Артур Шопенгауер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Артур Шопенгауер
Західна філософія
Філософія XIX століття
Schopenhauer.jpg
Артур Шопенгауер
Народився 22 січня 1788(1788-01-22)
Данціґ
Помер 21 вересня 1860(1860-09-21) (72 роки)
Франкфурт на Майні
Школа/Традиція кантіанство, ідеалізм
Основні інтереси метафізика, естетика, етика, феноменологія, мораль, психологія
Значні ідеї Воля, чотирьохякісний корінь достатньої основи, песимізм
Вплинули на нього Платон, Кант, Упанішади, Ґете
Вплинув на Семюел Беккет, Анрі Бергсон, Борхес, Браувер, Буркхардт, Альберт Ейнштейн, Міхай Емінеску, Зигмунд Фрейд, Кнут Гамсун, Томас Гарді, Едуард фон Гартманн, Герман Гессе, Макс Горкгеймер, Мішель Уельбек, Жоріс-Карл Гюїсманс, Іттен, Карл Юнг, Лафорк, Лангер, Томас Манн, Гі де Мопассан, Філіп Майнлендер, Фрідріх Ніцше, Карл Поппер, Марсель Пруст, Гілберт Райл, Джордж Сантаяна, Жан-Поль Сартр, Ервін Шредінгер, Лев Толстой, Ганс Файгінгер, Вівекананду, Ріхард Вагнер, Отто Вейнінгер, Людвіг Віттгенштейн, Цапффе

Арту́р Шопенга́уер (нім. Arthur Schopenhauer; *22 січня 1788, Данциг (нині Гданськ) — †21 вересня 1860, Франкфурт-на-Майні) — німецький філософ.

Біографія[ред.ред. код]

Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 році. Його мати — видатна німецька письменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у Веймар. Глибоко вражений смертю батька, майбутній філософ певний час займався комерційною діяльністю, яка була йому глибоко огидною.

Вже в юності в його характері виявляються задатки песимізму, які наклали відбиток на його життя та життєву рефлексію.

Улюбленою книгою Шопенгауера були Упанішади.

Шопенгауер боявся людей. Спав зі зброєю під подушкою. Обожнював свого песика Атму. Після смерті домашнього улюбленця господар звів йому пам'ятник.

Коли Артуру виповнився 21 рік, він вступив до Геттінгенського університету, на медичний факультет, а під впливом Г. Е. Шульца зацікавився філософією. У 1811 р. він переселився до Берліна, де в той час був дуже уславлений Фіхте. Через два роки Шопенгауер випустив свою першу роботу: «Про чотирьохякісний корінь достатньої основи». Навесні 1814 р. переселився до Дрездена, де написав головну свою працю «Світ як воля і уявлення» (1818).

З 1820 по 1831 рр. Шопенгауер працював в Берліні приват-доцентом. Тут проявилися характер філософа і його безкомпромісність у поглядах на філософію — викладаючи, він спеціально ставив свої лекції в розкладі на години, коли читав Гегель. Студенти переважно віддавали перевагу останньому (вчення Гегеля тоді саме стало «ядром» європейської філософії). Шопенгауер не на жарт гнівався і не приховував свого презирства до Гегеля, називаючи його вчення вершиною тупості і недалекоглядності (втім, в тому ж дусі він висловлювався про всі тогочасні течії у філософії, називаючи свою філософію єдино правильною). Згодом філософ відмовився від викладацької діяльності та іншу частину життя провів у Франкфурті-на-Майні, де і помер у 1860 р. Перед смертю Шопенгауера запитали, де він бажає бути похованим. На що філософ відповів: «Немає значення: вони все одно мене знайдуть».

Вчення Шопенгауера[ред.ред. код]

Вчення Шопенгауера — об'єктивний ідеалізм у поєднанні з ідеалізмом суб'єктивним. Специфічною особливістю його вчення є волюнтаризм. Шопенгауер услід за Кантом розрізняє «річ в собі» та «явища». «Річ в собі», на його думку, піддається пізнанню, це не що інше, як «воля». «Воля» становить абсолютний початок будь-якого буття, вона породжує явища або уявлення.

Вчення про свободу і необхідність. Як річ в собі, воля завжди абсолютно вільна. Вся сукупність явищ природи навпаки, підкоряється закону достатньої причини і існує, тобто є необхідною. Людина теж явище, тому її дії в емпіричному світі необхідні. Це означає, що всі акти волі визначаються мотивами, незалежними від суб'єкта. Характер кожної людини фатально реагує на всі мотиви та спонукання, виключаючи будь-які довільні дії. Людина — раб свого характеру.

Песимізм Шопенгауера. Людське життя неодмінно протікає між бажанням і задоволенням. Бажання за своєю природою — страждання, задоволення страждання швидко переповнює людину, ціль видається примарною, володіння нею втрачає привабливість. Як тільки потреба задоволена, в життя приходять перенасичення і нудьга, які залишають відбиток відчаю навіть на забезпечених і щасливих. Те, що називають щастям, завжди негативна характеристика і зводиться лише до позбавлення страждання. Але далі або нове страждання, або нудьга. Страждання притаманне життю, і від випадку залежить усунення не страждання, а лише його конкретної форми.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Джерела[ред.ред. код]

Тексти[ред.ред. код]