Гримич Марина Віллівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марина Гримич
Maryna Hrymych 2015.jpg
Народження 4 квітня 1961(1961-04-04) (56 років)
  Київ, Україна
Громадянство(підданство) Flag of Ukraine.svg Україна
Мова творів українська
Рід діяльності письменник
Нагороди та премії
"Коронація слова - 2002"
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

Мари́на Ві́ллівна Гри́мич (4 квітня 1961, Київ) — прозаїк. Доктор історичних наук, кандидат філологічних наук, директор видавництва «Дуліби», продюсер літературного проекту Люба Клименко. Член Спілки письменників України, член Національної спілки краєзнавців України.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася 4 квітня 1961 р. в м. Києві. Батько — Гримич Віль Григорович, мати —зав. кафедрою КНУ імені Тараса Шевченка Гримич Галина Михайлівна.

Чоловік — Осташ Ігор Іванович, народний депутат України (1996—2006), Надзичайний і Повноважний Посол України в Канаді (2006—2011). Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ліванській республіці (2016 – ).

Художна творчість та перекладацька діяльність[ред.ред. код]

Будучи студенткою, почала публікуватися як перекладач зі словенської, сербохорватської та македонської мов. У цей час з'явилися також її перші поетичні добірки в журналах «Дніпро» та «Жовтень». З 2000 року публікується як прозаїк і автор публіцистичних та літературно-критичних дописів.

Автор опублікованих 17 різножанрових романів, 1 повісті, 1 науково-популярної, 3 перекладних книг, цілого ряду публіцистичних та літературно-критичних статей.

Лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» (2000, 2001 — дипломант, 2002 — перша премія конкурсу за роман «Егоїст»).

Член Спілки письменників України (2004).

Романи[ред.ред. код]

  •  Ти чуєш, Марго?: Роман. — Л. : Аверс, 2000. — 214с. (премія Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова», 1999). Друге видання – К.: Дуліби, 2012[1].
  •  Варфоломієва ніч: Роман. — Львів : Кальварія, 2002. — 159с. : іл. — (премія конкурсу «Коронація слова», 2000). [2][3]
  • Магдалинки: Роман. — Л. : Кальварія, 2003. — 147с. Друге видання – К.: Дуліби, 2016. – 240 с.[4]
  • Еґоїст: Роман. — Л. : Кальварія, 2003. — 225с.; 2-е видання: К.: «Дуліби», Київ, 2007. — 324 с. (Серія «dé·jà vu»). Перша премія Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова», 2002.[5][6][7]
  • Мак червоний в росі…: Роман // Георгій Якутович (худож.). — К. : Дуліби, 2005. — 192 с. Друге видання – К.: Дуліби, 2016. – 192 с.[8]
  • Фріда: Роман. — К. : Дуліби, 2005. — 192 с. Друге видання – К.: Дуліби, 2016. – 192 с.[9][10].
  •  Пор'ядна львівська пані: Роман. К.: Дуліби, 2006, серія text-драйв. Друге видання – К.: Дуліби, 2008, серія “Книжечка для дамської сумочки”, 124 с. Третє видання – К.: Дуліби, 2011.Четверте видання – К.: Дуліби, 2013. Під псевдонімом Люба Клименко.
  • Великий секс у Малих Підгуляївцях: Роман. К.: Дуліби, 2006. (Під псевдонімом Люба Клименко).
  • Paloma Negra (Чорна голубка): Роман. К.: Дуліби, 2008. (Під псевдонімом Люба Клименко).
  • У світі твар... пардон мужчин. Посібник для жінок з полювання на мужчин. К.: Дуліби, 2009. – 168 с. (Під псевдонімом Люба Клименко).
  • Антипедагогічна поема : Роман. — К. : Дуліби, 2010 — 136 с. (Під псевдонімом Люба Клименко).
  • Острів білої сови : Роман. — К. : Дуліби, 2010, — 160с. (Серія «Склянка крові з льодом»)[11]
  • Second Life (Друге життя): Роман. — К. : Дуліби, 2010 — 162с. (Серія «Deja vu»).[12][13]
  • Ієрогліф кохання : Мелодрама. — К. : Дуліби, 2011. — 120 с.(під псевдонімом Люба Клименко).
  •  Вуле ву чайок, мсьє?: Повість. – К.: Дуліби, 2013. – 84 с.[14][15]
  • Вибрані хіти: збірник романів (У світі твар... пардон мужчин, Великий секс у Малих Підгуляївцях, Paloma Negra). – К.: Дуліби, 2014. – 428 с. Під псевдонімом Люба Клименко.[16]
  • Бранзолія. Подорожні записки. – К.: Дуліби, 2015. – 152 с.[17][18][19][20]
  • Маміглапінатапеї, або Любов у київській комуналці. – К.: Дуліби, 2016. – 160 с. Під псевдонімом Люба Клименко.
  • Падре Балтазар на прізвисько Тойво: Роман. – К.: Нора-друк, 2017.[21]

Видавнича діяльність[ред.ред. код]

У 2004 р. заснувала і очолила видавництво «Дуліби»[1], що спеціалізується на виданні сучасної української літератури і наукової та науково-популярної літератури антропологічного, етнологічного та історичного спрямування.

У 2005, 2006 рр. видавництво здобуло ряд нагород Форуму видавців у Львові. У 2010 р. опублікований у видавництві роман Галини ПагутякСлуга із Добромиля” здобув Шевченківську премію. У 2014 р. її видавництво здобуло першу нагороду “Книга року” від Державного комітету з книговидання за публікацію роману Сергія Батурина “Кава по-польськи”. Книги видавництва регулярно входять в короткий список кращих книжок року за оцінкою Всеукраїнської рейтинґової акції “Книжка року” в категоріях “Минувшина”, “Візитівка”, “Красне письменство”; у 2015 році здобула першу премію в категорії “Минувшина” за видання “Народна культура українців. Життєвий цикл людини”. – Т. 5: Старість. Смерть. Культура вшанування небіжчиків / за наук. ред. Марини Гримич. – К.: Дуліби, 2015.

Наукова творчість[ред.ред. код]

Наукову діяльність розпочала в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Т. Рильського АН УРСР як фольклорист та етнограф. Працюючи в Міжнародній школі україністики, розробляла методику викладання української мови як іноземної. На історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка викладала навчальні курси з етнології та антропології. Докторська дисертація про звичаєве право написана на стику дисциплін — етнології, історії та правознавства (історія та теорія права). Досвідчений польовик: об'їздила з етнологічно-антропологічними експедиціями всю Україну та ряд зарубіжних країн.

Автор 5 персональних монографій, 2 підручників (у співавторстві) і понад двохсот наукових та науково-популярних статей.

За монографію «Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців XIX — початку XX ст.» здобула премію Тараса Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004).

Коло наукових інтересів: антропологія простору, історія міграцій, антропологія війни та протесту, антропологія порубіжжя, методика польових досліджень, традиційна культура, фольклор, пост-фолькор, комунікативна методика викладання української мови як іноземної, історія зарубіжної україністики, історія українських міграцій, юридична антропологія.

Основні наукові праці[ред.ред. код]

Персональні монографії[ред.ред. код]

  • Гримич М. В. Традиційний світогляд та етнопсихологічні константи українців (Когнітивна антропологія). – К. : Віпол, 2000. – 380с.
  • Гримич М. В. Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців ХІХ– початку ХХ ст. – К.: Інтертехнодрук, 2014. Друге видання: Гримич М. В. Звичаєве цивільне право українців 19-початку 20 століття. — К.: Арістей, 2006. — 560с.[22]
  • Гримич М. В. Нариси з українсько-канадської фольклористики: Богдан Медвідський. – К.: Дуліби, 2016. – 312 с.
  • Гримич М.В. Життя під піньорами: Культурний ландшафт українських поселень Бразилії. – К.: Дуліби, 2016. – 704 с. [23]  
  • Гримич М.В. Антропологія війни. Case study: Дивізія “Галичина”. – К.: Дуліби, 2017.

Наукові проекти[ред.ред. код]

Є керівником і науковим редактором широкомасшабних колективних наукових проектів “Народна культура українців. Життєвий цикл людини” (традиційна культура українців з погляду гендерно-вікової стратифікації), “Антропологія простору”, “Історія, теорія та практика польових досліджень” “Українська канадіана” (разом з В. Кіпіані),  “Українці Бразилії” .

Видання:[ред.ред. код]

  • “Народна культура українців. Життєвий цикл людини”: у 5 т. / за наук. ред. М. Гримич.  – К.: Дуліби, 2008–2015.
    • Т.1: Діти. Дитинство. Дитяча субкультура. – К.: Дуліби, 2008. – 400 с. Друге видання – К.: Дуліби, 2016. – 408 с.
    • Т. 2: Молодь. Молодість. Молодіжна субкультура. – К.: Дуліби, 2010. – 568 с.
    • Т. 3: Зрілість. Жіноцтво. Жіноча субкультура. – К.: Дуліби, 2012. – 568 с.
    • Т. 4: Зрілість. Чоловіки. Чоловіча субкультура субкультура. – К.: Дуліби, 2013. – 584 с.
    • Т. 5. Старість. Смерть. Культура вшанування небіжчиків. – К.: Дуліби, 2015. – 429 с.
  • “Антропологія простору”: у 4 т. / за наук. ред. М. Гримич.  – К.: Дуліби, 2017–
    • Т. 1: Культурний ландшафт Києва та околиць. – К.: Дуліби, 2017. – 316 с.[24]
  • “Поле: Збірник наукових праць з історії, теорії та практики польових досліджень”: у 5 т. / за наук. ред. М. Гримич.  – К.: Дуліби, 2014 –
    •  Т. 1: Вступ до спеціальності. – К.: Дуліби, 2014. – 320 с.
  • “Українська канадіана: збірник праць з історії українців Канади”: у 4 т. / за наук. ред. М. Гримич. – К.: Дуліби, 2016 –
    •  Т. 1: Піонерський період. – К.: Дуліби, 2016. – 288 с.
  • “Українці Бразилії / Os Ucranianos do Brasil / Ukrainians in Brazil” / гол. наук. ред. М. Гримич. – К.: Дуліби, 2011.

Література[ред.ред. код]

  • Герасименко Н. Гримич Марина Віллівна // Енциклопедія Сучасної України / НАН України; Наукове товариство ім. Т.Шевченка; Координаційне бюро Енциклопедії Сучасної України НАН України / І. М. Дзюба (ред.кол.). — К. : Державне голов. підприємство республіканського виробничого об'єднання
  • Т. 6 : Го-Гю. — К. : Державне голов. підприємство республіканського виробничого об'єднання , 2006 — 712с.
  • http://esu.com.ua/search_articles.php?id=27248
  • Письменники України : Бібліографічний довідник / Упоряд. В. П. Павловська, Л. Ф. Бубнова, Л. М. Сіренко. — К. : Укр. письменник, 2006. — 514 с.
  • Інформація про Марину Гримич (включно зі списком її наукових праць) на сайті видавництва “Дуліби” http://www.duliby.com.ua/marina-grimich
  • Ведмідь Л. А., Верба І. В., Вербовий О. В., Войцехівська І. Н., Гончар Б. М. Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле й сьогодення (1834—2004 рр.) / Григорій Дмитрович Казьмирчук (відп.ред.). — К. : «Прайм-М», 2004. — 354с.
  • Мисткині жіночої прози: Марина Гримич. http://en.calameo.com/books/004223975d7fb720f1b97
  • Інтерв’ю з Мариною Гримич на порталі Літакцент (http://litakcent.com/2010/11/26/maryna-hrymych-ja-ne-henialna-pysmennycja-ale-duzhe-dobre-volodiju-remeslom/)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Герасименко Н. Що за комерційністю літературного тексту? або Ще раз про психотерапевтичну белетристику на прикладі творчості одного із сучасних авторів: (Романи Марини Гримич) [Текст] / Н. Герасименко // Літературна Україна. — 2008. — № 38 . — С.4.
  2. Долженкова І. Тріумф Варфоломійовича, або Депутати бувають різні // Дзеркало Тижня, 20 вересня 2002. http://gazeta.dt.ua/CULTURE/triumf_varfolomiyovicha,_abo_zh_deputati_buvayut_rizni.html
  3. Пискач О.Д. Семантико-граматична характеристика фразем у романі Марини Гримич “Варфоломієва ніч” // Дослідження з лексикології і граматики української мови. – http://ukrmova.com.ua/zmist-zhurnalu/vipusk-13/semantiko-gramatichna-xarakteristika-frazem-u-romani-marini-grimich-varfolomiyeva-nich/
  4. Долженкова І. Марина й “Магдалинки” // Дзеркало тижня, 11 квітня 2003 р. http://gazeta.dt.ua/CULTURE/marina_y_magdalinki.html
  5. Воробйова Т. В. Гендерний аспект наслідування жанрових канонів в українському жіночому масовому романі (на матеріалі романів М. Гримич «Егоїст» та Л. Демської «Жінка з мечем») [Текст] : сборник / Т. В. Воробйова // Актуальні проблеми слов'янської філології : Міжвузівський збірник наукових статей / М-во освіти і науки України, НПУ ім. М. П. Драгоманова. — Київ ; Ніжин : Аспект-Поліграф, 2006. — Вип. 11, Ч. 2 : Лінгвістика і літературознавство . — С. 467—473.
  6. Батурин С. «Еґоїст» Марини Гримич: роман читабельний і рентабельний. Рецензія на літературному порталі “Сумно” http://sumno.com/article/egojist-maryny-grymych-roman-chytabelnyj-i-rentabe/.
  7. Овчаренко Н. Роль термінів у індивідуальному стилі Марини Гримич (на матеріалі роману "Егоїст”) / Н. І. Овчаренко // Наукові записки [Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя]. Сер. : Філологічні науки. - 2014. - Кн. 1. - С. 159-162. - Режим - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzfn_2014_1_34
  8. Sokolova A. The Mental Markers of Folk Mythology in М. Hrymych Novel «Red Poppy in the Dew...» Journal of Danubian Studies and Research, Vol 6, No 1 (2016) http://journals.univ-danubius.ro/index.php/research/article/view/3498.
  9. Долженкова І. У лабіринтах дому-древа [Текст] / І. Долженкова // Дзеркало тижня. — 2006. — № 32 (26 серпня). — С. 19. — (Про роман «Фріда» Марини Гримич)
  10. Зайдель М. Фріда з української точки зору. Рецензія на роман “Фріда” на порталі “Сумно” http://sumno.com/article/frida-z-ukrajinskoji-tochky-zoru-retsenziya-na-kny/
  11. Роман Марини Гримич “Острів Білої Сови” на конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі 2010 http://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2010/10/101020_hrymych_book_ostriv_sp.shtml
  12. Мост С. Прекрасне  Second life Марини Гримич: рецензія на порталі “Українська правда” http://life.pravda.com.ua/book/4cc5911fb7006/
  13. Роман Марини Гримич “Second life” на конкурсі «Книга року Бі-Бі-Сі 2010 http://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2010/10/101020_hrymych_book_second_sp.shtml.
  14. Нікуліна А. Марина Гримич. “Вулє ву чайок, мсьє?” http://journlib.univ.kiev.ua/zhurnalistyka/journ2016.pdf
  15. Про книгу “Вулє ву чайок, мсьє?” на відеопорталі “Книголови” https://www.youtube.com/watch?v=R5tb6tMpC24
  16. Холод К. “Непереможний еротичний треш”. Рецензія на сайті “Друг читача” http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/39513/
  17. Долженкова І. Українська Бразилія для чайників. Рецензія на сайті “Буквоїд” http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2015/05/06/073156.html
  18. 1.  Брайченко О. Рецензія на книгу Марини Гримич "Бранзолія // Українознавство. – 2015. - № 2. – С. 212–213. –http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukr_2015_2_28
  19. Холод К. Український піньорчик.  Рецензія на порталі “Друг читача”. http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/41702/
  20.  Розінкевич Н. Подорожні записки Марини Гримич “Бранзолія” як приклад української наративної літератури “BELLES NON-FICTION”// Літературний процес: методологія, імена, тенденції. –2015. – № 6.
  21. “Падре Балтазар” від Марини Гримич. Інтерв’ю з автором на сайті “Нора-друк” http://nora-druk.com/index.php?option=com_content&view=article&id=1288%3Al-r-&catid=83%3Adodruku&Itemid=128
  22. Гурбик А. Марина Гримич. Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців XIX - початку ХХ ст. - Київ, 2004. - 588 с. / Гурбик Андрій // Соціум. – 2005. – 5. – С. 283-286. http://resource.history.org.ua/publ/socium_2005_5_283
  23. 1.   Брайченко О. Рецензія на книгу Марини Гримич "Життя під піньорами: Культурний ландшафт українських поселень Бразилії" (К.: Дуліби, 2016. – 704 с.) / О. Брайченко // Етнічна історія народів Європи. - 2016. - Вип. 49. - С. 179–181. http://nbuv.gov.ua/UJRN/eine_2016_49_25
  24. Гримич М. Київ у дискурсії антропології простору // Місто: історія, культура, суспільство Е-журнал урбаністичних студій – 2017. – № 2. – С. 238. http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EJRN&P21DBN=EJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21COLORTERMS=0&S21P03=IDP=&S21STR=misto_2017_2_20