Голиков Григорій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Григорій Іванович Голиков
рос. Григорий Иванович Голиков
Holikov Hryhoriy Ivanovych.gif
Народження 2 лютого 1914(1914-02-02)
Нове Грязне
Смерть 1993(1993)
Київ, Україна
Поховання Лук'янівське військове кладовище
Освіта Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Роки служби 19411970
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank polkovnik infobox.svg Полковник
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Голиков Григорій Іванович у Вікісховищі?

Григорій Іванович Голиков (рос. Григорий Иванович Голиков; 2 лютого 1914, Нове Грязне — 1993) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1944), у роки німецько-радянської війни командир 2-го стрілецького батальйону 86-го стрілецького полку 180-ї Київської стрілецької дивізії 33-го стрілецького корпусу 27-ї армії 2-го Українського фронту, старший лейтенант.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 2 лютого 1914 року в селі Новому Грязному (нині Сосновського району Тамбовської області) в сім'ї селянина. Росіянин. Закінчив сільську школу. У 19301941 роках працював на заводі «Червоний цегельник» Слуцького району Ленінградської області, де пройшов шлях від землекопа до начальника електроцеху. Закінчив 5 курсів Ленінградського заочного інституту металопромисловості. Член ВКП (б) з 1940 року.

У Червону Армію призваний 28 червня 1941 року Слуцьким районним військкоматом Ленінградської області. У діючій армії з липня 1941 року. Воював на Ленінградському і Волховському фронтах. У 1942 році закінчив курси молодших лейтенантів. Знову в діючій армії з 13 січня 1943 року, воював на Воронезькому фронті20 жовтня 1943 року — 1-й Український фронт). Був командиром взводу і старшим ад'ютантом.

У січні 1943 року старший ад'ютант батальйону 86-го стрілецького полку (180-та стрілецька дивізія, 69-а армія, Воронезький фронт) лейтенант Г. І. Голиков в бою за станцію Пасєково особисто керував підрозділами на лівому фланзі наступаючого батальйону, забезпечив прорив оборони противника і заняття станції. Особисто знищив п'ять солдатів і одного офіцера противника. Під час бою за село Копанки і хутір Бещій в критичний момент бою організував в тилу дві резервні групи з 15 осіб, своєчасно ввів їх в бій і відбив контратаку противника. При цьому особисто знищив до 10 солдатів і офіцерів противника. Групою взяті в полон 35 солдатів і 2 офіцери противника.

Наказом командувача 69-ю армією № 03/н від 25 лютого 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому доблесть і мужність, лейтенант Г. І. Голиков був нагороджений орденом Червоної Зірки.

Брав участь в Бєлгородсько-Харківській наступальній операції, а з кінця вересня 1943 року — в боях з розширення Букринського плацдарму. У 1944 році брав участь в Корсунь-Шевченківській операції (формування внутрішнього фронту оточення і знищення оточеного угруповання). В ході Умансько-Ботошанської операції старший лейтенант Г. І. Голіков прийняв командування батальйоном (командир батальйону був поранений). На долю батальйону випали важкі бої з прориву укріпленої оборони противника, відвоювання Умані, форсування Південного Бугу та Дністра. Бої проходили в умовах весняного бездоріжжя і погану погоду, що виключало можливість підтримки бойових дій радянських військ авіацією. Батальйон Г. І. Голикова з честю виконав поставлені командуванням бойові завдання по захопленню та утриманню плацдарму, забезпеченню переправи інших підрозділів полку.

7 березня 1944 року в боях за село Полковниче 2-й стрілецький батальйон зустрів сильний вогневий опір ворога за підтримки великої кількості танків і фердинандів, в цьому бою був важко поранений командир батальйону. Тоді старший лейтенант Голиков взяв командування на себе, і вміло організував відбиття контратак противника. В боях за село Оситну Новомиргородського району Кіровоградської області старший лейтенант Голіков також проявив мужність і відвагу. У цьому бою ворог зробив дві контратаки, прагнучи зупинити радянські наступаючі частини. Але батальйон Голикова рішучим штурмом збив ворога і перейшов на переслідування і в ніч з 12 на 13 березня 1944 року форсував водний рубіж Південного Бугу, не маючи при цьому втрат ні в живій силі, ні в матеріальній частині. В бою під селом Оситної ворог втратив до 150 вбитих солдатів і офіцерів, до 250 автомашин, 4 танки, 2 самохідні гармати і багато іншого військового майна.

У наступних боях старший лейтенант Голиков також проявив мужність, відвагу і героїзм. Противник, прагнучи зупинити наступ радянських військ і утримати правий берег Дністера, чинив сильний вогневий супротив за підтримки великої кількості авіації. В ніч з 17 на 18 березня 1944 року батальйон старшого лейтенанта Голикова першим з полку форсував річку Дністер в районі міста Могилів-Подільського Вінницької області, захопив плацдарм на правому березі і забезпечив переправу полку.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм, старшому лейтенанту Голикову Григорію Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 4387).

Надалі брав участь в боях по відвоюванню Правобережної України, звільненню Румунії, Угорщини. За роки війни був тричі поранений, контужений.

У 1945 році закінчив курси удосконалення офіцерського складу (КУОС), в 1946 році — Київський політехнічний інститут. У 19541970 роках — старший викладач Київського вищого військового авіаційного інженерного училища (ВВАІУ). Кандидат технічних наук, доцент. З 1970 року полковник Г. І. Голиков — в запасі. Після звільнення зі Збройних сил — доцент Київського політехнічного інституту.

Могила Григорія Голикова

Жив у Києві. Помер в 1993 році. Похований на Лук'янівському військовому кладовищі в Києві.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденами Леніна (13 вересня 1944), Вітчизняної війни 1-го (11 березня 1985) і 2-го ступеня (12 лютого 1944), двома орденами Червоної Зірки (25 лютого 1943; 30 грудня 1956), медалями «За бойові заслуги» (20 квітня 1953), «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною», «ХХХ років РА і ВМФ», іншими медалями.

Література[ред. | ред. код]

  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987;
  • Дьячков Л. Г. Наша гордость и слава. Воронеж, 1968;
  • Коренев А. А. Пароль — подвиг. Кишинев, 1968.