North American B-25 Mitchell

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
North American B-25 Mitchell
North American B-25 Mitchell.JPG
Призначення: середній бомбардувальник
Перший політ: 19 серпня 1940
Прийнятий на озброєння: 1941
Знятий з озброєння: 1979 (Індонезія)
Період використання: 19411979
На озброєнні у: США
Розробник: North American Aviation
Виробник: North American Aviation (Інглвуд, Каліфорнія)
Всього збудовано: 9 889
Екіпаж: 6[Вин. 1] осіб
Крейсерська швидкість: 370 км/год
Максимальна швидкість (МШ): 442 км/год
Бойовий радіус: 2 170 км
Дальність польоту: 4 300 км
Практична стеля: 7 600 м
Довжина: 16,1 м
Висота: 4,8 м
Розмах крила: 20,6 м
Площа крила: 57 м²
Споряджений: 15 200 кг
Двигуни: 2× Wright R-2600 «Cyclone» по 1850 к.с. (1380 кВт) кожен
Гарматне озброєння: 12 кулеметів 50 дюймових (12.7 мм)
Маса підвісних елементів: 2 700 кг

Норт Амерікен B-25 Мітчелл (англ. North American B-25 Mitchell) — американський двомоторний суцільнометалевий п'ятимісний бомбардувальник середнього радіуса дії.

Історія створення[ред. | ред. код]

Прототип NA-40
B-25 на складальних лініях в Канзас-Сіті.

У 1938 році було оголошено конкурс на створення літака класу «А» (штурмовик) для ВПС американської армії за специфікацією 98-102. Фірма «North American», що до цього виготовляла лише легкі та навчальні літаки, також взяла участь в конкурсі. Нею було створено двомоторний високоплан NA-40 з двокілевим хвостовим оперенням і передньою стійкою шасі. Перший прототип, оснащений двигунами R-1830-S6C3-G потужністю 1100 к.с., піднявся в повітря 29 січня 1939 року, а через місяць двигуни були замінені на потужніші R-2600-A71-3. Випробування проходили в цілому успішно, але 11 квітня прототип було втрачено в аварії. В конкурсі не було визначено явного переможця, але проєкт компанії Douglas DB-7 згодом був прийнятий на озброєння.

Після цього було оголошено конкурс 39-460 на створення 5-місного середнього бомбардувальника класу «В». Новий літак мав мати бомбардувальне навантаження в 1360 кг, максимальну швидкість в 483 км/год і дальність польоту в 3220 км. Конструктори NA-40 Х. Еванс і Д. Етвуд, доопрацювавши попередню модель, подали військовим новий проект, що отримав фірмову назву NA-62. Літак отримав дещо більші розміри і невеликі зміни в компонованні, зокрема місця для пілотів було розміщено рядом. В конкурсі, окрім проєкту North American, взяла участь компанія Martin з своїм літаком «модель 179» (майбутній B-26 Marauder). Обидва проєкти були прийняті і на обидва було зроблено замовлення на серійне виробництво — без побудови прототипу. NA-62 отримав військове позначення В-25 і було замовлено 184 літаки в першій партії.[1]

Серійне виробництво розпочалось майже відразу й вже 19 серпня 1940 року пілот В. Бриз і бортінженер Р. Феррен підняли в повітря першу серійну модель. 1 жовтня 1941 року літак отримав нову назву «Мітчелл» — на честь відомого американського аса 1930-х років генерала Вільяма «Біллі» Мітчелла, а загалом до кінця 1941 року військовим було передано 171 літак.

Всього випущено 9889 літаків, включно з 920 машинами, переданими по ленд-лізу Великій Британії, хоча не всі з них дісталися місця призначення.

Варіанти[ред. | ред. код]

PBJ-1D морської авіації з встановленим детектором магнітних аномалій в носі.
  • В-25 — оснащувались двигунами Wright R-2600-9 потужністю 1700 к.с. Маса бомбового навантаження складала 1361 кг і мали порівняно незначне захисне озброєння: один носовий 7,62-мм кулемет, два аналогічних у бортах фюзеляжу за крилом і один 12,7-мм кулемет в хвості. Літак розвивав швидкість до 518 км/год на висоті 3500 м при дальності польоту 3200 км. (перші 24 літаки)
  • В-25А — введено бронювання місць екіпажу та протектованими паливними баками. Це призвело до збільшення ваги літака та зменшення запасу палива. Як наслідок, знизилась швидкість і скоротилась дальність польоту. (40 літаків)
  • В-25В — бортові кулемети і задня турель були замінені двома баштами (зверху і знизу фюзеляжу) «Бендикс» з електроприводом, з двома 12,7-мм кулеметами в кожній. Виготовлявся з серпня 1941 року до січня 1942, було виготовлено 120 літаків, 23 з яких було передано Британії, де вони отримали позначення Mitchell Mk.I
  • В-25С — оснащувались двигунами Wright R-2600-13, 24-вольтовим обладнанням і системою запобігання обмерзанню. Дещо була збільшена місткість паливних баків, і зросла маса бомбового навантаження — 2360 кг, також додались зовнішні вузли підвіски бомб (під крилом) і торпеди (під фюзеляжем). З п'ятої серії В-25C-5 отримала два 12,7-мм кулемети в передній кабіні — один для штурмана, другий, нерухомий, — для льотчика. На В-25C-15 встановили полум'ягасителі для кожного циліндра (замість колектора з єдиною вихлопною трубою на попередніх машинах), a В-25C-20 оснащувались протектованим баком у бомбовому відділенні. Літак виготовлявся з грудня 1941 року по травень 1943. Загалом було виготовлено 1619 літаків, з яких 167 було передано Великій Британії (Mitchell Mk.II), ще 50 — ВМС США, в яких вони отримали позначення PBJ-1C.
    • XB-25E — В-25С вибраний для випробування систем запобігання обмерзанню з використанням вихлопних баків. (1 літак)
    • XB-25F — В-25С вибраний для випробування систем запобігання обмерзанню з електричних нагрівальних елементів. (1 літак)
  • В-25D — аналог В-25С що виготовлявся на заводі в Канзас-Сіті. З лютого 1942 року до березня 1944 було виготовлено 2290 літаків, з яких 371 було передано Британії (теж Mitchell Mk.II) і 152 — ВМС (PBJ-1D).
    • F-10 — В-25D перероблені в фоторозвідники. (45 літаків)
  • B-25G — штурмова модифікація з 75-мм гармату в носовій частині фюзеляжу з боєкомплектом з 21 снаряд, вагою 6,8 кг. і двома 12,7-мм кулеметами. Маса бомбового навантаження — 1360 кг, в ході виробництва також було прибрано нижню турельну башту. Всього було збудовано близько 400 машин цієї версії. Один літак було передано морській авіації, де він позначався PBJ-1G
  • B-25H — штурмова модифікація з легшим варіантом 75-мм гармати, в носовій частині було вмонтовано чотири 12,7 мм кулемети. Ще дві гармати було встановлено у виступах по обидва боки фюзеляжу, дещо нижче кабіни пілота. Турель, оснащену двома кулеметами, було пересунуто ближче до кабіни, ще по два кулемети розташувались по бортах машини. Зпарений кулемет монтувався в хвостовій частині. На довершення до цього B-25H був здатен нести бомбове навантаження у 1361 кг бомб і торпед. Виготовлено 1000 літаків, 248 з яких було передано морській авіації (PBJ-1H)
  • B-25J — остання серійна бомбардувальна модифікація, захисне озброєння складалось з 12-13 12,7-мм кулеметів Browning M2: хвостова башта зі спареним кулеметом, два бокових блістери з одиничними кулеметами, зміщена вперед верхня башта зі спареним кулеметом, чотири нерухомих з бортів і один-два — у передній кабіні. Частина літаків випускалась з незаскленою носовою частиною в якій встановлювалось ще чотири кулемети. Маса бомбового навантаження — 1816 кг, деякі літаки могли використовувати некеровані ракети (8 × 127 мм ракети). З грудня 1943 року по серпень 1945 було випущено 4390 B-25J, 316 з яких було передано в морську авіацію (PBJ-1J), ще 316 передавались Британії (Mitchell Mk.III), але через закінчення війни частина залишилась в США. 15 жовтня 1945 року до ВПС США було передано останній літак B-25J.
  • AT-24 (з 1948 року — TB-25) — навчальний варіант. 60 літаків було переобладнано в 1943-44 роках, після війни ще декілька сотень.

Бойове використання[ред. | ред. код]

Тихоокеанський театр воєнних дій[ред. | ред. код]

B-25 на борту «Хорнета» підготовлені до першого нальоту на Японію.
B-25 в бою біля Нової Гвінеї

В лютому 1941 року перші B-25 надійшли в 17-у бомбардувальну групу, і після вступу США в війну групу було перекинуто на західне узбережжя для патрулювання. До лютого 1942 року до неї приєднались ще дві 13-а і 21-а. Але справді відомим B-25 став через рейд Дуліттла: 18 квітня 1942 року 16 B-25B злетівши з палуби авіаносця «Хорнет» змогли успішно здійснити рейд на Токіо, Йокогаму, Кобе і Нагою. Це був перший бомбардувальний наліт на японські острови, який хоча і не завдав помітної шкоди, але мав велике пропагандистське значення.

В лютому 1942 року в Австралію було перекинуто 90-у бомбардувальну ескадрилью з B-25, і вже 12 квітня 10 її літаків завдали удару по цілях на Філіппінах, використавши аеродром підскоку на Мінданао, який ще був під контролем американців. Після повної втрати архіпелагу B-25 почали бомбардування цілей на Новій Гвінеї і Новій Британії. До осені 1942 року з Австралії вже діяло дві повні групи B-25 — 22-а і 38-а. В червні наступного року на Нову Гвінею було перекинуто 345-у бомбардувальну групу, літаки якої 5 вересня 1943 року підримували першу повітряно-десантну операцію США — висадку на аеропорт Надзаба. В подальшому B-25 використовувались для бомбардувань Рабаула, Кавіенга і інших цілей. B-25 також використовувались і для штурмових задач, зокрема оснащені великокаліберними гарматами модифікації B-25G/H успішно використовувались проти малих японських кораблів. На початку квітня 1944 року B-25 разом з іншими бомбардувальниками взяли участь в масованих бомбардуваннях японських аеродромів на Новій Гвінеї, фактично знищивши японську авіацію на острові. З осені почались нальоти на Філіппіни і острови малайського архіпелагу, також перешкоджали японському морському сполученню з Борнео, що сильно вдарило по постачаннях нафти Японії. В квітні-червні В-25 почали бомбардування Індокитаю і Формози, а з 29 липня 1945 — острова Кюсю.

B-25 використовувались і в Індії, зокрема в січні 1943 року для ударів по комунікаціях в Бірмі в Індію була перекинута 341-а бомбардувальна група. Пізніше вона була перебазована в Китай, звідки завдавала ударів по позиціях японців біля Гонконгу і в Індокитаї. В лютому 1944 року в Індію була перекинута ще 12-а група, також В-25 надійшли і в змішану американо-китайську 1-у бомбардувальну групу. Всі вони здійснювали бомбардувальні місій на Китаєм до закінчення війни.

Для перешкоджання японському десанту на алеутських островах туди в грудні 1942 року було перекинуто 77-у ескадрилію B-25, а весною 1942 — ще дві. В центральній частині океану B-25 здебільшого використовувались для підтримки десантних операцій, окрім ескадрилей ВПС там також воювали і BPJ-1 ескадрилей морської піхоти.[1]

Середземноморський театр воєнних дій[ред. | ред. код]

B-25 завдає удару по німецьких складах біля Тіволі

З серпня 1942 року в Єгипті почала діяти 12-а бомбардувальна група озброєна B-25, яка почала свій бойовий шлях з битви під Ель-Аламейном. Зимою 1942-43 року було здійснено декілька нальотів на Крит, але основними цілями стали аеродроми в Північній Африці і Сицилії. В грудні 1942 року в Алжир також було перекинуто 310-у групу, а весною 1943 ще дві. 7 травня 1943 року відбувся масований наліт на острів Пантеллерія в якому взяли участь 120 B-25, наступного дня було розбомблено склади і порт в Палермо. Наступні два місяця всі групи B-25 діяли проти аеродромів і портів на Сицилії, готуючись до десанту. Після захоплення острова три групи було перебазовано на нього і вони почали діяти над Сардинією і Італією, тільки 310-а залишалась в Алжирі.

В жовтні 1943 року B-25 з Сицилії були перекинуті в Італію, звідки змогли діяти над Балканами, 310-а група перелетіла на Корсику звідки діяла проти комунікацій в північній Італії і південній Франції. B-25 активно застосовувались під час десанту в Анціо і битві біля Монте-Кассіно, в першій битві успішно використовувались «гарматні» модифікації B-25G/H. З березня 1944 року основною задачею B-25 стали удари по мостах і дорогах в північній Італії для виснаження німецьких військ, що дозволило захопити Рим. З квітня 1944 року всі B-25 почали базуватись на Корсиці, звідки змогли підтримувати десант в північній Франції. Пізніше їх було перекинуто в Італію звідки вони діяли над Альпами і північною Німеччиною.

Після війни B-25 все ще використовувався доволі довго, він був доволі простим та надійним і навчальні варіанти TB-25 стояли на озброєнні аж до другої половини 50-тих років.[1]

Військово-повітряні сили СРСР[ред. | ред. код]

За програмою ленд-лізу СРСР отримав 862 B-25 з 1942 року, і вже літом 1942 року почалось оснащення 37-го БАП, а згодом ще два і в липні 1942 року три полки було об'єднано в 222-у бомбардувальну дивізію, яка вперше вступила в бій 8 серпня. Перші денні вильоти супроводжувались порівняно високими втратами і командування вирішило передати керівництво над дивізією авіації далекої дії, що і було офіційно затверджено 22 вересня. До літа 1943 року з B-25 змогли сформувати цілий 4-ий бомбардувальний корпус, при цьому в нього входили як і новостворені полки, так і полки переоснащені з радянських літаків.

Основною задачею для радянських B-25 в кінці 1942 року були удари по залізничних вузлах на окупованій території, а з літа 1943 року основна увага приділялась аеродромам і позиціям німецьких військ для забезпечення майбутніх наступальних операцій. З 1944 року B-25 почали виконувати дальні бомбардувальні місії проти Варшави, Бреслау і Кенігсберга, але і продовжували діяти в близькому тилу противника. B-25 був значно меневренішим і краще озброєним ніж радянські Іл-4 чи Лі-2, тому часто використовувався для створення умов для інших бомбардувальників — для пошуку і підсвічування цілі, знищення ППО і блокуванню аеродромів. Після війни B-25 стояв на озброєнні в бомбардувальних полках аж до 1954 року.[1]

Повітряні сили країн Британської співдружності[ред. | ред. код]

Британський Mitchell скидає бомби на місце запуску ракет Фау-1

Перші 23 Mitchell Mk.I в ВПС Британії використовувались тільки для навчальних цілей, а на озброєння бомбардувальних частин було прийнято наступну модифікацію Mk.II. Перший бойовий виліт британських літаків відбувся 22 січня 1943 року, коли 6 «Мітчелів» бомбили нафтові сховища в Генті, в результаті якого було втрачено три літаки. Переглянувши тактику «Мітчели» почали використовуватись в зімкненому строю для ефективного використання захисного озброєння, і наступні операції проведені в кінці 1943 року були значно успішнішими.

З вересня 1943 року «Мітчелами» оснастили також дві союзні ескадрильї в складі Королівських ВПС — польську 305-у і нідерландську 320-у. Після захоплення плацдарму в Франції всі чотири наявні ескадрильї перебазувались в Францію і Бельгію, дещо пізніше «Мітчелами» було оснащено ще дві ескадрильї.

В ВПС Австралії отримали 50 B-25 навесні 1944 року — 30 B-25D і 20 B-25J, якими було оснащено 2-у ескадрилью що діяла над Нідерландською Ост-Індією. B-25 показали себе з кращої сторони для ударів по японських кораблях, але вже в листопаді 1945 року їх було знято з озброєння.

Канада отримала 62 Мітчела з британського замовлення, а в 1951 році закупила ще 75 B-25J, які використовувались до 1960 року.[1]

Інші країни[ред. | ред. код]

B-25 ВПС Нідерландської Ост-Індії в 1948 році.

В червні 1941 року 162 B-25 було замовлено Нідерландами для ВПС Нідерландської Ост-Індії, але більшість літаків опинилась в Австралії, через швидку окупацію островів. В Австралії ними було оснащено 18-у нідерландську ескадрилью, яка в 1946 році перейшла під керівництво Нідерландів і базувалась в Ост-Індії аж до 1950 року.

За час війни Китай отримав більше 100 B-25C/D, 131 B-25J і 30 B-25H. Більшість літаків використовувались в змішаній американо-китайській 1-й бойовій групі.[1]

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Тактико-технічні характеристики[ред. | ред. код]

North American B-25 Mitchell 3-view.svg

Дані з Ударная авиация Второй Мировой — штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы[2]

B-25A B-26B B-26C B-26G B-26H B-26J
Довжина 16,49 м 16,13 м 15,54 м 16,3 м
Висота 4,8 м 4,83 м 4,8 м 4,88 м
Розмах крил 26,1 м
Площа крил 56,67 м²
Маса пустого 8104 кг 9070 кг 9206 кг 9060 кг 9060 кг 8840 кг
спорядженого 12 290 кг 12 907 кг
максимальна злітна 15 420 кг 15 870 кг 15 190 кг 15 150 кг
Двигуни 2 × R-2600-9 2 × R-2600-13 2 × R-2600-29
Потужність 2 × 1700 к. с. 2 × 1700 к. с. 2 × 1700 к. с.
Максимальна швидкість 509 км/год 485 км/год 459 км/год 454 км/год 441 км/год 444 км/год
Дальність польоту 2180 км 2100 км 2420 км 2510 км 2175 км 2175 км
Бойова стеля 8230 м 7160 м 7460 м 7410 м 7560 м 7470 м

Виноски[ред. | ред. код]

  1. 2 пілоти, штурман, борт-інженер, стрілець-радист, стрілець

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Харук, 2012, с. 297-302.
  2. Харук, 2012, с. 298.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Харук А.И. Ударная авиация Второй Мировой - штурмовики, бомбардировщики, торпедоносцы. — Москва : Яуза::ЭКСМО, 2012. — 400 с. — ISBN 978-5699595877. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]