Гусяк Дарія Юріївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дарія Гусяк
Дарія Гусяк.jpg
Загальна інформація
Народження 4 лютого 1924(1924-02-04) (94 роки)
м. Трускавець Львівської області
Національність українка
Псевдо «Дарка», «Нуся»
Військова служба
Приналежність Flag of Ukraine.svg Українська держава (1941)
Нагороди та відзнаки
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»

Да́рія Ю́ріївна Гуся́к (псевдо «Дарка», «Нуся» 4 лютого 1924, Трускавець) — зв'язкова генерала УПА Романа Шухевича, активістка ОУН. Кавалер Ордену княгині Ольги III-ступеня.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 4 лютого 1924 у місті Трускавець на Львівщині у національно свідомій сім'ї Юрія та Марії Гусяків. Близькими родичами мами були знамениті діячі ОУН Дмитро Данилишин та Василь Білас.

Навчання і політична діяльність[ред. | ред. код]

Закінчила у рідному Трускавці українську народну школу.

Від 1939 року мала тісні контакти з членами підпільної ОУН та виконувала доручення організації. Батько її Юрій Гусяк у 1940 році був заарештований органами НКВД, подальша його доля невідома. У 1943 році закінчила торговельну гімназію в Дрогобичі. Через загрозу арешту з боку НКВД Дарія разом з матір'ю перейшла на нелегальне становище.

Зв'язкова командира УПА Романа Шухевича[ред. | ред. код]

У 1946 разом з підпільницями Олею Ільків та Мартою Пашковською їде до Стрия і знайомиться з Катериною Зарицькою, від якої одержує завдання та інструкції для організації хати-криївки. Діставши документи переселенців з Польщі, Дарія Гусяк з мамою і Мартою Пашковською організовує таку хату в селі Грімне Городоцького району. В тій хаті перебував три тижні узимку 1947 провідник УПА Роман Шухевич. З цього часу стає зв'язковою генерала Романа Шухевича. На Великдень 1948 року в лісі, при великій кількості повстанців була прийнята у члени ОУН, присягу приймав сам Роман Шухевич.

Арешт і табори[ред. | ред. код]

У 1950 заарештована і з 2 березня утримувалась радянськими спецслужбами в тюрмі «на Лонцького» у Львові. Після року перебування в тюрмі перевезена до Києва для продовження слідства. Рішенням комісії Особливої наради при МДБ СРСР засуджена за ст. 54.1а КК УРСР («зрада Батьківщини») на 25 років тюремного ув'язнення, яке відбувала в тюрмах Верхньоуральська та Володимира. Згодом відправлена в с. Барашево (Мордовія).

На волі[ред. | ред. код]

У березні 1975 звільнена. Дозволу на повернення на батьківщину не отримала. Поселилась у Волочиську на Хмельниччині у подруги по боротьбі Катерини Зарицької.

З 1995 року мешкає у Львові. Займає активну громадянську позицію, виступає у пресі. Стала членом Проводу Конгресу Українських Націоналістів. За порадою Слави Стецько створила громадську жіночу організацію — Всеукраїнську Лігу Українських Жінок та стала її головою, об'їздила всю Україну, створила осередки ВЛУЖ у 22 областях. Як голова ВЛУЖ була співзасновником Національної Ради жінок України, представляла цю організацію на міжнародних з'їздах і конференціях.

Нагороджена президентом України у 2008 році Орденом княгині Ольги III-ступеня та «Орденом Лева» від міста Львова.

Указом Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року нагороджена ювілейною медаллю «25 років незалежності України».[1]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]