Грицаєнко Віталій Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віталій Грицаєнко
Грицаєнко Віталій Миколайович
UA-OF1-SLT-GSB-H(2015).png Старший лейтенант
Грицаєнко Віталій Миколайович.jpg
Загальна інформація
Народження 3 серпня 1990(1990-08-03)
м. Полтава, Українська РСР, СРСР
Смерть 19 березня 2022(2022-03-19) (31 рік)
м. Маріуполь Донецької області
(загинув у ході російського вторгнення в Україну 2022 року)
Національність українець
Псевдо «Гоголь»
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Геральдичний знак - емблема МВС України.svg МВС України
Рід військ Emblem of the National Guard of Ukraine.svg Національна гвардія
Війни / битви Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Герой України
Медаль «За військову службу Україні»

Віталій Миколайович Грицаєнко (нар 3 серпня 1990, м. Полтава, Українська РСР, СРСР — пом 19 березня 2022, м. Маріуполь) — старший лейтенант, заступник командира окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України з бойової та спеціальної підготовки, учасник російсько-української війни, що загинув під час російського вторгнення в Україну 2022 року, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно).

Життєпис[ред. | ред. код]

Віталій Грицаєнко народився 3 серпня 1990 року у Полтаві. Проживав у Харкові, брав участь в АТО. Військову службу проходив на посаді заступника командира з бойової та спецпідготовки окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України. Він загинув 20 березня 2022 року у бою в Маріуполі у ході російського вторгнення в Україну 2022 року[1].

27 лютого 2022 року бойові кораблі російської федерації розпочали обстріл узбережжя Азовського моря в районі Маріуполя з подальшими спробами висадки морського десанту. Одними з перших бій прийняли морські піхотинці Збройних Сил України, які відбили три спроби загарбників вступити на берег. Зазнавши значних втрат, вони змушені були відступити для проведення перегрупування. Прикриття їхнього відходу та тимчасове утримання берегових рубежів було доручено групі військовослужбовців ОЗСП НГУ «Азов», до складу якої входив старший лейтенант Грицаєнко. Упродовж 48 годин вони відбили чотири спроби висадки морського десанту ворога та завдали йому суттєвих втрат. Зокрема, старший лейтенант Грицаєнко особисто знищив 9 загарбників.

1 березня 2022 року близько 16:30 противник здійснив чергову спробу прориву оборони Маріуполя. З боку села Калинового Луганської області висунулось 9 танків та близько роти живої сили ворога. Під час бою «Гоголь» знищив ворожий танк з РПГ-22, а зі стрілецької зброї — близько двох десятків російських піхотинців. Його підлеглі знищили три ворожі танки палали за хвилину після того, як вони вступили в бій. Після цього окупанти здійснили спробу обійти позиції українців з флангу, проте саме там старший лейтенант Грицаєнко заздалегідь установив протитанкові міни, тож ще три російські танки було знищено. Решта спробували відступити, проте вдало обрані позиції та чітко розподілені завдання дали гвардійцям змогу знищити решту бронетехніки противника. Ворожу колону було розбито повністю.

15 березня 2022 року старший лейтенант Віталій Грицаєнко знову отримав завдання блокувати пересування сил ворога — за даними розвідки, вони були незначні, до взводу. Проте близько 11.00 гвардійці нарахували 12 одиниць бронетехніки різних типів, включаючи три самохідні артилерійські установки, дві реактивні системи залпового вогню «Град», а чисельність ворожих бійців складала близько 2 рот. Попри значну перевагу противника у живій силі, військовослужбовці вступили у бій. Заставши окупантів зненацька, упродовж перших 10 хвилин вони знищили три БТР-8, чотири бронемашини «Тигр», одну бронемашину «Рись» та три десятки російських солдатів. Упродовж двох годин, до прибуття підмоги, гвардійці тримали свої позиції, а після влучної роботи артилерії перейшли у контрнаступ та змусили противника відступити. В тому бою старший лейтенант Грицаєнко особисто знищив 2 ББМ «Тигр», до відділення живої сили, а після контрнаступу взяв у полон російського офіцера.

У ніч на 19 березня 2022 року група військовослужбовців «Азову», до складу якої входив старший лейтенант Грицаєнко, здійснила успішний рейд в тил противника. В результаті було виявлено та знищено ворожий командний пункт, підірвано один тиловий склад та один склад з боєприпасами. Також наші воїни знищили 1 танк, 2 БТР та близько взводу живої сили ворога, переважно офіцерів. Під час запеклого бойового зіткнення офіцер зазнав тяжких поранень. Осколок влучив йому прямо в лице від чого він помер миттєво[2].

Родина[ред. | ред. код]

У Віталія Грицаєнка залишився батько, Микола Грицаєнко, що працює головним інженером Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя та мати, Олена Гординська — художниця-рекламістка цього ж театру[3].

Після смерті два місяці рідні не можуть поховати тіло загиблого воїна Віталія Грицаєнка. Його не вдається вивезти із заводу "Азовсталь", що в Маріуполі. Довідку про смерть чоловіка дружина Вікторія Грицаєнко отримала 3 квітня 2022 року. Віталій та Вікторія були разом 10 років. Познайомилися у Харкові, а останні кілька років проживали у Маріуполі. У шлюбі 2018 року народився син[2].

Дружина згадувала про чоловіка:

« «Він мені пояснював: "Я вирватися звідти не зможу. Я в полон не здамся. Зброю я ніколи не покину. Ми будемо стояти до останнього". Чоловік зміг мені дістати бензин, завдяки йому, я ж кажу, ми змогли всією сім'єю виїхати. Дорога була дуже складна, дуже багато трупів бачили, люди в своїх же подвір'ях копали ями, закопували. Син задає питання: "Мамо, ти ж обіцяла, що тато повернеться. Коли він приїде? Я сумую". Я йому пояснила, що тато на небі. Він тепер служить на небі і світить нам зірочками. Він завжди казав: "Я тебе кохаю, кохаю і буду кохати»[2]. «

Нагороди[ред. | ред. код]

  • звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[4].
  • медаль «За військову службу Україні» (2017) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Полтавцю Віталію Грицаєнку посмертно присвоїли звання Героя України. ІРТ (укр.). 4 квітня 2022. Архів оригіналу за 4 квітня 2022. Процитовано 5 квітня 2022. 
  2. а б в Кот, Аріна; Гасенко, Валерія (5 травня 2022). Тіло полтавського бійця Віталія Грицаєнка не можуть вивезти із Маріуполя: історія дружини загиблого. Суспільне Новини (укр.). Архів оригіналу за 11 травня 2022. Процитовано 11 травня 2022. 
  3. Синицька, Дарина (5 квітня 2022). ТРОЄ ВІЙСЬКОВИХ З ПОЛТАВЩИНИ ЗАГИНУЛИ У БОЯХ ЗА УКРАЇНУ. Інтернет-видання Полтавщина (укр.). Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 5 квітня 2022. 
  4. Указ Президента України від 2 квітня 2022 року № 201/2022 «Про присвоєння звання Герой України»
  5. Указ Президента України від 11 жовтня 2017 року № 318/2017 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела[ред. | ред. код]