Берестейщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Берестейщина

Coat of Arms of Bieraście Voivodeship.svg

Герб Берестейського воєводства

Bieraściejskaje vajavodztva. Берасьцейскае ваяводзтва.svg

Берестейське воєводство на мапі Великого князівства Литовського (1569–1792)

Zahoroddia.jpg

Вид на Загороддя з долини Ясельди

Maloryta.jpg

Каляна дильова хата в Малориті

Pynsk.jpg

Пінськ

Lange mitteleuropa 1930.jpg

Розселення етносів у Центральній Європі станом на 1930 рік

Бересте́йщина (від назви міста Берестя) — український етнокультурний регіон у складі сучасної Республіки Білорусь, частина Західного Полісся.

Охоплює Березівський, Берестейський, Дрогичинський, Жабинківський, Кам'янецький, Кобринський, Малоритський, Пінський, Янівський (Івановський) райони Берестейської області цілком, Івацевицький, Лунинецький район, Пружанський, Столінський — частково. Площа регіону — 19,8 тис. км2.

Культурний центр краю - місто Берестя. Історично належало до українського регіону Волинь. Іноді зі складу Берестейщини відрізняють як окремий український етнокультурний регіон Пінщину.


Історія[ред.ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Берестейщина у складі Галицько-Волинської держави.
Searchtool.svg Ймовірний вигляд Берестя за часів Волинського князівства.

Руський і литовський період[ред.ред. код]

З 10 століття Берестейська земля входила до складу Київської Русі. З 1080 була приєднана до Пінського, з 1150 до Волинського, а відтак і Галицько-Волинського князівства. З 1320 до Трокського князівства[1].

У 12511253 роках руський король Данило Галицький дарував половцям хана Тегака землі на Берестейщині, для захисту північної Волині від нападів ятвягів та литовців. Кочовики заснували там 40 поселень й зберігали свою ідентичність до початку XVI ст. Після занепаду Руського королівства і приєднання Волині в XIV ст. ці поселення утворили окрему Половецьку волость у складі Берестейського повіту[2].

В модерні часи[ред.ред. код]

У 1566 році відбулося об'єднання у одну адміністративну одиницю — Берестейське воєводство (15661793) — Берестейської та Пінської земель (повітів). 1791 року були утворені Кобринський і Запінський (Пінсько-Зарічнянський) повіти.

За часів Російської імперії західна частина Берестейщини входила до складу Гродненської губернії, східна частина — до складу Мінської губернії Північно-Західного краю.

1914 — Державна дума Російської імперії ухвалила рішення долучити західну частину Берестейщини до складу Холмської губернії Південно-Західного краю.

На початку ХХ століття[ред.ред. код]

Холмська брама у Бересті. Білоруська банкнота у 50 рублів.

19181919 — західна частина Берестейщини входила до складу Холмського губерніального староства УНР і Української держави.

19211939 — складала основну територію Поліського воєводства 2-ї Речі Посполитої.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Після радянської анексії західноукраїнських і західнобілоруських земель кордон між УРСР і БРСР прокладено не за етнічною білорусько-українською межею, а за адміністративною межею між Волинським і Поліським воєводствами з частковим випрямленням за рахунок приєднання до УРСР Камінь-Каширського повіту та окремих сіл Кобринського і Дорогичинського повітів[3]. Тому Берестейщина в 19391941 рр. — у складі Берестейської і Пінської областей БРСР. З початком радянської окупації активізувалося націоналістичне підпілля Берестейщини. Так, з вересня 1939 року місцеві націоналісти організовували підписи місцевого населення за приєднання до України, добивалися навчання дітей українською мовою. Комуністичні каральні органи вже тоді розгорнули масові репресії проти місцевого населення: з вересня 1939 до лютого 1941 року в новоприєднаних усупереч волі місцевого населення до БРСР регіонах було заарештовано з політичних мотивів 822 українці[4]. Тривали репресії проти місцевої інтелігенції, зокрема тільки у ніч з 17 на 18 червня 1941 у Брестському та Кобринському повітах року НКВС заарештувало 30 українських вчителів[5].

19411944 — у складі Берестейського і Пинського гебітскомісаріатів райхскомісаріату Україна. З приходом німців з Берестейської тюрми випустили засуджених за політичними мотивами членів ОУН Григора Шварка (село Болото), Леонтія Кватерука (місто Кобрин), Василь Пархотика (с. Здишів), Войтика (с. Дивин) та Юліана Шумінського (с. Жабинка), які відтак беруть участь у створенні українських комітетів, які намагалися взяти в руки національне й економічне життя населення. Так, у Бересті Український комітет очолили Олександр Гнатів (голова), Іван Микита (заступник) та Володимир Криницький (секретар). Членами комітету були: Іван Кобилко, Борис Олесіюк, Василь Яців та Петро Шалунчак. Українські комітети виникають також у Кобрині, Янові, Дорогочині, Пінську та Столині. Ці комітети — органи українського самоврядування здійснили велику роботу з відродження національної освіти, добившись відкриття шкіл, у яких рідною мовою викладали історію та географію України[6].

Повоєнний період[ред.ред. код]

1954 — внаслідок об'єднання Барановицької, Берестейської та Пінської областей склала більшість території Берестейської області.

Від початку 1990-х pp. в регіоні пожвавився український культурно-освітній рух. 1990 року засновано Українське громадсько-культурне об'єднання Брестської області, виходила газета «Голос Берестейщини» (1991–1996 рр.). 1994–1999 рр. діяло об'єднання «Просвіта Берестейщини» ім. Т. Шевченка, яке видавало часопис «Берестейський край».

Від 1996 у Брестському університеті діяв кабінет україністики; викладають українську мову й літературу та історію України, працює студентська спілка «Берегиня».

2002 року в місті Берестя встановлено пам'ятник українському поету Тарасу Шевченку[7].

Адміністративна історія[ред.ред. код]

В складі незалежної України (1918 р.)[ред.ред. код]


Населення[ред.ред. код]

Населення повітів Берестейщини на кінець XIX ст.

Населення Берестейського повіту[9] (1897р)
Національність Кількість Частка
Українці 140 561 64.4 %
Євреї 45 397 20.8 %
Росіяни 17 759 8.1 %
Поляки 8 515 3.9 %
Білоруси 3 997 1.8 %
Всього 218 432
Населення Кобринського повіту[10] (1897р)
Національність Кількість Частка
Українці 146 789 79.6 %
Євреї 25 307 13.7 %
Росіяни 5 746 3.1 %
Поляки 4 148 2.2 %
Білоруси 1 563 0.8 %
Всього 184 453

Населення Поліського воєводства за польськими переписами.

Згідно з переписом населення 1897 р. українці складали національну більшість у Берестейському і Кобринському повітах Гродненської губернії.
Національність 1921 1931
Поліщуки 42 % 62.6 %
Поляки 25 % 15 %
Євреї 17 % 10 %
Українці 8 % 5 %
Інші 8 % 7,4 %
Національний склад районів Берестейщини за переписом 2009 року
Регіон Білоруси Росіяни Українці Інші
м. Брест 82,1 % 10,7 % 4,2 % 3.0 %
м. Пінськ 90,0 % 5,8 % 2,2 % 2.0 %
Березівський р-н 90,8 % 5,7 % 1,8 % 1.7 %
Брестський р-н 83,0 % 8,1 % 6,9 % 2.0 %
Дрогичинський р-н 95,1 % 2,1 % 2,1 % 0.7 %
Жабинківський р-н 88,6 % 5,5 % 4,3 % 1.6 %
Іванівський р-н 95,5 % 1,8 % 2,2 % 0.5 %
Кам'янецький р-н 83,2 % 6,7 % 7,4 % 2.7 %
Кобринський р-н 87,9 % 6,1 % 4,5 % 1.5 %
Малоритський р-н 88,3 % 3,7 % 7,1 % 0.9 %
Пінський р-н 92,2 % 2,6 % 2,6 % 2.6 %
Пружанський р-н 87,5 % 6,4 % 3,4 % 2.7 %
Розмовна мова на Берестейщині
за переписом 2009 року
Регіон Білоруська Російська Інша/не вказали
м. Брест 2,7 % 94,1 % 3.2 %
м. Пінськ 4,8 % 92,5 % 2.7 %
Березівський р-н 28,8 % 67,9 % 3.3 %
Брестський р-н 13,7 % 83,8 % 2.5 %
Дрогичинський р-н 55,1 % 43,2 % 1.7 %
Жабинківський р-н 15,1 % 81,3 % 3.6 %
Іванівський р-н 57,6 % 41,9 % 0.5 %
Кам'янецький р-н 17,6 % 80,2 % 2.2 %
Кобринський р-н 15,7 % 79,1 % 5.2 %
Малоритський р-н 28,1 % 68,6 % 3.3 %
Пінський р-н 39,6 % 57,0 % 3.4 %
Пружанський р-н 39,6 % 57,8 % 2.6 %

Мова[ред.ред. код]

Корінне населення Берестейщини, яке здавна входило до українського етнічного масиву, розмовляло західнополіським говором української мови, розповсюдженим також на півночі сучасних Рівненської та Волинської областей. Проте після приєднання цієї території у 1939–1941 рр. до Білоруської РСР щодо етнічно українського населення стало входити у вжиток визначення «білоруси», яке мало тут переважно територіально-політичний характер[7].

Національний рух[ред.ред. код]

Прапор «Ятвязького руху». Зелена смуга символізує Полісся[11].

Почав розвиватися наприкінці 80-х років ХХ ст., на хвилі демократизації у Радянському Союзі. Через підозріле ставлення білоруської влади до проявів українського сепаратизму, набув романтичних форм так званого «ятвязького руху», представники якого робили наголос не на українськості, а на цілковитій окремішності місцевого населення як від білорусів, так і від українців. Провідником нового руху став Микола Шелягович, а ідеологічним рупором - газета «Збудінне», навколо якої згуртувалося коло місцевої інтелігенції, що займалося вивченням історії та етнографії рідного краю, намагалося створити на базі місцевих говірок нову літературну мову, якою видавалися прозові та поетичні твори, на кшталт такого:

«

Знов быру былета до Янова
На курjерський бырыстэйський поjізд
Відаю, шо проводныця словом
Знов поліським душу мні напоjіть... [12]

 »

Кінець «ятвязького руху» прийшовся на роки посилення авторитарної влади Олександра Лукашенка, коли займатися незалежними від офіційної точки зору проектами стало небезпечно. В цей самий час зазнали репресій і українські організації Берестейщини. Як зазначає видання Української діаспори Берестейської області: «В 1997 р. перестала виходити газета „Голос Берестейщини”. В 1999 році не пройшли перереєстрацію Українське громадсько-культурне об’єднання Брестської області і Товариство Просвіта ім. Т. Шевченка. Перестало виходити видання „Берестейський край”. В 2002 р. відмовлено у повторній реєстрації Просвіті ім. Т. Шевченка. Наприкінці 90-х – початку 2000-х років проти частини активістів українських організацій було використано адміністративний ресурс: кілька разів проводився обшук у голови Просвіти Михайла Петруковича, були звільнені з праці Олег Пархач (Берестя), В’ячеслав Панковець (Пінськ), Володимир Замковець (Берестя) та інші. В 2007 році перестало існувати міське громадське об’єднання „Полісся”. В 2006-2008 роках україністику залишив основний склад кваліфікованих викладачів: Ігор Гунчик і Лідія Дорошко. З 2008 року ліквідовано кабінет україністики в Берестейському державному університеті ім. О. Пушкіна. В 2010 році спеціальність українська мова і література перестала існувати. За оці десять років зникло викладання української мови як факультативу в школах Берестейського, Кам'янецького і Кобринського районів, зменшилась їх кількість у обласному центрі. Нині українська мова факультативно вивчається у одній школі Берестя. Припинили своє існування бібліотеки УГКО БО і кафедри україністики. В скрутній фінансовій ситуації знаходиться єдина обласна українська організація - Український науково-педагогічний союз „Берегиня”»[13].

Відомі українці, пов'язані з Берестейщиною[ред.ред. код]

Кам'янецька вежа - один з символів давнього Волинського князівства та сучасної Берестейщини.

Народилися на Берестейщині[ред.ред. код]

  • Леонюк Володимир (1932, Критишин, Дорогичинський повіт, Поліське воєводство, Польська Республіка — 2013) — український краєзнавець, громадський діяч, автор двотомного «Словника Берестейщини» – енциклопедії української присутності в регіоні на протягу століть. Народився в селянській родині. В 1952-му році був заарештований радянською владою за збереження націоналістичних листівок та писання віршів українською мовою, а вся родина вислана до Казахстану. У неволі долучився до українського національного руху, майже 20 років провів у в'язницях та на засланні. По визволенні жив у Львові. У своєму «Словнику Берестейщини» (І том 1996, ІІ том 2010, Львів), ретельно дослідив історію зв'язків між Україною та Берестейщиною від давніх часів аж до сьогодення[19].

Пов'язані з Берестейщиною життям та працею[ред.ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Володимир Василькович на пам'ятнику Тисячоліття Берестя.
Церква святого Миколая у Бересті - місце проголошення Берестейської унії. Малюнок XVIII ст.
  • Вейн Грецкі (1961, на прізвисько «Великий») — канадський хокеїст, центральний нападник, найкращий бомбардир за всю історію НХЛ. Дідусь Вейна, Терентій Грецький, емігрував до Канади з берестейського села Огдемер[be], а бабуся Марія родом з міста Підгайці. Мовою спілкування батьків Вейна Грецького була українська. В сім'ї його називали Іваном [27].

Персоналії[ред.ред. код]

Українські делегати на переговорах у Бересті. 1918 рік.

Історичні події[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Згадка про Берестейщину міститься у назві станції метро Берестейська у Києві. Сучасна станція (у 1971-1993 рр. «Жовтнева») розташована в районі колишнього Брест-Литовського проспекту (тепер проспект Перемоги), який прямує з Києва в напрямку до Берестя.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К.: Генеза, 1993
  2. Алексеюк М.И. Половецкие поселения на Брестчине. // Этногенез белорусов. М., 1973; Евстигнеев Ю. А. Кыпчаки (половцы) куманы и их потомки. (к проблеме этнической преемственности). Санкт-Петербург, 2010.
  3. Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» (рос.)
  4. Горланов О., Рогинский А. Об арестах в западных областях Белоруссии и Украины в 1939–1941 // Репрессии против поляков и польских граждан. — Москва, 1997. — Вып. 1. — стор. 74-113
  5. Іван Хміль. Українське Полісся, — Чикаго, 1976. — стор. 175
  6. Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. — Київ, 2000. — С. 381
  7. а б Ісаєвич Я. Д. Берестейщина / Я. Д. Ісаєвич, В. Леонюк // Енциклопедія Сучасної України. — К., 2003. — Т. 2. Б-Біо. — С. 516–517
  8. Петро Содоль. Організаційна структура УПА. // Українська повстанча армія, 1943-49, довідник другий, Нью-Йорк, Пролог, 1995.
  9. http://demoscope.ru/weekly/ssp/rus_lan_97_uezd.php?reg=350 Населення Берестейського повіту
  10. Населення Кобринського повіту
  11. КРОО «ЕТВЫЗЬ».
  12. Дынько Андрей. Новейшая история ятвягов // Деды № 8 - 2011. С. 199-213. (рос.)
  13. Українська діаспора Берестейської області.
  14. Володимир Леонюк. Словник Берестейщини. Львів, 1996. С. 276
  15. Юрій Гаврилюк. Берестейщина – регiон в лабетах геополітики. Формування новiтньої української нацiї. // Українська етнографія.
  16. Степан Семенюк. // До тебе світе ... Українська література Берестейщини: Проза. Поезія. Публіцистика / Упорядкув., передм., тексти біогр. Цвида А. - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - 544 с.
  17. Очерет мені був за колиску. Повстанська версія. // Українські пісні.
  18. В Кобринском районе отмечают 110-летие украинского классика Дмитрия Фальковского. // NAVINY.BY Белорусские новости. 2.11.2008 (рос.)
  19. Володимир Леонюк. // Товариство української літератури при Спілці Білоруських Письменників.
  20. Князь Владимир-Иван Василькович. // Каменец и окрестности. (рос.)
  21. Петро Кралюк. Великий слов'янин. Тадеуш Костюшко: поляк, білорус чи українець? // «День», № 215, 08.12.2007
  22. Юрій Місіюк. Про походження Тадея Костюшка. // «Над Бугом і Нарвою», № 6, 2004
  23. Олександр Луговий. Визначне жіноцтво України. — Торонто, 1942. — 251 с
  24. Федір Дудко. На могилі Олекси Стороженка. // «Свобода», № 36 (292), 02.11.1952
  25. История деревни Тришин которую поглотил город Брест. // Brestdaily.info (рос.)
  26. Юрий Рубашевский. Алексей Стороженко: писатель, сыщик, предводитель дворянства. // «Вечерний Брест», 18.09.2013 (рос.)
  27. Олександр Горбач. Приедет ли легендарный хоккеист Уэйн Гретцки на свою историческую родину? // «Вечерний Брест», 15.07.2009 (рос.)

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]