Констант
| Констант I лат. Flavius Iulius Constans | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 340 — 350 | ||
| Попередник: | Костянтин II | |
| Наступник: | Констанцій II | |
| ||
| ||
| ||
| ||
| Народження: |
320[1][2] Італія | |
| Смерть: |
18 січня 350[1] Ельн, Галлія | |
| Поховання: | Mausoleum of Centcellesd | |
| Країна: | Стародавній Рим і Візантійська імперія | |
| Рід: | Династія Константина | |
| Батько: | Костянтин Великий | |
| Мати: | Фавста | |
| Шлюб: | Олімпіада Старша | |
Констант (лат. Flavius Iulius Constans, * між 320 та 323 роками — † 350 у Аквітанії) — був четвертим та наймолодшим сином Костянтина Великого і третім сином Фаусти (з Костянтином II).
Констант носив титул перемоги Sarmaticus ("великий переможець Сарматський") з 338 р.
Родовід[ред. | ред. код]
| Родовід Константа I |
|
Біографія[ред. | ред. код]
Ще у дитячому віці 23 грудня 333 року Констант був проголошений цезарем. Незабаром після цього був заручений з Олімпіадою, донькою Флавія Аблобія, преторіанського префекта. Проте так й не оженився на ній, внаслідок гомосексуальності.
У 335 отримав в управління Італію, Африку, Іллірійські провінції. Після смерті Костянтина Великого 22 травня 337 відбулася велика зачистка претендентів на трон[3]. 9 вересня 337 при новому розділі держави у Сірмії Констант отримує разом з титулом авґуст весь Балканський півострів, крім Фракії.
Пізніше коли його брат Костянтин II, імператор Заходу, в результаті суперечки про кордони у 340 році оголосив йому війну і загинув при Акуїлеї, Констант отримав увесь Захід (Британію, Галію і Іспанію). За його наказом створено легіони Legio I Iulia Alpina, Legio II Iulia Alpina, Legio III Iulia Alpina.
Імператор воював з сарматами та слов'янськими племенами на Дунаї, франками на Рейні, пиктами і скоттами в Британії.
Констант отримав християнське виховання і був ревний прихильник нікейського символу віри на відміну від свого брата аріянця Констанція II. Підтримував під час аріянського розколу сторону Афанасія Великого і боровся проти язичників, юдеїв і донатистів в Африці.
Також був нетерпимий до послідовників інших християнських вчень. Своєю нетерпимістю та військовою недолугістю він викликав до себе ненависть і презирство. Так, коли 18 січня 350 року в Отені з'явився узурпатор Магненцій який був романізованим франком і скарбничим Константа, армія здійснила переворот. Констант утік до Піренеїв, однак дорогою його впіймали й посадили у замку в Ельне, а пізніше вбили.
Магненцій був переможений Констанцієм II у 353 році, який і взяв на себе усю повноту влади.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Констант |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Diccionario biográfico español — Real Academia de la Historia, 2011.
- ↑ Sapere.it — De Agostini Editore, 2001.
- ↑ Richard Klein Die Kämpfe um die Nachfolge nach dem Tode Constantins des Großen, у: Richard Klein, Roma versa per aevum. Ausgewählte Schriften zur heidnischen und christlichen Spätantike, видавництво Raban von Haehling та Klaus Scherberich, Georg Olms Verlag, Hildesheim-Zürich-New York 1999, S. 1-49 або Klaus Rosen, Julian. Kaiser, Gott und Christenhasser, Klett-Cotta, Stuttgart 2006, S. 50-53, ISBN 3-608-94296-3.(нім.)
Посилання[ред. | ред. код]
Michael DiMaio, Jr. und Robert Frakes: Біографія Константа у De Imperatoribus Romanis [Архівовано 22 серпня 2006 у Wayback Machine.] (англ.)
|
Це незавершена стаття про особу Стародавнього Риму. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
| |||||