Гіпсилофодон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гіпсилофодон
Час існування: ранній крейдовий період
Hypsilophodon foxii.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Завропсиди (Sauropsida)
Надряд: Динозаври (Dinosauria)
Ряд: Птахотазові (Ornithischia)
Інфраряд: Орнітоподи (Ornithopoda)
Родина: Hypsilophodontidae
Рід: Гіпсилофодон (Hypsilophodon)
Huxley, 1869
види
  • H. foxii
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Hypsilophodon
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Hypsilophodon
EOL logo.svg EOL: 4531913
Fossilworks: 54190

Гіпсилофодон (лат. Hypsilophodon) — рід рослиноїдних динозаврів, що жив 125–120 мільйонів років тому (з баремського по аптський віки раннього крейдового періоду). Відомі рештки з території нинішнього острова Вайт у Південній Англії. В теперішній час відомий тільки один представник цього роду динозаврів — Hypsilophodon foxii. Гіпсилофодон сягав 1,8 метра в довжину[1]. Вперше як новий рід динозаврів його описав Томас Генрі Гекслі у 1869 році.

Можливо, гіпсилофодонам належали також деякі рештки з територій США (Південна Дакота, Техас), Португалії, Іспанії, Румунії[2] та Франції[3].

Назва[ред. | ред. код]

Назва Hypsilophodon складена з дав.-гр. ὕψι — «вгору, наверх», λόφος — «гребінь», ὀδούς — «зуб»[4]. Таку назву Гекслі дав гіпсилофодону за особливу будову зубів. Вони були втягнутими, нерівними по краях і чудово підходили для того, щоб різати листя і деякі тонкі гілки[5].

Опис[ред. | ред. код]

Гіпсилофодон пересувався на двох довгих легких задніх кінцівках, перебирав ними дуже швидко і робив великі кроки. Задні кінцівки гіпсилофодона, швидше за все, були схожі на лапи сучасного нелітаючого птаха, наприклад, на лапи страуса ему. На кінцях задніх лап було по чотири витягнутих пальці, які додатково сприяли швидкості і допомагали зберігати рівновагу під час бігу[6]. Він мав дуже сильні м'язи таза і стегон[5], а довгий хвіст слугував кермом для управління тілом, а також для оборони — потужним ударом хвоста він міг збити не надто великого хижака, що його переслідував[7]. Завдяки особливостям будови, а також легкості кісток[5], цей маленький динозавр міг розвивати високу швидкість — до 50 км/год[8], яка була головним чином потрібна для порятунку від хижаків, наприклад, альтіспінакса (Altispinax). Іноді гіпсилофодона називають «газеллю світу динозаврів»[9][10].

Череп у гіпсилофодона був глибокий і витягнутий, розміром трохи більше долоні дорослої людини[11]. Ротова порожнина була характерна для гіпсилофодонтид: на самому початку розташовувався роговий дзьоб, позаду нього кілька передніх зубів на верхній стінці, а також жувальні зуби ззаду. Загальна кількість зубів дорослої особини — від 28 до 30 штук. Западини в щелепах з обох боків дозволяють припустити, що тварина мала защічні кишені, які допомагали утримувати їжу в роті при пережовуванні[12]. Зір у гіпсилофодона був відмінним — про це свідчать два кільця, кожне з безліччю дрібних кісточок, що розташовувалися навколо очей. Передні кінцівки були короткими з п'ятьма пальцями на кожній, на пальцях були наявні маленькі пазурці.

Гіпсилофодон є одним із шести родів орнітопод, які мали міжреберні пластинки (англ. intercostal plates). Їхні функції неясні. Вважалося, що вони могли виконувати захисну функцію, але з кінця 2000-х є дві більш імовірні гіпотези, що структури є аналогами гачкоподібних відростків ребер птахів і допомагали при диханні або зміцнювали грудну порожнину[13].

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Маючи невеликі розміри, гіпсилофодони скоріш за все вели спосіб життя, подібний до способу життя сучасних африканських антилоп: жили стадами, харчувалися тільки ніжними листям і гілками низькорослих дерев (іноді мохом), а від великих хижаків рятувалися швидким бігом[14][15]. Жили гіпсилофодони в зоні з помірним кліматом: влітку було тепло і багато рослинності — це був час підвищеної активності гіпсилофодонів, вони намагалися накопичити якнайбільше поживних речовин на зиму; взимку температура опускалася до −6 °С, очевидно, в цей сезон гіпсилофодони впадали у сплячку[16]. Скоріш за все, їх поведінці була притаманна манера, властива отніелії (Othnielia) — перебувати ближче до більших травоїдних тварин, які могли відлякувати хижаків[17].

Історія дослідження[ред. | ред. код]

Модель гіпсилофодона в Австралійському музеї (Сідней), 2009 рік

Вперше рештки гіпсилофодона були виявлені у 1849 році на острові Вайт у Південній Англії[18]. Коли кістки гіпсилофодона дослідили вперше, вчені вирішили, що вони належать дитинчатам ігуанодонта.

У 1870 році палеонтолог Гекслі переглянув старий опис і зробив висновок, що насправді він має справу з новим видом динозаврів[18]. Він зробив новий опис, ґрунтуючись на кількох скелетах, знайдених в 1868 році палеонтологом-аматором преподобним Вільямом Фоксом (англ. William Fox, 1813–1881), на честь якого отримав назву вид Hypsilophodon foxii, і виділив гіпсилофодона як новий рід.

У 1882 році британський вчений-палеонтолог Джеймс Хальк висунув гіпотезу[19], що, судячи з будови довгих пальців на передніх лапах, гіпсилофодон міг видиратися на дерева, як сучасний деревний кенгуру в Австралії. Це припущення підтримали інші палеонтологи того часу, оскільки, згідно з реконструкцією Халька, загнуті кігті гіпсилофодона мали б ускладнювати пересування по землі, проте були дуже зручні для лазіння по деревах.

Проте в 1974 році британський палеонтолог Пітер Галтон (англ. Peter M. Galton) зібрав скелет гіпсилофодона в трохи іншому порядку — він правильно повернув пальці ніг тварини: тепер вони були спрямовані в одну сторону, і, отже, були непридатні для життя на деревах. Ця реконструкція залишається досі чинною[20].

Палеоекологія[ред. | ред. код]

Гіпсилофодони, як і всі травоїдні тварини, були частиною харчового ланцюжку. Його реконструюють на основі даних про особливості флори і фауни, клімату і рельєфу того часу наступним чином: низькорослі папоротеподібні рослини → гіпсилофодон → неовенатор (лат. Neovenator)[21][22][23].

Класифікація і вимирання[ред. | ред. код]

Гіпсилофодони — птахотазові динозаври і відносяться до ряду орнітоподів. Вони належать до родини гіпсилофонтид разом з трьома іншими родами: ородромеусами (Orodromeus), зефірозаврами (Zephyrosaurus) та яндузаврами (Yandusaurus)[24].

Рід гіпсилофодон включає в себе один вид Hypsilophodon foxii. Він проіснував лише 5 мільйонів років і вимер близько 120 мільйонів років тому. Чому він вимер, досі не з'ясовано; можливо, гіпсилофодони не змогли пристосуватися до зміни клімату[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Butler, Richard J.; and Galton, Peter M. (2008). The 'dermal armour' of the ornithopod dinosaur Hypsilophodon from the Wealden (Early Cretaceous: Barremian) of the Isle of Wight: a reappraisal. Cretaceous Research 29 (4): 636–642. doi:10.1016/j.cretres.2008.02.002. 
  2. P.M. Galton, 2009, "Notes on Neocomian (Lower Cretaceous) ornithopod dinosaurs from England - Hypsilophodon, Valdosaurus, "Camptosaurus", "Iguanodon" - and referred specimens from Romania and elsewhere", Revue de Paléobiologie, Genève 28(1): 211-273
  3. D . Néraudeau et al., 2012, The Hauterivian–Barremian lignitic bone bed of Angeac (Charente, south-west France): stratigraphical, palaeobiological and palaeogeographical implications, Cretaceous Research, Volume 37, October 2012, Pages 1–14 DOI:/10.1016/j.cretres.2012.01.006
  4. Сусанна Дэвидсон, Стефани Теренбулл, Рэйчел Ферт (2004). Гипсилофодон (краткие сведения). Москва: Росмэн. с. 121. ISBN 5-353-01605-X. 
  5. а б в Гипсилофодон (остроконечнозубый ящер). Архів оригіналу за 8 травень 2014. Процитовано 3 липень 2013. 
  6. Загадки динозавров (ru). Архів оригіналу за 2011-08-18. Процитовано 2013-07-03. 
  7. Гипсилофодон (описание)
  8. Скорость динозавров. Архів оригіналу за 8 травень 2014. Процитовано 3 липень 2013. 
  9. Альтиспинакс — краткие сведения
  10. Мир гипсилофодонов
  11. Гипсилофодон (размеры)
  12. Гипсилофодон — краткие сведения
  13. Clint A. Boyd, Timothy P. Cleland, Fernando Novas. Osteogenesis, homology, and function of the intercostal plates in ornithischian dinosaurs (Tetrapoda, Sauropsida). Zoomorphology. December 2011, Volume 130, Issue 4, pp 305—313 DOI:10.1007/s00435-011-0136-x
  14. Жизнь динозавров — гипсилофодон. Архів оригіналу за 8 вересень 2013. Процитовано 3 липень 2013. 
  15. Пол Баррет, Хосе Луис Санс (2003). Гипсилофодон — быстрый бегун. Москва: ОНИКС 21 век. с. 88. ISBN 5-329-00819-0. 
  16. Гипсилофодон — места обитания и их климат. Архів оригіналу за 8 травень 2014. Процитовано 3 липень 2013. 
  17. Тим Хейнз, Пол Чеймберз (2008). Отниелия — шустрый растительноядный динозавр. Москва: Росмэн. с. 91. ISBN 978-5-353-02642-6. 
  18. а б А. Шаранов (2008). Гипсилофодон (история исследования). Москва: ОНИКС. с. 88. ISBN 978-5-9603-0089-6. 
  19. История изучени гипсилофодона — теория Джеймса Халька. Архів оригіналу за 18 серпень 2011. Процитовано 3 липень 2013. 
  20. История изучения динозавров — гипсилофодон
  21. Хохряков А. П. Эволюция биоморф растений. — М. : Наука, 1981. — 168 с.
  22. Степанов Н. В. Высшие споровые растения: Учеб. пособие. — Красноярск : Краснояр. гос. ун-т, 2003. — 180 с. — ISBN 5-7638-0425-2.
  23. Неовенатор — краткие сведения (место обитания, размеры, время обитания, история открытия)
  24. Richard J. Butler, Jin Liyong, Chen Jun, Pascal Godefroit (2011). The postcranial osteology and phylogenetic position of the small ornithischian dinosaur Changchunsaurus parvus from the Quantou Formation (Cretaceous: Aptian–Cenomanian) of Jilin Province, north-eastern China. Palaeontology 54 (3): 667–683. doi:10.1111/j.1475-4983.2011.01046.x.