Моцарт і Сальєрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Моцарт і Сальєрі
рос. Моцарт и Сальери
Жанр п'єса
Автор Пушкін Олександр Сергійович
Мова російська
Написано 1830
Опубліковано 1831
Окреме видання 1832

«Моцарт і Сальєрі» - друга за авторським рахунком «маленька трагедія» Олександра Сергійовича Пушкіна, попередньо накидана в селі Михайлівському в 1826 році. Написана в надзвичайно плідний період, відомий під назвою Першої Болдинської осені — в 1830 році. Вперше опублікована в кінці 1831 року в альманасі «Північні квіти на 1832 рік». З невеликими змінами п'єса в 1872 році була використана Н. А. Римським-Корсаковим як лібрето однойменної опери.

Це твір про двох композиторів, які по-різному підходили до створення музики – через наполегливу працю (Сальєрі) і натхнення (Моцарт).В основу трагедії покладено чутки про те, що композитор Антоніо Сальєрі із заздрості отруїв Моцарта.

Зародження та розвиток задуму[ред. | ред. код]

Дослідники творчості А. С. Пушкіна сходяться в тому, що задум маленької трагедії «Моцарт і Сальєрі» відноситься до 1826 році, і в тому ж році в селі Михайлівському був зроблений принаймні її первісний начерк. Передбачається, що невеликі, внутрішньо замкнуті сцени Пушкін замислив ще в процесі роботи над «Борисом Годуновим», з якого він хотів виділити самостійні твори, зокрема, сцени «Димитрій і Марина» і «Курбського», — західноєвропейські романтики в цей час у пошуках нових форм розробляли жанр «історичних сцен».

Питання про те, якою мірою Пушкін у 1826 році здійснив свій задум, залишається відкритим, оскільки рукописи п'єси не збереглися, а М. П. Погодін 11 вересня 1826 року зробив у своєму щоденнику запис, зі слів Д. В. Веневитинова, про те, що у Пушкіна, крім «Бориса Годунова», є ще «Самозванець, Моцарт і Сальєрі, Наталя Павлівна» та інші твори. Як припускав Б. В. Томашевський, задум «Моцарта і Сальєрі» в той час був настільки чіткий, що друзі Пушкіна вважали п'єсу вже написаною. Зберігся складений поетом перелік замислених драматичних творів: «Скупий, Ромул і Рем, Моцарт і Сальєрі, Дон Жуан, Ісус, Беральд Савойський, Павло I, Закоханий біс, Димитрій і Марина, Курбського», — фахівці відносять його до 1827 року. У всякому разі, Пушкін до цієї п'єси повернувся Болдинської осені 1830 року і в грудні, після повернення до Москви, повідомив П. А. Плетньову, що привіз з собою «кілька драматичних сцен, або маленьких трагедій, а саме : Скупий Лицар, Моцарт і Сальєрі, Бенкет під час Чуми і Д. Жуан».

Сюжет[ред. | ред. код]

Сцена 1

Сальєрі згадує, як одного разу, будучи ще дитиною, він почув звучання церковного органу. Музика настільки вразила хлопчика, що з тих пір він присвятив їй своє життя. Нині ж душу Сальєрі пригнічує свідомість, що він заздрить Моцарту. З'являється Моцарт, він не вважає себе генієм. Залишившись сам, Сальєрі думає про те, що має зупинити Моцарта за допомогою сильної отрути.

Сцена 2

Моцарт і Сальєрі обідають в трактирі. Моцарта турбує Реквієм, який він складає за замовленням людини в чорному, яка не назвала свого імені. Моцарту здається, ніби «чорна людина» усюди, як тінь, ходить за ним і тепер сидить поруч з ними за столом. Сальєрі намагається заспокоїти Моцарта. Сальєрі тим часом кидає в його склянку отруту. Моцарт випиває отруту. Потім сідає до фортепіано і грає фрагмент зі свого Реквієму. Моцарту стає недобре.

Головні герої[ред. | ред. код]

  • Сальєрі – літній композитор, який досяг слави наполегливою працею, отруїв Моцарта, тому що заздрив його таланту.
  • Моцарт – молодий талановитий композитор, який не усвідомлює своєї геніальності, вважає себе звичайною людиною, був отруєний Сальєрі.

Утвердження міфу[ред. | ред. код]

Чутка про те, що Сальєрі отруїв Моцарта і нібито зізнався в цьому, була всього лиш одна з численних чуток, породжених ранньою смертю Моцарта. Не першою — безпосередньо після смерті Моцарта чутка називала його вбивцями масонів і ревнивого чоловіка однієї з його учениць, — і не останньою: підозра у вбивстві пала навіть на дружину Моцарта і його учня Ф. К. Зюсмайра. Чутка, що надихнула Пушкіна, спочатку не була підтверджена нічим, окрім посилання на авторитет самого Сальєрі, який начебто зізнався у вбивстві, хоча жодна людина підтвердження цьому не чула.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]