Граф Нулін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Граф Нулін
рос. Граф Нулин
Жанр поэма
Автор Александр Сергеевич Пушкин
Мова російська
Написано 1825
Опубліковано 1827

«Граф Нулін» (рос. Граф Нулин) — коротка жартівлива поема, написана Пушкіним всього за два ранки 13 і 14 грудня 1825 року під час заслання в Михайлівському. «Бувають дивні зближення…» — зронив поет, дізнавшись, що якраз на цей час припав виступ декабристів на Сенатській площі.

Публікація[ред. | ред. код]

Поема надрукована повністю в «Северных цветах» на 1828 рік і частково (перші 30 віршів) в «Московському віснику» від лютого 1827 року. Микола I, що викликався бути особистим цензором поета, передав через Бенкендорфа, що прочитав поему з задоволенням, проте при друку велів замінити два надто сміливі рядки («Порою с барином шалит» і «Коснуться хочет одеяла»), що й було виконано. У грудні 1828 року «Граф Нулін» був опублікований під однією обкладинкою з поемою Баратинського «Бал» під загальною назвою «Дві повісті у віршах». Після публікації поеми Н. Надєждін дорікав її автора в «аморальності» і в легковажності змісту твору. Журналістів, які звикли до «високого штилю» поезії, збентежило введення в неї прозаїзмів — елементів «ганебної прози» (фонетичних, лексичних і синтаксичних). Пушкін відгукнувся на критику епіграмами «Хлопчисько Фебу гімн підніс», «Притча» і «Сподіваючись на моє презирство».

Сюжет[ред. | ред. код]

Поки молодий пан відбуває на осіннє полювання, його дружина Наташа нудьгує в садибному будинку. Безрадісне спостереження за господарськими справами («Три качки полоскалися в калюжі; Йшла баба через брудний двір Білизна повісити на паркан») перериває поява гостя, чия коляска перекинулася поблизу: «Граф Нулін з чужих країв, Де промотав він у вихорі моди Свої прийдешні доходи, себе казать, як чудовий звір, У Потерпілі їде він тепер». Вночі граф Нулин намагається спокусити провінційну панночку, потайки пробравшись до неї в спальню, але, отримавши ляпаса, іде геть. Вранці Наташа веде себе, наче й не було нічого, і граф Нулин знову тішить себе надіями. Поява чоловіка змушує його покинути садибу. Наприкінці поеми міститься натяк, що Наташа зовсім не так чиста, як може здатися читачеві: нічні походи невдалого графа найбільше бавлять її сусіда Лідіна, «поміщика двадцяти трьох років».