Герасимович Борис Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Борис Петрович Герасимович
Борис Герасимович.jpg
Народився 7 (19) березня 1889(1889-03-19)
Кременчук
Помер 30 листопада 1937(1937-11-30) (48 років)
Ленінград
Поховання Меморіальне кладовище «Левашівська пустинь»
Місце проживання Харків, Ленінград
Громадянство СРСР
Діяльність астрофізик
Alma mater Харківський університет
Сфера інтересів астрофізика
Заклад Харківський університет, Пулковська обсерваторія
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник А. А. Бєлопольський, С. К. Костинський
Вчителі Струве Людвіг Оттович

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Герасимович Борис Петрович у Вікісховищі?

Борис Петрович Герасимович (7 (19) березня 1889(18890319), Кременчук — 30 листопада 1937, Ленінград) — український радянський астроном, один з перших і видатних астрофізиків-теоретиків і фахівців в зоряній астрономії. Розстріляний під час сталінських репресій.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у Кременчуці, нині Полтавська область, Україна.

В юності був членом бойової організації есерів, протягом двох років був ув'язнений. У 1914 закінчив Харківський університет і був залишений для підготовки до професури. У 1916 проходив стажування в Пулковській обсерваторії під керівництвом А. А. Бєлопольского і С. К. Костинського. У 19171922 — приват-доцент Харківського університету, в 19221931 — професор астрономії, в 1920–1931 — старший астроном обсерваторії Харківського університету. У 19261929 перебував в науковому відрядженні в США, в Гарвардській обсерваторії. З 1931 працював в Пулковській обсерваторії (спочатку завідував астрофізичним відділом, з 1933 — директор обсерваторії).

За звинуваченням в організації контрреволюційної групи пулковських астрономів («пулковська справа») арештований 28 червня 1937 і розстріляний 30 листопада 1937 року[1]. Реабілітований посмертно (1956).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Наукові роботи присвячені різним проблемам астрофізики. Одним з перших почав вивчати природу планетарних туманностей (1922–1931). Досліджував фізичні умови в них і різні їхні форми як фігури рівноваги газових мас, що перебувають під дією сил тяжіння центральної зірки і відштовхувальних сил світлового тиску; визначив світимості центральних зірок і висловив підтверджене подальшими дослідженнями припущення про малість їхніх мас. Одним з перших вказав на необхідність обліку міжзоряного поглинання світла при вивченні структури Галактики, застосував оригінальний метод оцінки міжзоряного поглинання за допомогою цефеїд. У 1927 спільно з В.Лейтеном визначив відстань Сонця від галактичної площини. Розробляв теорію йонізації в зоряних атмосферах і в міжзоряному газі (поправки до формули Саха при відхиленнях від термодинамічної рівноваги); у 1929 спільно з Отто Струве розглянув фізичні умови в міжзоряному газі з погляду утворення ліній поглинання.

У 1928 спільно з Д.Мензелом виконав піонерську роботу, присвячену джерелам зоряної енергії, в якій процеси звільнення внутрізоряної енергії розглядалися з погляду статистичної механіки. Ця робота була відзначена премією ім. А. Крессі-Моррісона Нью-йоркської Академії наук. Першим серед астрономів серйозно розглянув астрономічні аспекти космічних променів.

Велике число робіт присвячене змінним зіркам — дослідженню періодів і форм кривих блиску, спектральних особливостей, показників кольору і абсолютних величин довгоперіодичних і напівправильних змінних, цефеїд, зірок типу ρ Лебедя. Отримав оцінки загального числа змінних зірок кожного типу на основі теоретико-ймовірнісних міркувань.

Детально вивчив Ве-зірки, розглянув проблему закінчення речовини з них під дією тиску випромінювання (1934), а також пов'язані з цим питання стану речовини в оболонках зірок, що розширюються.

Приділяв багато уваги вивченню Сонця. Брав участь в декількох експедиціях для спостереження повних сонячних затемнень. Був головою спеціальної комісії АН СРСР з підготовки до спостереження затемнення 19 червня 1936, коли вперше була розроблена єдина програма спостережень; у зоні затьмарення були встановлені 6 стандартних коронографів. Під час цього затемнення експедиції отримали цінні відомості про рухи в короні.

Широкою популярністю користувалася монографія Герасимовича «Сонячна фізика», видана в 1933 українською мовою і в 1935 російською.

Член низки наукових товариств (Німецького, Французького і Американського астрономічних товариств, Королівського астрономічного товариств в Лондоні, Американської асоціації спостерігачів змінних зірок, Американського географічного товариств).

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ім'ям Герасимовича названі місячний кратер і мала планета 2126 Герасимович, відкрита Т. М. Смирновою 30 серпня 1970 року в Кримській астрофізичній обсерваторії.

Також у Кременчуці існує Вулиця Академіка Герасимовича.

Роботи[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]