Гогенцоллерн-Зігмарінген

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гогенцоллерн-Зігмарінген
нім. Hohenzollern-Sigmaringen

Герб of Гогенцоллерн-Зігмарінген

Герб

Девіз
лат. Nihil Sine Deo
(укр. Нічого без Бога)
Hohenzollern-Sigmaringen.svg
Гогенцоллерн-Зігмарінген в 1848


Столиця Зігмарінген
Мова(и) німецька
Форма правління монархія
Династія Гогенцоллерни
Історія
 - Створено 1576
 - Князівство 1623
 - Приєднання до Пруссії 1850

Гогенцоллерн-Зігмарінген — графство (до 1623) і князівство в південно-західній Німеччині. На чолі цього графства були представники Швабської гілки династії Гогенцоллернів. Невелика суверенна держава зі столицею в Зігмарінгені була анексована Королівством Пруссія в 1850 р., яке слідувало за зреченням суверенності у вирі революції 1848 року, після чого воно стало частиною новоствореної землі Гогенцоллернів.

Історія[ред.ред. код]

Графи Швабської гілки династії Гогенцоллернів не є настільки добре відомими в історії як представники її молодшої, Франконської лінії, які стали бургграфами Нюрнберзькими і згодом правили в Бранденбург-Пруссії та Німецькій імперії.

Графство Гогенцоллерн-Зігмарінгенів було створено в 1576 р. після розділу графства Цоллерн — ленного наділу Священної Римської імперії. Коли останній із графів Цоллерна, Карл І (1512—1579), помер, територія була розділена поміж трьома його синами:

Гогенцоллерни-Зігмарінгени правили невеликим князівством у Швабії. Їхньою головною резиденцією був замок Зігмарінген через що в їхньому прізвищі й з'явилася однойменна приставка. На відміну від представників бранденбурзької гілки Гогенцоллернів і герцогів Прусських, які перейшли в протестантизм, Гогенцоллерни-Зігмарінгени зберегли вірність католицькій церкві разом зі своїми кузенами Гогенцоллернами-Гехінгенами, представниками старшої лінії швабської гілки династії Гогенцоллернів, та Гогецоллернами-Гайгерлохськими.

Князівство було проголошено незалежним у 1815 р. після зникнення Священної Римської імперії в 1806 р. та закінчення Наполеонівських війн . Правитель цієї землі Карл дав своїй країні 1833 р. конституцію, але через важкі податки (із 1818 по 1848 рр. вони зросли вшестеро), його було скинуто з престолу в ході революції 1848 року. Його син, Карл Антон, не бажаючи втрачати свою спадкову владу в князівстві, звернувся за допомогою до Пруссії. Прусські війська прибули до Гогенцоллерн-Зігмарінгену в серпні 1849 р. Згідно підписаної угоди в грудні цього ж року, графство Гогенцоллерн-Зігмарінген було включено до складу Пруссії, остаточно приєднання завершилося на березень 1850 р. Ця анексія, однак, не означала втрату династією Гогенцоллернів-Зігмарінгенів своєї значимості.

Останній правитель графства, Карл Антон, займав посаду міністра-президента Пруссії в 1858—1861 рр. Другий син Карла Антона, Карл Ейтель Гогенцоллерн-Зігмарінген став князем (1866—1881), а згодом і королем (1881—1914) Румунії під ім'ям Кароля І. Члени цієї династії правили в Королівстві Румунії аж до скасування там монархії в 1947 р.

Старший син Карла Антона, Леопольд, був обраний у 1870 р. кортесами в іспанські королі. І хоч від корони він був змушений відмовитися, але тим не менш його обрання королем Іспанії стало приводом для оголошення Францією війни Пруссії, яка ввійшла в історію як французсько-прусська (франко-прусська) війна.

Правителі[ред.ред. код]

Гогенцоллерн після приєднання до Пруссії

Гогенцоллерн-Зігмарінген[ред.ред. код]

Претенденти на трон[ред.ред. код]

Румунія[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]