з ним.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]