Гімнокаліціум Міхановича

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гімнокаліціум Міхановича
Gymnocalycium mihanovichii
Гімнокаліціум Міхановича
Гімнокаліціум Міхановича
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Кактусові (Cactaceae)
Підродина: Cactoideae
Триба: Trichocereeae
Рід: Гімнокаліціум (Gymnocalycium)
Підрід: Microsemineum[1]
Вид: Гімнокаліціум Міхановича
Біноміальна назва
Gymnocalycium mihanovichii
(Frič ex Gürke) Britton & Rose, 1922
Синоніми
Echinocactus mihanovichii Fric & Gürke
Gymnocalycium friedrichii (Werderm.) Pazout
Gymnocalycium mihanovichii var. albiflorum Pazout
Gymnocalycium mihanovichii var. filadelfiense Backeb.
Gymnocalycium mihanovichii var. friedrichii Werderm.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Gymnocalycium mihanovichii
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Gymnocalycium mihanovichii
EOL logo.svg EOL: 5190723
IPNI: 115434-2
ITIS logo.svg ITIS: 907956
IUCN logo.svg МСОП: 152060
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 484760
The Plant List: kew-2835702

Гімнокаліціум Міхановича[2] (Gymnocalycium mihanovichii (Frič ex Gürke) Britton & Rose, 1922) — кактус з роду Гімнокаліціум (підрід Microsemineum).

Назва[ред. | ред. код]

Ілюстрація Gymnocalycium mihanovichii у виданні 1904 року К. Шумана, М. Гюрке і Ф. Фаупеля «Blühende Kakteen» (укр. «Квітучі кактуси»)
Квітка Gymnocalycium mihanovichii
Безхлорофільні форми Гімнокаліціума Міхановича
Gymnocalycium mihanovichii var. friedrichii
старий Gymnocalycium mihanovichii
квітка

Цей вид був відкритий Альберто Войтехом Фрічем. Видова назва дана на честь Ніколаса Міхановича (1848—1929) — аргентинського судновласника югославського походження, що оплатив відправку рослин Фріча до Європи.[3] Ніколас Міханович заснував навігаційну компанію, яка перша на початку ХХ століття з'єднала Буенос Айрес з уругвайськими містами Колонія-дель-Сакраменто і Кармело.

Загальна біоморфологічна характеристика[ред. | ред. код]

Стебло сіро-зелене або червонувато-коричневе, кулясте, близько 5 — 6 см в діаметрі. Ребра (як правило 8) гострі, в розрізі трикутні, мають потовщення з темними і світлими поперечними смугами. Радіальні колючки (як правило 5) сіро-коричневі, зігнуті, до 1 см завдовжки. Квітки від жовтувато-зеленого до зеленувато-оливкового кольору, близько 3 см завдовжки і в діаметрі. Є різновиди з квітками білого, рожевого і жовтого забарвлення. Плоди веретеноподібні.

Ареал розповсюдження в природі[ред. | ред. код]

Ареал цього виду охоплює Аргентину (провінції Чако, Формоса), Болівію і Парагвай.

Екологія[ред. | ред. код]

Гімнокаліціум Міхановича росте на висотах від 0 до 500 м над рівнем моря в кущах, напівсхований серед невисокої рослинності, що його оточує, на піщаних ґрунтах під захистом чагарників і пальм.

Різновиди[ред. | ред. код]

Gymnocalycium mihanovichii дуже мінливий. Описано більше десятка різновидів цього виду, але описи частини з них легально не опубліковані, виділення в різновиди і підвиди інших — сумнівно.

Загорози та охорона у природі[ред. | ред. код]

Основною загрозою для цього виду є випас[en] худоби. Достовірних даних про чисельність та її зміну немає. Гімнокаліціум Міхановича зустрічається в декількох охоронюваних районах Парагваю (Дефенсорес-дель-Чако і Теньєнте Енциско) та в парках провінції Чако в Аргентині.

Культивування[ред. | ред. код]

На початку 20 століття на сіянцях цього виду були помічені вражаючі мутації і в результаті відбору отримані незвичайні червонозабарвлені кактуси. Тепер вони широко відомі як гімнокаліціум Міхановича, різновид Фрідріха (Gymnocalycium mihanovichii var. friedrichii Werderm.). Цей різновид названий на честь Адольфо Марії Фрідріха — австрійсько-парагвайського фотографа, натураліста, дослідника та збирача кактусів і орхідей. Ці кактуси позбавлені хлорофілу і здатні існувати без повноцінного газообміну (вуглекислота-кисень). Тому вони можуть рости лише щепленими на іншому тонкому повільнозростаючому кактусі, отримуючи від нього відсутні речовини. Виведені й інші безхлорофільні форми цього кактуса — жовта, рожева, оранжева.

Відповідно до умов на природних місцях зростання, кактуси цього виду надають перевагу зимовій температурі близько 10 °C і не зовсім сухому ґрунту. Під час вегетаційного періоду їм потрібен рясний полив і добре дренований, досить поживний субстрат. В природних умовах вони ростуть, серед трави і чагарників, тому надають перевагу напівтіні.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Edward F. Anderson. «The Cactus Family». 776 р. ISBN 0 881924989 p. 356 (англ.)
  • Hunt, D., Taylor, N. & Graham, C. The New Cactus Lexicon — Milborne Port: DH Books, 2006. (англ.)
  • J. Borg. «CACTI a gardener's handbook for their identification and Cultivation» — London, Reprinted — 1956 (англ.)
  • Pilbeam, John. Gymnocalycium: A Collector's Guide. A. A. BALKEMA / ROTTERDAM / BROOKFIELD / 1995, 1995. 332 pages. ISBN 905410192X; ISBN 9789054101925. P. 99-102 (англ.)
  • Gerhardt Frank. Genus Gymnocalycium/ Cact. Succ. Y.(U.S.) 5, 215—218, 1976
  • Борисенко Т. И. Кактусы. Справочник, — Киев: Наукова думка, 1986 г., — 286 с., ил. Стр. 110 (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Taschenb. Cactusliebhaber 2:124. 1844 (L. K. G. Pfeiffer & C. F. Otto, Abbild. Beschr. Cact. 2: sub t. 1, in adnot. 1845)
  • Zuloaga, F. O., O. Morrone, M. J. Belgrano, C. Marticorena & E. Marchesi. (eds.) 2008. Catálogo de las plantas vasculares del Cono Sur. Monogr. Syst. Bot. Missouri Bot. Gard. 107(1-3): I-XCVI, 1-3348. (ісп.)
  • Турдиев С. и др. Кактусы. (Издание 2-е). Алма-Ата, «Кайнар», 1974 г. (рос.)
  • Буренков А. А. Кактусы в гостях и дома. — Феникс, 2007 г., — 472 с. — ISBN 978-966-651-431-1 (рос.)
  • Ян Ван дер Неер. Все о кактусах. — Санкт-Петербург: ООО «СЗКЭО» Кристалл", 2004 — 208 с., ил. — ISBN 5-306-00348-6 (рос.)
  • Нико Вермёлен. Кактусы. Пер. с англ. Л. Р. Ермаковой. — М.: Издательский Дом «Кладезь», 1998. — 144 с. с ил. ISBN 5-85292-021-5 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]