Гелла Вуолійокі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гелла Вуолійокі
Hella Wuolijoki
Hella Wuolijoki, the director-general of Finnish Broadcasting Company 1944 -1949..jpg
Ім'я при народженні Ella Maria Murrik
Псевдо Юхані Тервапяя,
Фелікс Тулі
Народилася 20 січня 1896(1896-01-20)
Хельме, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Померла 2 лютого 1954(1954-02-02) (58 років)
Гельсинкі, Фінляндія
Поховання цвинтар Гієтаніємі[d]
Громадянство
Національність естонка
Діяльність прозаїк, драматург, підприємиця
Alma mater Гельсінський університет
Мова творів шведська, фінська
Роки активності 19121961
Напрямок модернізм, естетизм
Жанр оповідання, роман, вірш
Партія Фінська народно-демократична ліга[d]
Брати, сестри Salme Dutt[d]
Нагороди

Commons-logo.svg  CMNS: Гелла Вуолійокі на Вікісховищі

Ге́лла Марі́я Ву́олійокі (фін. Hella Maria Wuolijoki; до 1908 року — Е́лла Марі́я Му́ррік / ест. Ella Maria Murrik; псевдоніми Юхані Тервапяя (Juhani Tervapää) і Фелікс Тулі (Felix Tuli); * 22 червня 1886(18860622), Хельме, Ліфляндська губернія, Російська імперія — † 2 лютого 1954, Гельсинкі, Фінляндія) — фінська письменниця естонського походження.

Біографія[ред. | ред. код]

Елла Марі Муррік народилася в Хельме. У її батьків, правника Ернста Мурріка і Катаріни Кокамяґі, було ще четверо дітей — син Альберт Леонгард (1891—1962) і дочки Аннетте (1888—1964), Емма Амалія (1893—1983) та Нііна (1897—1947).

Згодом родина переїхала до Валги, де Елла у 1897 році пішла до школи. 1904 року закінчила гімназію в Тарту й вступила до Гельсинського університету, де студіювала фольклористику, історію і російську мову та літературу. У 1905-му, з вибухом революції в Росії, Елла стала на позиції соціалістичного світогляду й вступила до Соціал-демократичної студентської спілки. У той час познайомилася з юристом Суло Вуолійокі (Vuolijoki), членом Соціал-демократичної партії Фінляндії, що приятелював із Володимиром Леніним та Отто Вілле Куусіненом. Здобувши вищу освіту в 1908-му, Елла Муррік того ж року вийшла заміж за Суло Вуолійокі[1]. Згодом вона знову вступила до того ж таки університету — на юридичний факультет, але в 1914-му довелося перервати навчання через те, що почалася Перша світова війна. У 1923 році Гелла Вуолійокі розлучилася з чоловіком і відтоді писала своє прізвище з букви W.

Вуолійокі була марксистка, але ніколи не належала до членів комуністичної партії й не мала зв'язків із комуністичним підпіллям у Фінляндії[2].

Історик Юкка Сеппінен пояснив це тим, що Геллі Вуолійокі було легше провадити шпигунську діяльність і домагатися кращих результатів, будучи не в підпіллі, а на видноті, «в салоні»[3]. Натомість Ерккі Туоміоя, внук Гелли Вуолійокі, фінський державний і політичний діяч, ствердив, що ліві погляди його бабусі суто абстрактні й мають в основі гуманізм та почасти романтизм[2].

У 1920-1930-х роках Вуолійокі містила «політичний салон» лівого толку. У квітні 1940 року, завдяки своїм добрим відносинам з далеко не лівим прем'єр-міністром Рісто Рюті, домоглася надання посвідки на проживання у Фінляндії для Бертольта Брехта і його сім'ї[4]. На основі її начерків Брехт в тому ж році написав п'єсу «Пан Пунтила і його слуга Матті»; в 1946 році п'єсу поставив робітничий театр у Фінляндії під назвою «Господар маєтку Ісо-Хейкілле і його слуга Каллі», при цьому як учасник була вказана Вуолійокі[5].

Фінська поліція підозрювала Вуолійокі в шпигунстві на користь СРСР, проте доказів того не було аж до 1943 року, коли вона була заарештована за приховування радянського парашутиста і засуджена до довічного ув'язнення. У 1944 році, після закінчення радянсько-фінської війни, була випущена на свободу.

Хелла Вуолійокі була членом фінського парламенту і в 1946—1947 роках очолювала фракцію Демократичного союзу народу Фінляндії (SKDL). З 1945 по 1949 роки працювала директором фінського радіо.

Найбільш відомі твори — цикл Ніскавуорі: «Жінки Ніскавуорі», «Хліб Ніскавуорі», «Молода господиня Ніскавуорі» та ін. У 1952 році була нагороджена вищою державною нагородою Фінляндії для діячів мистецтв — медаллю «Pro Finlandia».

Її сестра Сальме була з 1922 року заміжня за Раджані Палмом Даттом. Її дочка Ваппу була одружена фінським політиком і дипломатом Сакарі Туоміоя; її онук — фінський політик Ерккі Туоміоя.

Література[ред. | ред. код]

Власні твори[ред. | ред. код]

  • Talulapsed (1912, ест.) — «Сільські діти», п'єса
  • Udutagused (1914) — «Ті, що за туманом», роман
  • Koidula (1932) — «Койдула»
  • Ministeri ja kommunisti (1932) — «Міністр і комуніст»
  • Laki ja järjestys (1933) — «Закон і порядок»
  • Kultuurivalssi (1935) — «… вальс»
  • Niskavuoren naiset (1936) — «Жінки з Ніскавуорі»
  • Justiina (1937) — «Юстина»
  • Juurakon Hulda (1937) — «…Гульда»
  • Niskavuoren leipä (1939) — «Хліб Ніскавуорі»
  • Niskavuoren nuori emäntä (1940) — «Молода господиня Ніскавуорі»
  • Enkä ollut vanki (1944) — «Я не була ув'язнена»
  • Koulutyttönä Tartossa (1945) — «Школярка в Тарту»
  • Yliopistovuodet Helsingissä (1945) — «Університетські роки в Гельсинкі»
  • Kuningas hovanarrina (1945) — «Королівський блазень»
  • Kuningas ja hovanarri (1946) — «Король і блазень»
  • Kummitukset ja kajavia (1947) — «Привиди і…»
  • Työmiehen perhe (1949/50) — «Робітнича сім'я»
  • Salaperäinen sulhanen (1950) — «Загадковий наречений»
  • Niskavuoren Heta (1950) — «Гета з Ніскавуорі»
  • Entäs nyt, Niskavuori? (1953) — «Що тепер буде з Ніскавуорі?»
  • Minusta tuli liikenainen (1953) — «Я стала діловою жінкою»

Prosa: Udutagused (1914); Enkä ollut vanki. Tuokiokuvia vankilasta (1944; Fånge var jag aldrig, 1945); Koulutyttönä Tartossa vuosina 1901−1904. Juhani Tervapään yksinpuheluja aikojen draamassa I (1945; En skolflicka i Dorpat. Åren 1901−1904. Min monolog i tidens drama I, 1946); Ylioppilasvuodet Helsingissä 1904−1908. Juhani Tervapään yksinpuheluja aikojen draamassa II (1945); Kummituksia ja kajavia. Muistelmia Eino Leinosta ja Gustaf Mattsonista (1947); Minusta tuli liikenainen eli ”valkoinen varis”. Juhani Tervapään yksinpuheluja aikojen draamassa III (1908−1918); Työmiehen perhe. Työmies Rantasen perheen kronikka vuosilta 1895−1945 (1970). Diktverk: Sõja laul (1915; Sången om kriget 2007). Teaterpjäser och hörspel: Talulapsed (1912; Talonlapset, 1914); Ministeri ja kommunisti (1931, ”Ministern och kommunisten”); Koidula (1932); Laki ja järjestys (1933); Kulkurivalssi (1935); Niskavuoren naiset (1936; ”Kvinnorna på Niskavuori”, 1978); Palava maa (1936); Vastamyrkky (1936); Justiina (1937); Juurakon Hulda (1937); Naiset ja naamarit (1937, en av tre pjäser övers. ”Primavera – eller apotekerskans lyckodröm”, 1948); Vihreä kulta (1938); Vastamyrkky (1939; Motgift, 1946); Niskavuoren leipä (1938; Niskavuoris bröd, 1978); Niskavuoren nuori emäntä (1940, ”Unga värdinnan på Niskavuori”, 1941); Parlamentin tytär (1941); Häijynpuoleisia pikkunäytelmiä (1945); Kuningas hovinarrina (1945); Tuntematon tuomari (1945); Iso-Heikkilän isäntä ja hänen renkinsä Kalle (tills. med Bertolt Brecht 1946; Husbonden på Iso-Heikkilä och hans dräng, 1961); Hetamuorin pitkä reissu (1948); Oppinut kissa kultaisessa ketjussa (1949); Työmiehen perhe (1949−1950); Ei se ollut rakkautta (1950); Omalla ajalla (1950); Salaperäinen sulhanen (1950; Den hemliga fästmannen, 1952); Niskavuoren Heta (1950; ”Heta från Niskavuori”, 1977); Kallen kalossit eli korvapuusti (1951); Kuunsilta (1951); Entäs nyt, Niskavuori (1953; ”Hur skall det gå med Niskavuori?”, 1978); Sahanpuruprinsessa (1965).

Переклади[ред. | ред. код]

Критика[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Hella Wuolijoki. Naytelmat.fi. 2014. Suomen Näytelmäkirjailijaliitto.
  2. а б Erkki Tuomioja: Hella Wuolijoki oli omalla tavallaan vilpittömästi Suomen asialla. Helsingin Sanomat, 3.7.1994
  3. Jukka Seppinen: «Vallankumouksesta sotien loppuun», Neuvostotiedustelu Suomessa 1917—1991, s. 65-123. Jyväskylä: Gummerus, 2006. ISBN 951-20-6548-7
  4. Шумахер Е. Життя Брехта = Leben Brechts. — М. : Веселка, одна тисяча дев'ятсот вісімдесят вісім. — С. 145. — ISBN 5-05-002298-3.
  5. Еткінд Е. [http: //lib.ru/INPROZ/BREHT/breht3_4.txt Пан Пунтила і його слуга Матті] // Бертольт Брехт. Театр. П'єси. Статті. Висловлювання. У п'яти томах.. — М. : Искусство, 1 964.