Дагін Ізраїль Якович
| Дагін Ізраїль Якович | |
|---|---|
 | |
| Народження | 1895[1] Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія |
| Смерть | 21 січня 1940 СРСР вогнепальна рана |
| Країна | Російська імперія СРСР |
| Рід військ |  Піхота.svg){kind=small} Червона гвардія ЧК-ОГПУ-НКВС |
| Освіта | початкова школа |
| Роки служби | 1915–1938 |
| Партія | КПРС |
| Член | Центральний виконавчий комітет СРСР |
| Звання | комісар державної безпеки 3-го рангу і рядовий |
| Війни / битви | Перша світова війна і Громадянська війна в Росії |
| Нагороди |      |
Дагін Ізраїль Якович (1895, Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія – 21 січня 1940, СРСР) — радянський державний діяч, співробітник ЧК–ОГПУ–НКВС, комісар державної безпеки 3-го рангу, голова міських ЧК в Миколаєві, Херсоні і Севастополі. Начальник УНКВД в Горьківській області, начальник управління НКВС по Північнокавказькому краю. Один з відповідальних за проведення червоного терору у Криму.
Народився в сім'ї шапкаря-єврея у 1895 році. Закінчив 3 класи початкової школи в 1908 році, потім працював на шапковій фабриці в Мелітополі. З 1915 року служив в російській імператорській армії — рядовий 49-го Брест-Литовського полку, після поранення служив у запасному полку в Сімферополі.
Після Лютневої революції був заарештований за антивоєнну агітацію, після 2-х місяців на гарнізонній гауптвахті дезертирував з армії. З жовтня 1917 командував ротою 1-го Сімферопольського загону Червоної гвардії і партизанським загоном. У червні 1919 вступив в РКП(б). У 1919 році — комісар банків в Мелітополі, член президії Миколаївського підпільного губкому КП(б)У, де завідував військовим відділом і був військовим керівником. Один з організаторів повстань проти денікінців у Висунському, Баштанському та Полтавському районах Миколаївської губернії[2].
Вступив до ЧК у грудні 1919 року. Спочатку працював у Миколаєві, де займав посади голови міської ЧК, секретаря, заступника голови губернської ЧК, пізніше – у Херсоні головою прифронтової ЧК у 1920–1921 роках. Згодом в Криму займав посади заступника голови Севастопольської ЧК, заступника голови Кримської ЧК, начальника Севастопольського окрвідділу ГПУ і начальника особливого відділу Чорного та Азовського морів у 1922–1924 роках.
Відповідальний за проведення в Криму червоного терору.
З 1924 року на Північному Кавказі — заступник начальника Терського губернського відділу, начальник Терського окрвідділу і оперсектора ОГПУ. З березня 1931 — помічник повпреда ОДПУ по Північнокавказькому краю по міліції, з серпня того ж року — помічник повпреда ОГПУ по Нижньоволзькому краю, з березня 1933 — заступник повпреда ОДПУ по Північнокавказькому краю. У січні 1934 — квітні 1937 — повпред ОГПУ і начальник УНКВД по Північнокавказькому (з лютого 1937 — Орджонікідзевському) краю. У квітні–червні 1937 — начальник УНКВД по Горьківській області. З червня 1937 — начальник 1-го відділу (охорони уряду) ГУДБ НКВС СРСР[2].
Член Центрального виконавчого комітету СРСР в 1935–1937. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.
Заарештований за ініціативою Л. П. Берії 5 листопада 1938 року разом з іншою частиною особового складу відділу охорони членів партії на уряду ГУДБ НКВС СРСР. Засуджений до страти 21 січня 1940 вироком Воєнної колегії Верховного суду СРСР за статтями 58/1, пункт «Б» («зрада батьківщині, скоєна військовослужбовцем») і 58/11 («участь в антирадянській змовницькій організації в лавах НКВС»)[3]. Утримувався у Суханівській в'язниці особливого режиму.
Розстріляний в ніч проти 22 січня того ж року. Похований на могилі незатребуваних прахів № 1 крематорію Донського цвинтаря[4].
Не був реабілітований у 1999 році[5]. 10 липня 2014 року Колегія у справах військовослужбовців Верховного суду РФ визнала його таким, що не підлягає реабілітації з огляду на грубі порушення законності та фабрикацію справ на посаді начальника УНКВС Горьковської області[6][2].
- Знак «Почесний співробітник ВЧК-ГПУ (до 5-річчя ВЧК-ДПУ)»[7];
- Орден Червоного Прапора (23 лютого 1928[8], позбавлений посмертно Указом Призидіуму ВР СРСР від 24 січня 1941 року[9]);
- Знак «Почесний співробітник ВЧК-ГПУ (до 15-річчя ВЧК-ДПУ)» (20 грудня 1932[10]);
- Орден Леніна (11 липня 1937[11], позбавлений посмертно Указом Призидіуму ВР СРСР від 24 січня 1941 року[9]);
- Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» (15 жовтня 1938[12]).
- Дагін на сайті «Хронос» [Архівовано 25 березня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- Дагін на сайті «Меморіал» [Архівовано 11 листопада 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- Дагін на сайті «protivpytok.org» [Архівовано 28 травня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- Довідник з історії КПРС [Архівовано 28 травня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Кто руководил НКВД. 1934-1941
- ↑ а б в Ю., Шаповал; Пристайко, В.; Золотарьов, В. (1997). ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи (PDF). Київ: «Абрис». с. 458—459. ISBN 966-531-017-8.
- ↑ Список арестованных (категория I) (рос.). Сталинские расстрельные списки. Процитовано 23 вересня 2023.
- ↑ Дагин Израиль Яковлевич (рос.). Сталинские расстрельные списки. Процитовано 23 вересня 2023.
- ↑ Дагин, Израиль Яковлевич (рос.). Кадровый состав НКВД 1935–1939. Процитовано 23 вересня 2023.
- ↑ Сталинские расстрельные списки (IV) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
- ↑ Список награжденных знаком «Почетный работник ВЧК-ОГПУ (V)» (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
- ↑ Приказ РВС СССР № 101 от 23.02.1928 (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
- ↑ а б Указ Президиума ВС СССР от 24.01.1941 (о лишении наград) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
- ↑ Приказ ОГПУ СССР № 1179 от 20.12.1932 (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
- ↑ Постановление ЦИК СССР от 11.07.1937 (II) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
- ↑ Указ Президиума ВС СССР от 15.10.1938 (I) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
- Народились 1895
- Уродженці Мелітополя
- Померли 21 січня
- Померли 1940
- Померли в СРСР
- Члени КПРС
- Кавалери ордена Леніна
- Кавалери ордена Червоного Прапора
- Нагороджені медаллю «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
- Почесні співробітники держбезпеки
- Почесні співробітники Державної безпеки СРСР
- Депутати Верховної Ради СРСР 1-го скликання
- Розстріляні в СРСР
- Нереабілітовані
- Комісари державної безпеки 3-го рангу