Давидович Аркадій Пилипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Давидович.
Адольф Пилипович Фрейдберг
рос. Арка́дий Давидо́вич
Аркадій Давидович на фоні картини Валентини Золотих
Псевдонім Аркадій Давидович
Народився 12 червня 1930(1930-06-12)
Воронеж, СРСР
Помер 25 лютого 2021(2021-02-25) (90 років) або 2021[1]
Воронеж, Росія
Поховання Воронеж
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність письменник, актор, унаочнювач
Сфера роботи літературна діяльністьd[1], афоризм[1], акторське мистецтво[1] і образотворче мистецтво[1]
Alma mater Воронезький державний аграрний університетd
Мова творів російська
CMNS: Давидович Аркадій Пилипович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Аркадій Давидович (ім'я при народженні Адольф Пилипович Фрейдберг (рос. Адольф Филиппович Фрейдберг); 12 червня 1930, Воронеж — 25 лютого 2021, там же) — російський письменник, актор, художник, афорист, автор 100 000 опублікованих афоризмів, колекціонер та збирач картин художниці Валентини Золотих, яку він вважав своєю музою.

Біографія[ред. | ред. код]

Аркадій Давидович народився в родині лікарів: батько — Пилип Абрамович — венеролог, мати — Раїса Соломонівна — дитячий лікар. Родина Давидовича з'явилась у Воронежі в 1916 році разом із першим університетом, студентами якого були його батьки.

З 1938 по 1941 рік навчався в 17-й школі Воронежа, нині це «математична» гімназія імені М. Г. Басова. Під час війни сім'я була евакуйована до Ташкенту. Після мобілізації Раїси Соломонівни в 1944 році, син разом з матір'ю перебував при військовому госпіталі. У 1946 році сім'я повернулася до Воронежа.

У 1948 році вступив і в 1953 році закінчив Воронезький сільськогосподарський інститут. Згодом працював механіком у радгоспі в Рязанській області та завучем у школі механізаторів.

У 1954 році повернувся до Воронежа, де в 1976 році разом з художницею Валентиною Золотих заснував унікальний музей афористики.

У 2010 році в збірнику «Кінець світу закінчиться добре» був «визнаний невизнаним генієм», а до літа 2012 року коло людей, які визнають Аркадія за генія афористики, розширився до фан-клубу. 15 жовтня 2012 року клуб Давидовича, при інтелектуальній і матеріальній підтримці та під егідою Фонду Хованського, почав-таки новий освітньо-просвітницький проект «Афоризм як слово з Великої літери». Суть проекту полягає у навчанні за допомогою авторських афоризмів. 21 березня 2013 року проект отримав свій розвиток на базі Воронезької філії Московського гуманітарно-економічного інституту.

У 2020 році Давидович написав більше 10 000 афоризмів, а останні місяці було присвячено підготовці до публікації двох збірок Агонія та Реквієм 2020. 7 лютого 2021 року письменника було госпіталізовано з діагнозом COVID-19. Вірусне захворювання протікало практично без симптомів, без температури та ураження легень, а тести від 9 та 19 лютого дали негативні результати. Давидович помер 25 лютого 2021 року у віці 90 років в одній з воронезьких лікарень. Причиною смерті стало онкологічне захворювання, діагностоване в письменника ще у 2016 році. Перше видання книги Реквієм 2020 було надруковано в день смерті, а її презентація відбулася 27 лютого в присутності покійного автора. Давидовича було поховано 27 лютого 2021 року в одній могилі з батьком на Єврейському кладовищі в Ленінському районі Воронежа.

Музей афористики[ред. | ред. код]

Вхід у музей афористики

Зараз музей Давидовича є унікальним і єдиним з відомих музеїв коротко вираженої думки. Оформленням музею займалася художниця Валентина Золотих. Її картини і афоризми Давидовича, написані її рукою, представляють експозиційний фонд музею.

Музей розташований у старій частині Воронежа, у будинку № 73 по вулиці Сакко та Ванцетті, по сусідству з резиденцією воронезького митрополита Сергія. Будівлю збудовано в 1953 році німецькими військовополоненими.

У 2020 році почалася розробка проєкту зі створення віртуального музею афористики.

Літературна та сценічна діяльність[ред. | ред. код]

У радянські роки Давидович друкувався в журналі «Крокодил» під псевдонімами «Юлій Цезар», «Ернест Хемінгуей», «Оноре де Бальзак», «А..Давид, французький письменник» у розділі «Гумор різних широт»[2]. Його роботи включені до багатьох збірників афоризмів. На власні кошти письменника були випущені більше двох десятків номерів самвидавних авторських збірок «Закони буття, включаючи й небуття». Давидович є одним з авторів журналу «Здравый смысл», що випускається під егідою РГТ — Російського гуманістичного товариства.

Давидович є абсолютним лідером за кількістю афоризмів, опублікованих у збірниках «Антологія мудрості»[3], «Антологія думки в афоризмах»[4], «Мудрість Росії. Від Володимира Мономаха до наших днів»[5], «Нова книга афоризмів»[6], «Велика книга афоризмів»[7] далеко випереджаючи в рейтингах по цитованості таких авторів, як Єжи Лец, Фрідріх Ніцше, Лев Толстой, Артур Шопенгауер та інших великих мислителів[8]:

Декалінгви Давидовича[ред. | ред. код]

29 травня 2015 року у воронезькому обласному Будинку журналістів відбулася презентація першої збірки афоризмів «JE SUIS DAVIDOWITZ» з циклу «Декалінгви Давидовича», що включив у себе переклади афоризмів з російської на 10 мов світу, що входять до складу чотирьох мовних сімей (індоєвропейська, афразійська, фіно-угорська, сино-кавказька), серед яких фарсі, гінді, іврит, грецька, англійська, італійська, іспанська, грузинська, польська, угорська та інші.

Ідея з десятьма мовами є посиланням до 10 струн на псалтерії царя Давида. Іншим джерелом ідеї збірки є знаменитий Розетський камінь, завдяки виявленню якого, був відновлений сенс єгипетського ієрогліфічного письма. У порівнянні афоризмів на 10 мовах з чотирьох мовних сімей і різних груп стояло завдання виявити деякі універсальні, антропологічні моделі мислення.[9]

У жовтні 2015 року збірник був представлений на міжнародному книжковому ярмарку у Франкфурті-на-Майні — «Frankfurter Buchmesse».[10] У грудні 2015 року відбулася презентація проекту з продовження циклу — макету збірника афоризмів «Культурний календар Давидовича» на мовах країн Співдружності, в роботі над яким взяли участь педагоги провідних столичних університетів СНД[11]. У жовтні 2016 вийшов у світ ще один збірник «Давидовичъ — любомудръ словѣнский» на всіх слов'янських мовах, серед яких білоруська, українська, польська, словацька, кашубська, лужицькі, чеська, словенська, болгарська, македонська і сербська мови[12]. Збірник афоризмів, переведених на всі слов'янські мови, присвячений 150-річчю збірки «Слов'янський вісник», який був заснований О. А. Хованським в 1866 році напередодні першого Московського слов'янського з'їзду (1867).

Фільмографія[ред. | ред. код]

4 та 5 липня 2015 року відбувся прем'єрний показ фільму «Гомункул» у мистецькій галереї «Х. Л. А. М.» (реж. Р. Дмитрієв і К. Савельєв, худ. В. Золотих), в якому Давидович зіграв одразу ролі Фауста, Мефістофеля і гомункула[13]. Цей фільм став дебютом повнометражної акторської кар'єри афориста. Одну з головних ролей у фільмі зіграв відомий рок-музикант Костянтин Ступін.

Громадська та політична діяльність[ред. | ред. код]

Активна громадянська позиція Давидовича почала проявлятися в написанні і публікації гостросатиричних оглядів поточної політики ще в радянські роки. У останні десятиліття об'єктом творчої уваги афориста були сучасні політичні діячі, як російські, так і іноземні.

У 2015 році, у Рік Літератури в Росії, а також у зв'язку з визначенням Куляба (Таджикистан) і Воронежа (Росія) культурними столицями СНД, Давидович, у присутності представників Євросоюзу, був обраний Цивільним головою Культурної столиці Співдружності. Телеканал «Мир» присвятив Давидовичу, як одному з найяскравіших сучасних жителів Воронежа, документальний фільм у циклі «Культурні столиці Співдружності»[14].

Бібліографія[ред. | ред. код]

I. Інформація Генерального алфавітного каталогу книг російською мовою (1725—1998) / РНБ[ред. | ред. код]

  1. Котенко, Владимир Михайлович и Давидович, А.; Смелый попугай. Сатир. и юмористические рассказы [Илл.: Л. А. Летов. Воронеж, Центр.-Чернозем. rн. изд., 1968] . — 72 с. — 15000 экз.[15]
  2. Котенко, Владимир Михайлович и Давидович, Аркадий Филиппович; Аттракцион. Юмористические рассказы / — Воронеж, Центр.-Черноземное кн. изд-во, 1976. — 81 с. — 15000 экз[16]
  3. Ну и ню!: Рассказы / В. Котенко, А. Давидович: Рис. Г. Ирша. — М.: «Правда», 1976. — Б-ка «Крокодила». — 47 с. — 75000 экз.[17]
  4. Незаменимая Дуся: Юморески, сатир. миниатюры / А. Давидович, [Худож. И. Анчуков]. — Воронеж: Центр.-Чернозем. кн. изд-во, 1985. — 56 с. — 15000 экз.[18]
  5. Такие дела. Сатира, юмор, афоризмы / Аркадий Давидович. — Воронеж, Центр.-Черноземное кн. изд-во, 1991. — 110 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7458-0264-8.[19]

II. Інформація електронного каталогу РНБ[ред. | ред. код]

Конец света закончится хорошо : афоризмы с увлекательными рисунками Виктора Коваля / Аркадий Давидович. — Изд. 2-е, доп. — Москва: Эксмо, 2010. — 253 с. — (Юмористика. Шут с тобой / сост.: Ю. Кушак). 3000 экз. — ISBN 978-5-699-41806-0.

III. Інформація видавництв[ред. | ред. код]

  • Азбука жизни Аркадия Давидовича. — Воронеж, Центрально-Черноземное книжное издательство, 2011—136 с. — ISBN 978-5-7458-1198-2.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  2. ↑ Столповская Н.C. Об Аркадии Давидовиче — бренде и человеке // 95 лет спустя. Сборник очерков. — Воронеж: Издательский дом «Коммуна». 2012., — 264 с., ил. ISBN 978-5-93737-062-4
  3. ↑ Шойхер В. Ю. Антология мудрости — М.: Вече, 2005. — 848с. 5000 экз. ISBN 978-5-9533-2484-7
  4. ↑ Шойхер В. Ю. Антология мысли в афоризмах — М.: Вече, 2008. 5000 экз. ISBN 978-5-9533-2621-6
  5. ↑ Шойхер В. Ю. Мудрость России. От Владимира Мономаха до наших дней. — М. : Вече, 2011. — 638 с. 5000 экз. ISBN 978-5-9533-5269-7
  6. ↑ Душенко К. В. Новая книга афоризмов — М. : Эксмо, 2009.— 1120 с. 5000 экз. ISBN 978-5-699-35428-3
  7. ↑ Душенко К. В. Большая книга афоризмов (Самая современная антология афоризмов на русском языке). Изд. 11-е, исправленное. — М. ЭКСМО-Пресс, 2011.- 1056 с. 5000 экз.
  8. ↑ Полевой Ю. Л. Воронежцы: известные люди в истории края. — Воронеж: Кварта, 2011. — 288 с.:ил. ISBN 978-5-89609-189-9
  9. ↑ В Воронеже состоялась презентация проекта сборника из цикла «Декалингвы Давидовича» //: Издательский дом «Коммуна». — Воронеж, 01.06.2015 [Архівовано 2015-10-03 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Кривенков Д. Воронежское представительство — на Всемирной книжной ярмарке во Франкфурте // Газета «Коммуна». — Воронеж, 19.10.2015. Архів оригіналу за 22.10.2015. Процитовано 03.01.2019.
  11. ↑ Кривенков Д. Общечеловеческий язык стран Содружества // Газета «Коммуна». — Воронеж, 26.12.2015. Архів оригіналу за 15.03.2016. Процитовано 03.01.2019.
  12. ↑ Кривенков Д. Декалингвы Давидовича захоплюють читає світ // Газета «Комуна». — Воронеж, 24.10.2016. Архів оригіналу за 26.10.2016. Процитовано 03.01.2019.
  13. ↑ Горячев П. Покази воронезького артхаусу «Гомункул» стартує 4 липня // РІА-ВРН. — 03.07.2015. Архів оригіналу за 3 січня 2019. Процитовано 3 січня 2019.
  14. ↑ ТБ «МИР» Культурні столиці Співдружності: Воронеж. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 3 січня 2019.
  15. ↑ РНБ | Генеральный алфавитный каталог книг на русском языке (1725—1998) \ (45#pict). Архів оригіналу за 3 січня 2019. Процитовано 3 січня 2019.
  16. ↑ РНБ | Генеральный алфавитный каталог книг на русском языке (1725—1998) \ (42). Архів оригіналу за 3 січня 2019. Процитовано 3 січня 2019.
  17. ↑ РНБ | Генеральный алфавитный каталог книг на русском языке (1725—1998) \ (44#pict). Архів оригіналу за 3 січня 2019. Процитовано 3 січня 2019.
  18. ↑ РНБ | Генеральный алфавитный каталог книг на русском языке (1725—1998) \ (43#pict). Архів оригіналу за 3 січня 2019. Процитовано 3 січня 2019.
  19. ↑ РНБ | Генеральный алфавитный каталог книг на русском языке (1725—1998) \ (46#pict). Архів оригіналу за 3 січня 2019. Процитовано 3 січня 2019.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Давидович Аркадій Пилипович
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Давидович_Аркадій_Пилипович&oldid=38041984