Ніл Гілевич
Ніл Симео́нович Гіле́вич (біл. Ніл Сымонавіч Гілевіч, англ. Nil Hilevich, нар.30 вересня 1931, Слобода, БРСР, пом. 29 березня 2016, Мінськ, Білорусь) — білоруський поет, професор Білоруського державного університету, автор понад 80 книжок віршів, публікацій, перекладів, один із засновників Товариства білоруської мови імені Франциска Скорини.[2]
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в селі Слобода Логойського району Мінської області.[3] Навчався у Мінському педагогічному училищі (яке закінчив у 1951 році), готуючись стати вчителем. Упродовж останнього року навчання працював учителем в одній зі шкіл Мінська. Продовжив свою освіту у Білоруському державному університеті (на філологічному факультеті), який закінчив у 1956 році. Протягом 1960—1986 років працював в університеті, де згодом став професором. У 1958 році почав працювати у газеті «Звязда» (Зірка). У 1978 Гілевич вступив у Комуністичну партію.
У 1980 році став відповідальним секретарем Спілки письменників БРСР, займаючи цю посаду 9 років. 1989 року став головою Товариства білоруської мови імені Франциска Скорини.[4] Він також був головним редактором бюлетеня Товариства «Наша слова» (Наше слово).[5]У 1991 Ніл Симеонович отримав звання Народного поета Білорусі. Він також здобув кілька інших нагород у галузі літератури.
Перша публікація Гілевича припадає на 1946 рік. Лише через одинадцять років він видав свою збірку віршів «Песьня ў дарогу». Услід за нею у 1959 році побачила світ книжка під назвою «Прадвесьне ідзе па зямлі» (Передчуття весни іде по землі), 1961 року вийшла збірка «Неспакой», у 1965 — «Бальшак» (Битий шлях), у 1967 — «Перазовы» (Переклики), 1972 — «А дзе ж тая крынічанька?», 1976 — «Актавы», 1979 — «У добрай згодзе» і в 1987 — «Повязь».
Гілевич також опублікував ряд гумористичних і сатиричних книг, таких як:
- «Званковы валет» (Бубновий валет; 1961)
- «Да новых венікаў» (До нових віників; 1963)
- «Ці грэх, ці 2» (Чи гріх, чи два; 1970),
- «Як я вучыўся жыць» (Як я вчився жити; 1974)
- «Русалка на Нарачы» (Русалка на Нарочі; 1974).
Ніл Гілевич перекладав білоруською мовою болгарську, словенську, польську, литовську, українську і російську прозу та поезію.
У перекладі Гілевича опубліковані вірші І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, Д. Павличка, Б. Олійника, І. Драча, Т. Коломієць.[6]
Він також написав поезії для дітей, як-от:
- «Сіні домік, сіні дом» (1961)
- «Зялёны востраў» (1963)
- «Добры чалавек» (1981).
1981 року його вибрані твори вийшли книжкою з двох частин. Гілевич написав кілька п'єс, опублікованих у 1980 році окремим виданням «Начлег на бусьлянци» (Нічліг в лелечому гнізді). Його роман «Перажыўшы вайну» було видано 1988 року.[7]
Ніл Гілевич — невтомний поет із багатим доробком. Він також відомий низкою книжок літературної критики, перекладів, фольклорних досліджень, зокрема:
- «Наша родная песня» (1968)
- «Вусная народная творчасць і сучасная лірычная паэзія ўсходніх і паўднёвых славян» (1978).
19 серпня 2006 року нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток міжнародного співробітництва, зміцнення авторитету та позитивного іміджу України у світі, популяризацію її історичних та сучасних досягнень.[8]
2009 року у Мінську вийшла книжка його вибраних творів. Видання має 600 сторінок і містить найважливіші праці Гілевича.[9]
Критика[ред. | ред. код]
Гілевича критикують за переклад українських пісень Берестейщини білоруською мовою та видачу їх за власне білоруські народні пісні (піснекрадство)[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Czech National Authority Database
- ↑ charter97.org (біл.)
- ↑ belarus-misc.org [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ slounik.org (біл.)
- ↑ Записки Ханаса: Уладзімір Хільмановіч: У вічний вирій. Записки Ханаса. четвер, 7 квітня 2016 р. Процитовано 23 жовтня 2022.
- ↑ Гілевич Ніл Семенович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 21 жовтня 2022.
- ↑ www.belarus-misc.org [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Про відзначення державними нагородами України громадян іноземних держав з нагоди 15-ї річниці незалежності України.
- ↑ nn.by (біл.)
- ↑ Харитончук А., Козловський М. Довкола "Піснекрадства" // Пам'ятки України. — К., 1997. — № 3. — С. 114.
Посилання[ред. | ред. код]
|
| |||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
- Народились 30 вересня
- Народились 1931
- Померли 29 березня
- Померли 2016
- Поховані на Кальварійському кладовищі
- Науковці Білоруського університету
- Члени Спілки письменників СРСР
- Члени Товариства білоруської мови
- Члени Союзу білоруських письменників
- Члени КПРС
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Кавалери ордена Дружби народів
- Нагороджені медаллю Франциска Скорини
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого III ступеня
- Лауреати Міжнародної премії імені Христо Ботева
- Уродженці Логойського району
- Випускники Білоруського державного університету
- Білоруські поети
- Білоруські науковці
- Білоруські письменники-романісти
- Білоруські перекладачі
- Українсько-білоруські перекладачі
- Перекладачі Івана Франка
- Перекладачі Христо Ботева