Гоффредо Петрассі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гоффре́до Петра́ссі
італ. Goffredo Petrassi
Goffredo.petrassi2.jpg
Народився 16 липня 1904(1904-07-16)
Цагароло
Помер 3 березня 2003(2003-03-03) (98 років)
Рим
Громадянство Італія Італія
Національність італієць
Діяльність композитор, викладач університету
Відомий завдяки Мігель де Сервантес
Alma mater Національна академія Санта-Чечілія
Вчителі Fernando Germani[d] і Alessandro Bustini[d]
Відомі учні Енніо Морріконе
Знання мов італійська[1]
Членство Американська академія мистецтв і наук, Королівська академія наук, письменства та витончених мистецтв Бельгії, Баварська академія витончених мистецтв[d] і Національна академія художніх мистецтв Аргентини[d]
Жанр опера
У шлюбі з Rosetta Acerbi[d]
Нагороди
IMDb nm0677798

Гоффре́до Петра́ссі (італ. Goffredo Petrassi; нар. 16 липня 1904, Цагароло — пом. 3 березня 2003, Рим) — італійський композитор і педагог.

Біографія[ред. | ред. код]

Г. Петрассі народився 16 липня 1904 році у селищі Цагароло, поблизу Риму. Крім церковного органу, у Цагароло не було нічого, хоч трохи пов'язаного із музикою. 1911 року родина майбутнього композитора переїхала до Риму. Рим того часу був своєрідною Меккою для музикантів та художників.

Початкову музичну освіту Гоффредо Петрассі здобув у співацькій школі[2]. Щодня маленькі хористи співали у капелі Юлія собору святого Петра.

За час навчання Г. Петрассі у репертуарі хору Schola Cantorum були різноманітні твори: від неперевершених композицій Дж. Палестріни, Дж. Анімучча(1525—1571)[3] , Дж. Анеріо (1567—1630)[4], величних творів фламандських поліфоністів — до музики композиторів ХХ століття. Шість років наполегливого навчання мали велике значення для подальшого розвитку Г. Петрассі, а імпульс, який дала хорова школа, став визначальним у творчості митця. 1919 року п'ятнадцятирічний Г. Петрассі починає працювати в музичному магазині, у якому був єдиний на весь Рим відділ із продажу нотної літератури, зокрема збірок творів сучасних композиторів. Композитор згадує:

« Я був надто молодий, щоб оцінити її значення. Пам’ятаю, що нашими постійними клієнтами були досить відомі особистості – Альфредо Казелла, Лорд Бернерс, Артуро Онофрі – професори консерваторії »

Серед відвідувачів магазину був композитор Алессандро Бустіні (1876—1970). Саме він помітив юнака, який захоплено вивчав сучасні партитури у підсобці музичного магазину. Згодом А. Бустіні стає вчителем і наставником Г. Петрассі. Під його керівництвом Г. Петрассі починає займатися на фортепіано. Високо оцінюючи здібності свого учня, А. Бустіні пропонує йому поступати до консерваторії. Щоб продовжити навчання і вступити до консерваторії, Г. Петрассі вивчає гармонію у Вінченцо де Донато.

У 1936 році Г. Петрассі отримує звання академіка Санта-Чечілія, а в 1937 році він стає завідувачем театру «Ла Феніче» у Венеції, одного із найбільш відомих театрів Європи, який за понад двохсотлітню свою історію і донині зберіг статус провідної оперної сцени Європи. У 1938 р. Г. Петрассі запрошений до організації фестивалю  Бієннале[5] — найвідомішого світового форуму сучасного мистецтва. Бієннале був заснований у 1890 році як Міжнародна художня виставка міста Венеції, а з 1930 р. в його рамках запроваджено Міжнародний фестиваль сучасної музики, театру і кіно. На сьогодні Бієннале є не тільки престижним форумом, а й місцем, де реалізуються найбільш авангардні, навіть епатажні, міжнародні мистецькі проекти. На запрошення Г. Петрассі у Бієннале 1938 року брали участь видатні композитори Європи — А. Оннегер, П. Хіндеміт, Б. Барток.

У 1939 р. Г. Петрассі отримує звання професора Римської консерваторії.

Розвиток кар'єри Г. Петрассі відбувався при фашистському режимі як наголошував композитор, без особливих виявів «покори і пошани».

Велику частину свого творчого життя митець присвятив педагогічній діяльності. З 1940-го року по 1960 він викладав у Римській консерваторії Санта-Чечілія, а з 1960-го замінив І. Піццетті на кафедрі підвищення кваліфікації Римської Академії Санта-Чечілія і працював там до 1978 року.

Помер Г. Петрассі 3 березня 2003 року, не доживши всього один рік до свого столітнього ювілею.

Вибрані твори[ред. | ред. код]

  • 1936: «Псалом IX» — для мішаного хору та оркестру;
  • 1940: «Магніфікат» — для ліричного сопрано, мішаного хору та оркестру;
  • 1941: «Хор мертвих» — для чоловічого хору та оркестру;
  • 1943: «Несамовитий Орландо» — для балету;
  • 1945: «Портрет Дон Кіхота» — для балету;
  • 1949: опера «Кордовано»;
  • 1950: опера «Смерть у повітрі»;
  • 19501951: «Темна ніч» — для хору та оркестру;
  • 19741975: «Молитви Христа» — для мішаного хору та оркестру.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Schola Cantorum di San Salvatore in Lauro
  3. італ. Giovanni Animuccia
  4. італ. Giovanni Francesco Anerio
  5. La Biennale di Venezia

Література[ред. | ред. код]

  • Богоявленский С. Итальянская музыка первой половины ХХ века: очерки / С. Богоявленский. — Л., 1986. — 144 с.
  • История зарубежной музыки. ХХ век. — М., 2007.
  • Billi M. Goffredo Petrassi. La produzione simfonico-corale / M. Billi. — Palermo: Sellerio, 2002.
  • Pinzauti L. Petrassi «sacro» / Leonardo Pinzauti // Chigiana, XXIII. −1966. — № 4. — P. 297—303.
  • Petrassi E cura di Enzo Restagno // Autori vari. — Torino, 2003.