Ганнібаліан
Флавій Ганнібаліан (також Ганнібалліан ; д/н —† вересень 337) був членом династії Костянтинів, яка правила Римською імперією в 4 столітті нашої ери.
| Флавій Ганнібаліан | |
|---|---|
| Цар царів та народу Понту лат. Rex Regum et Ponticarum Gentium Найблагородніший лат. Nobilissimus | |
 Фоліс Ганнібаліана | |
| Біографічні дані | |
| Імена | лат. Flavius Hannibalianus |
| Народження |
306 - 325 рр. н.е. імовірно Тулуза |
| Смерть |
337 р н.е. Константинополь |
| Дружина | Костянтина |
| Діти | Констанція, в майбутньому дружина Memmius Vitrasius Orfitus |
| Династія | Костянтини |
| Батько | Далмацій Старший |
| Мати | Невідомо |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Син Флавія Далматія та племінник Костянтина Великого . [1] [2] Володар титулу Rex Regum та Nobilissimus. Претендент на престол Римської імперії разом із його братом Далмацієм Молодшим.
Біографія[ред. | ред. код]
Ганнібаліан був сином Флавія Далматія, а отже, племінником Костянтина Великого . [1] [2] Ганнібаліан і його брат Далматій здобули освіту в Толозі у ритора Екзюперія (його, ймовірно, не можна ототожнювати зі св. Екзюперієм ).
У 320-х роках Костянтин викликав Флавія Далматія та його синів до Константинополя. Ганнібаліан одружився зі старшою дочкою Костянтина, Костянтиною, у 335 році [1] і отримав титул нобілісімуса. [3] Він і Костянтина могли мати доньку на ім’я Констанція, яка пізніше вийде заміж за Меммія Вітрасія Орфіта[4] і стане матір’ю Рустиціани, дружини Квінта Аврелія Сіммаха . [5]
Під час кампанії Костянтина проти Сасанідів (337 р.) Ганнібаліан був проголошений Rex Regum et Ponticarum Gentium, «Царем царів і понтійського народу». [1] [2] Ймовірно, Костянтин мав намір посадити Ганнібаліана на понтійський трон після поразки персів.
Похід на персів не відбувся, оскільки Костянтин помер у травні 337 року.
Змова проти племінників Костянтина Великого та смерть Ганнібаліана[ред. | ред. код]
Костянтин Великий, передчуваючи близьку смерть, зробив остаточний поділ Імперії між синами (і двома племінниками, Далмаціем і Ганнібаліаном). Юному Костянтину імператор віддав Галію, Іспанію і Британію. Ці землі колись належали його діду Констанцію Хлору. Таким чином Костянтин правив всією Західною імперією. При цьому Константу дісталися Італія, Африка і Паннонія, Констанцію — Азія, Сирія і Єгипет, їх двоюрідному брату Ганнібаліану Молодшому Римська Вірменія і Понт, а ще одному кузену Далмацію Молодшому — ряд балканських, придунайських та причорноморських провінцій, включаючи нову столицю імперії Константинополь.[6] Існує думка, що таким чином імператор відновлював діоклетіанівську систему тетрархії, але на новій основі: тепер співправителі були членами однієї родини.[7] За припущенням Якоба Буркхардт, столицю Костянтин не віддав нікому з синів, щоб ті не почали оскаржувати це місто одне в одного.[8]
Костянтин Великий вважав Ганнібаліана Молодшого та Далмація Молодшого своїми спадкоємцями нарівні з трьома своїми синами: Костянтином II, Констанцієм ІІ та Константом.
22 травня 337 року Костянтин Великий помер на одній зі своїх вілл в Віфінії. Його тіло привезли до Константинополя. Старший син імператора, який перебував тоді на Заході, не зміг приїхати на похорон, і в його відсутність в столиці сталися трагічні події, про які мало що відомо. Солдати місцевого гарнізону збунтувалися, заявивши, що хочуть підкорятися тільки синам померлого імператора, але не племінникам, і влаштували різанину, в якій загинув цілий ряд представників династії. Зокрема, були вбиті Далмацій Молодший, Ганнібаліан Молодший, брати Костянтина Великого — Далмацій Старший, Юлій Констанцій з сином, та ще четверо племінників імператора. В результаті з усієї розгалуженої династії в живих залишилися тільки троє синів Костянтина і троє племінників: Констанцій Галл, Юліан і Непоціан.
Про причини цих подій немає єдиної думки. Філосторгій пише, що Костянтин був отруєний своїми братами і, «викривши підступний задум», зажадав від синів помститися за нього. Констанцій, єдиний з трьох, хто приїхав на похорон, виконав цю вимогу[8] Юліан, ставши імператором, бачив в тому, що трапилося злочинне свавілля Констанція, і дослідники по-різному ставляться до такого бачення проблеми. Зокрема, існує думка, що різанина була організована спільно всіма синами Костянтина Великого[9]. Нарешті, існують гіпотези, що троє цезарів тут ні при чому, а події 337 року можуть трактуватися як виступ військових проти створеної померлим імператором політичної системи або зіткнення нікейців з аріанами.
Висновки[ред. | ред. код]
Флавій Ганнібаліан досить складна особистість з точки зору історії, оскільки нам достоменно невідомо про усі його здобутки. Адже цей персонаж згадується тільки в контексті інших історичних осіб. Можемо сказати точно, що він був одним з претендентів на трон та володарем незвичайного титулу Rex Regum. Реальної влади Ганнібаліан, мабуть, ніколи не мав, а в 337 році, відразу після смерті Костянтина,[10] згинув і сам в результаті боротьби за владу.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Ammianus Marcellinus, xiv i.2.
- ↑ а б в Aurelius Victor, 41.20
- ↑ Zosimus, ii.39.2.
- ↑ Tantillo, Ignazio. Memmius Vitrasius Orfitus, signo Honorius?, «Zeitschrift für Papyrologie un Epigraphik», 190, 2014, pp. 271-278. ISSN 0084-5388. Процитовано 16 травня 2024.
- ↑ Alan Cameron (1996). "Orfitus and Constantius: a note on Roman gold-glasses," in Journal of Roman archaeology, p. 301.
- ↑ Bleckmann, Bruno (2003). Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte. 52 (Німецькою) . с. 228.
- ↑ Буркхард, Якоб (2003). Век Константина Великого. Центрполиграф. с. 278.
- ↑ а б Григорюк (2012). 337 ГОД: КРИЗИС ВЛАСТИ В РИМСКОЙ ИМПЕРИИ И «УБИЙСТВА ПРИНЦЕВ». Вестник древней истории. 2. с. 162.
- ↑ Филосторгий. Сокращение Церковной истории. Церковные историки IV—V веков. Т. 2. Росспэн. с. 16.
- ↑ Zosimus, ii.40.3; Flavius Claudius Iulianus, Epistula ad Athenienses, 270 C.
Список літератури[ред. | ред. код]
Першоджерела[ред. | ред. код]
- Амміан Марцеллін, Rerum Gestarum XXXI
- Epitome de Caesaribus
- Зосим, Historia Nova
Вторинні джерела[ред. | ред. код]
|
