Квітки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Квітки
Меморіальний музей Кирила Стеценка у Квітках, травень 2007 року
Меморіальний музей Кирила Стеценка у Квітках, травень 2007 року
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Корсунь-Шевченківський район
Рада/громада Квітчанська сільська рада
Код КОАТУУ 7122583401
Облікова картка картка 
Locator Dot2.gif
Розташування села Квітки
Основні дані
Засноване 17 століття
Населення 1 332[1]
Поштовий індекс 19446
Телефонний код +380 4735
Географічні дані
Географічні координати 49°18′57″ пн. ш. 31°14′45″ сх. д. / 49.31583° пн. ш. 31.24583° сх. д. / 49.31583; 31.24583Координати: 49°18′57″ пн. ш. 31°14′45″ сх. д. / 49.31583° пн. ш. 31.24583° сх. д. / 49.31583; 31.24583[2]
Середня висота
над рівнем моря
135 м
Відстань до
обласного центру
60,2 (фізична) км[3]
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Корсунь
Відстань до
залізничної станції
15 км
Місцева влада
Адреса ради 19446, Черкаська обл., Корсунь-Шевченківський р-н, с.Квітки, тел. 9-51-19
Сільський голова Шпунтенко Віктор Миколайович
Карта
Квітки is located in Україна
Квітки
Квітки
Квітки is located in Черкаська область
Квітки
Квітки

Кві́тки — село в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області в Україні. Центр сільської ради. Батьківщина відомого українського композитора Кирила Стеценка.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932-1933 та 1946-1947.

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване за 12 км від районного центру — міста Корсунь-Шевченківський та за 15 км від залізничної станції Корсунь.

На території села виявлено поселення черняхівської культури.

Історія[ред.ред. код]

Період Гетьманщини[ред.ред. код]

Село засноване у 17 столітті. Існують усні перекази про заснування його козаком Війська Запорозького Квіткою, що воював під проводом Богдана Хмельницького. Поранений в боях він не зміг більше воювати, та разом з іншими пораненими козаками Маслом, Паливодою, Прудченком, Собченком, Кабаненком, Криклею, та ін. заснував поселення, котре пізніше стало прозиватися ім'ям свого засновника.[4]

Епоха Речі Посполитої[ред.ред. код]

За історичними даними[4]:

« Квитки, село в 10-и верстах от Корсуня... В 1765 году... Квитки называлось местечком, имевшим 135 халуп (дворов), но уже с 1789 года именовалось селом. Церковь деревянная во имя Святителя Николая.  »

Похилевич Лаврентий, «Сказания о населенных местностях Киевской губернии», 1864.

21 лютого 1792 року Квітки одержали від короля Станіслава-Августа Понятовського статус містечка на магдебурзькому праві та герб, що відтворював назву поселення: на блакитному тлі гіллясте дерево з білими квітами.

У складі Російської імперії[ред.ред. код]

Після другого поділу Польщі у 1793 році Квітки разом з усією Київщиною (та іншими українськими землями) увійшли до складу Російської імперії.

Квітки входили до складу Таращанський[5] (з кінця 19 століття — Селищанський) волості Богуславського (з 1844 року — Канівського) повіту Київського намісництва (з 1797 р. — Київської губернії).

Станом на 1878[6] рік Квітки — колишнє власницьке село при річці Монастирській, 3343 особи, 626 дворів, православна церква, школа, 3 постоялих будинки, 3 лавки, 6 водяних млинів[5]. За статистичними даними на той час Квітки були найбільшим поселенням у волості (вони налічували втричі більше населення і дворів, ніж титульні поселення — Тараща і Селище)[5].

На кінець XIX − початок XX ст. в селі діяли церковно-парафіяльна школа і земська школа (в будівлі якої нині розташований Меморіальний музей К. Г. Стеценка). У 1910 збудовано нову (велику) земську школу, в будівлі якої у радянські часи навчалося разом до 500 учнів. Стара (мала) земська школа продовжувала діяти.

Доба УНР та комуністичні режими[ред.ред. код]

З 1917 — у складі Української Народної Республіки (УНР). Після інтервенції більшовицької Росії наприкінці січня 1918 р. владу Центральної Ради повалено, але незабаром після підписання 9 лютого 1918 Берестейського миру німецькі війська вже наприкінці лютого окупували зайняті більшовиками українські землі. Після чого 29 квітня 1918 за підтримкою німецьких військ відбувся переворот, який проголосив Українську Державау на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.

Згодом мешканці села взяли участь у повстанні, очолюваному Директорією УНР проти Української Держави Скоропадського. На підтримку С. Петлюри створили загін у складі 386 чоловік.

Згодом у 1919−1921 село було у складі Республіки Медвин і боролося проти навали леніністів.

З 1923 — остаточно встановлено комуністичний режим.

У 1927 році у селі було організовано два ТСОЗи, а з 1930 на їх базі створено два колгоспи: ім. К. Є. Ворошилова та ім. Другої П'ятирїчки. Діяв дітячий садочок та дві школи, початкова (мала) і середня школа-семирічка (велика), колишні земські.

Але, незважаючи на створені колгоспи, село постраждало у роки голодомору 1932−1933, коли коли від голоду загинуло близько 550 жителів.

У 1930-и роки в селі діяла міжколгоспна рибна бригада. В численних ставках, розкиданих по селі було розгорнуто промислове рибоводство.

Під час Другої світової війни німецькою владою селянам було частково повернено нерухоме майно, віддібране комуністами у часи так званого розкуркулення — позасудової конфіскації майна в інтересах третіх осіб. Навчання в школах не відбувалося. Було відновлено богослужіння в молельній хаті, оскільки сталінська влада церкву зруйнувала. З червня 1943 по лютий 1944 року, за неперевіреними даними, діяла підпільна організація, якою керував НКВС СРСР[джерело?].

Село відоме «Квітчанською обороною», яка відбувалась у 1944 році, під час Корсунь-Шевченківської битви і контрнаступу німецьких військ. Коли Червона Армія в січні 1944 року підійшла до Квіток, 500 жителів було мобілізовано до складу 180-ї стрілецької дивізії, близько 600 (в тому числі й діти) залучено на допоможні роботи: копали окопи, тягали по розпутиці (через відлигу, коли не могла пройти техніка) на собі ящики з патронами, снарядами, а також залучалися до винесення з поля бою поранених. При цьому понад 200 жителів Квіток загинуло.[7] А східна частина села згоріла до тла.

Загалом на фронтах війни загинуло 385 мешканців села. На їх честь згодом в селі спорудили Обеліск Слави з комуністичними символами, встановлено меморіальну споруду з гаслом «Армія і народ — єдині».

У 1950, з огляду на велику кількість загиблих від голодомору та на війні людей, колгоспи було об'єднано в один — ім. Орджонікідзе, котрий діяв до початку 1990-х років.

В колгоспі діяли механичний млин та олійниця, вивезені з Німеччини по репарації, цегельний завод, побудований силами колгоспників.

Станом на 1972 рік колгосп мав у користуванні 3,7 тисяч га угідь, з них 2,5 тисяч га оргої землі. Напорям господарства був зерновий з розвинутим тваринництвом. Крім зернових вирощувалися бобові (наприкл., горох), цукровий буряк. Діяли м'ясо-молочні ферми ВРХ, а також свиноферми. В колгоспному саду вирощували яблука. Також колгосп займався вирощуванням тутового шовкопряда на кокони.

В селі працювала середня школа, де навчалось 500 учнів, будинок культури на 300 місць, 3 бібліотеки з книжковим фондом 19,3 тисячі примірників, краєзнавчий музей, 3 дитячих ясел, дільнича лікарня на 25 ліжок, поліклініка, аптека, 8 магазинів, чайна, універмаг, поштове відділення.

Погруддя К. Г. Стеценка біля його меморіального музею

Сучасність[ред.ред. код]

У селі працює Меморіальний музей Стеценка.

В селі наново збудована, тепер вже кам'яна, церква на зразок колишньої дерев'яної, вигляд якої поновлено по згадках населення.

Після набуття Україною незалежності та ліквідації комуністичного режиму колгосп скасовано, дільнича лікарня і поліклініка не діють, цегельний завод та багато ферм для худоби зруйновано, після чого бій цегли продано на повторне використання, більшість працездатного населення з села виїхало в інши місця постійного проживання.

Персоналії[ред.ред. код]

Уроженцями села були:

Природно-заповідний фонд[ред.ред. код]

На території с.Квітки та у безпосередній близькості до нього розташована велика кількість об'єктів природно-заповідного фонду:

  • Кучерява гора (ботанічний заказник)
  • Вікове дерево ясеня 2 шт. (ботанічна пам'ятка природи)
  • Дерево дуба (ботанічна пам'ятка природи)
  • Дерево липи звичайної (ботанічна пам'ятка природи)
  • Шиш-вода (гідрологічна пам'ятка природи)
  • Гатки (заповідне урочище)
  • Наливайкове (заповідне урочище)
  • Підсніжник (ботанічний заказник)
  • Казберова криниця (гідрологічний заказник)
  • Алея княгині Лопухіної

Посилання[ред.ред. код]

Література та інтернет-ресурси[ред.ред. код]