Гомункул

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йоганн Фауст з гомункулом

Гому́нкул, гому́нкулус (лат. homunculus (від лат. homo — людина) — маленька людина, (признизл.-ірон.) людинка) — в уявленнях середньовічних алхіміків, істота, подібна до людини, яку можна створити штучним шляхом. Вона володіє всіма знаннями і може поділитися ними. Створення гомункула вважалося вершиною людської науки і разом з тим втілюванням гріха, оскільки штучна істота не має душі. Також іноді асоціювався з мандрагорою (алреоною)[1].

Пізніше слово «гомункулус» стали використовувати як іронічно-презирливу алегорію щодо штучної, нежиттєздатної, вигаданої людини, котра з точки зору якоїсь ідеології або наукової доктрини вважається «ідеальною» або «єдиною правильною»[2].

В алхімії та ранній науці[ред.ред. код]

Алегоричне зображення алхімічного процесу

Ідея створення людини штучним шляхом відома з міфів різних народів. Наприклад, в міфі про Девкаліона і Пірру двоє вцілілих в потопі людей створюють нових чоловіків і жінок, кидаючи позад себе каміння. В давньогрецькій філософії існували думки про утворення живих істот з різних речовин за сприятливих умов. Так за Арістотелем з різних видів матерії виникають різні тварини: з мулу — молюски й риби, зі старого снігу навесні — комахи. З перегною нібито самі собою утворюються рослини[3][4].

Іспанський екзогетик Алонсо Тостадо в XV столітті писав, що демони можуть з людської сперми вирощувати штучних істот, чудовиськ, поміщаючи її в тепле місце. Тостадо називав такими творіннями демонів легендарних велетнів, що вирізнялися силою і розумом, а також чаклуна Мерліна[5].

Один із найвідоміших «рецептів» отримання гомункула людиною був запропонований в XVI ст. Парацельсом в праці «De Natura Rerum». Вчений вважав, що поміщена в особливу посудину людська сперма при нагріванні та деяких інших маніпуляціях (закопуванні в кінський гній, «магнетизації», суть якої остаточно невідома) стає гомункулом. «Вигодовувався» гомункул шляхом щоденного додавання в колбу невеликої кількості людської крові. Час визрівання гомункула, за Парацельсом, — сорок днів. В результаті виникне, спочатку прозора і нематеріальна, подоба новонародженої людини, тільки малого розміру[6].

Парацельс описував створення гомункула і більш просто: «У ємність поміщаються органічні тканини; при сприятливому розташуванні планет і теплоті утворюється пара, яка поступово набуває людської форми»[7].

Сам Парацельс зауважував, що вважає вирощування гомункула грішною справою. Ставши дорослими, гомункули стають карликами або велетнями і різноманітними потворами. Разом з тим, будучи вершиною мистецтва алхімії, вони мають усі таємні знання, тому є ключем до інших досягнень[6]. Ці штучні істоти походять із сперми, яка виникає від хіті, є матеріальною і не має нематеріальної душі, тому гомункули також бездушні, їхнє тіло «тваринне», хоч і подібне за формою на людське[1].

Разом з тим висловлювалися і думки, що гомункул, з причини свого розвитку поза людським організмом, буде вільним від першородного гріха. Він стане ідеальною людиною, такою, як був Адам до гріхопадіння, і не потребуватиме спасіння через жертву Ісуса Христа[8].

Ілюстрація людського зародка, що нібито міститься в сперматозоїді

Уявлення про гомункула відбилися в багатьох середньовічних малюнках, що зображають зачаття дитини як потрапляння з сіменною рідиною до жіночого лона маленької людини, котра з часом виростає і народжується вже як звичайна людина.

Згідно з уявленнями XVII ст.XVIII ст. століть, в кожному сперматозоїді міститься маленька подоба людини з усіма притаманними їй органами й частинами тіла, лише дуже малого розміру. Вона перебуває в стані прихованого життя, ніби спить до моменту зачаття, а пробуджуючись — починає повноцінно жити і розвивається в дитину. Іноді сам сперматозоїд ототожнювався з гомункулом. Подібні уявлення отримали назву анімалькулізму. Одним з прибічників анімалькулізму був Антоні ван Левенгук, творець мікроскопу. Він стверджував, що спостерігав у спермі численні зародки, «звірків» (animalcula), для яких яйцеклітина виступає поживою і необхідна для росту.

В XVIII ст. академічна наука в особі засновника ембріології Каспара Фрідріха Вольфа різко виступила проти подібних ідей[9].

У літературі[ред.ред. код]

Створення людини штучним шляхом описувалося в поемі Абдурахмана Джамі «Саламан і Абсал» XV ст. В ній шах не мав дітей, тому за порадою алхіміка було створено для нього сина із сімені шаха, поміщеного в корінь мандрагори, що формою нагадує людину.

Слово «гомункул» набуло загального вжитку після того, як його використав німецький поет та вчений Йоганн Вольфганг фон Ґете (1749—1832) в своїй трагедії «Фауст» (1808), де він так назвав маленьку штучну людину, створену в лабораторії.

В XX столітті гомункули та мотиви створення штучної людини стали часто з'являтися в фантастичних творах, наприклад, Марі Нортон і Румера Ґоддена. В другій половині XX століття гомункли почали фігурувати в настільних рольових іграх.

У психології[ред.ред. код]

Один з варіантів зображення сенсорного гомункула

Гомункулом (сенсорним гомункулом, гомункулом Пенфілда) в психології називається ілюстрація частки сенсорних закінчень різних частин тіла, пов'язаних з корою головного мозку. Частини тіла, що мають найбільше зв'язків і активізують більші зони мозку, на ілюстрації виглядають непропорційно великими[10].

Ілюстрація придумана канадським вчений-нейрохірургом Вайлдером Пенфілдом, котрий використовував інформацію, отриману в ході операцій на мозку, для створення функціональних карт його кори. Узагальнивши результати картографії основних моторних і сенсорних областей, вчений встановив точне представлення в корі різних м'язів і органів тіла людини. В 1937 році Пенфілд придумав зобразити тіло людини таким, яким його «бачить» мозок — з величезними кистями (і особливо великими пальцями), ступнями, губами, язиком і гортанню. У 1950 він створив інше зображення, де частини тіла накладені на кору, представляючи сенсорні та моторні області поокремо. Відповідно одне зображення називається сенсорним гомункулом, а інше — моторним[11][12].

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б Grafton, Anthony (1999-01-01). Natural Particulars: Nature and the Disciplines in Renaissance Europe (en). MIT Press. с. 332. ISBN 9780262071932. 
  2. Academic.ru: Словник крилатих слів та виразів
  3. Newman, William R. (2005-08-15). Promethean Ambitions: Alchemy and the Quest to Perfect Nature (en). University of Chicago Press. с. 165–198. ISBN 9780226575247. 
  4. Лункевич, В. В. (1960-01-01). От Гераклита до Дарвина (Том 1) (ru). Alexander Doweld. с. 76. 
  5. Newman, William R. (2005-08-15). Promethean Ambitions: Alchemy and the Quest to Perfect Nature (en). University of Chicago Press. с. 194. ISBN 9780226575247. 
  6. а б Grafton, Anthony (1999-01-01). Natural Particulars: Nature and the Disciplines in Renaissance Europe (en). MIT Press. с. 328–329. ISBN 9780262071932. 
  7. Парацельс и тайна происхождения жизни. med-info.ru. Процитовано 2016-04-01. 
  8. Newman, William R. (2005-08-15). Promethean Ambitions: Alchemy and the Quest to Perfect Nature (en). University of Chicago Press. с. 223. ISBN 9780226575247. 
  9. История эмбриологии растений в связи с развитием представлений о зарождении организмов (ru). Alexander Doweld. 1955-01-01. с. 123–125. 
  10. Мозг дурачит человека | Телеграф | Вокруг Света. www.vokrugsveta.ru. Процитовано 2016-04-01. 
  11. Schott, G D (1993-04-01). Penfield's homunculus: a note on cerebral cartography.. Journal of Neurology, Neurosurgery, and Psychiatry 56 (4). с. 329–333. ISSN 0022-3050. PMC 1014945. PMID 8482950. Процитовано 2016-04-03. 
  12. Cortical Homunculus • Nervous System • AnatomyZone. AnatomyZone (en-US). Процитовано 2016-04-03. 

Першоджерела[ред.ред. код]

  • І. В. Гете. Фауст. — пер. з німецької М. Лукаша. Вступ. стаття О. І. Білецького. К., Держлітвидав УРСР, 1955

Джерела[ред.ред. код]