Дагін Ізраїль Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дагін Ізраїль Якович
Народження 1895
Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть 21 січня 1940(1940-01-21)
СРСР
вогнепальне поранення
Країна Російська імперія
СРСР СРСР
Рід військ Російська імперія Піхота
Прапор СРСР (1923—1955) Червона гвардія
Прапор СРСР (1923—1955) ЧК-ОГПУ-НКВС
Освіта початкова школа
Роки служби 1915–1938
Партія КПРС
Член Центральний виконавчий комітет СРСР
Звання комісар державної безпеки 3-го рангу і рядовий
Війни / битви Перша світова війна і Громадянська війна в Росії
Нагороди
орден Леніна орден Червоного Прапора медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Почесний співробітник держбезпеки Почесний співробітник держбезпеки Заслужений працівник НКВС

Дагін Ізраїль Якович (1895, Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія – 21 січня 1940, СРСР) — радянський державний діяч, співробітник ЧК–ОГПУ–НКВС, комісар державної безпеки 3-го рангу, голова міських ЧК в Миколаєві, Херсоні і Севастополі. Начальник УНКВД в Горьківській області, начальник управління НКВС по Північнокавказькому краю. Один з відповідальних за проведення червоного терору у Криму.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї шапкаря-єврея у 1895 році. Закінчив 3 класи початкової школи в 1908 році, потім працював на шапковій фабриці в Мелітополі. З 1915 року служив в російській імператорській армії — рядовий 49-го Брест-Литовського полку, після поранення служив у запасному полку в Сімферополі.

Після Лютневої революції був заарештований за антивоєнну агітацію, після 2-х місяців на гарнізонній гауптвахті дезертирував з армії. З жовтня 1917 командував ротою 1-го Сімферопольського загону Червоної гвардії і партизанським загоном. У червні 1919 вступив в РКП(б). У 1919 році — комісар банків в Мелітополі, член президії Миколаївського підпільного губкому КП(б)У, де завідував військовим відділом і був військовим керівником. Один з організаторів повстань проти денікінців у Висунському, Баштанському та Полтавському районах Миколаївської губернії[1].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Вступив до ЧК у грудні 1919 року. Спочатку працював у Миколаєві, де займав посади голови міської ЧК, секретаря, заступника голови губернської ЧК, пізніше – у Херсоні головою прифронтової ЧК у 1920–1921 роках. Згодом в Криму займав посади заступника голови Севастопольської ЧК, заступника голови Кримської ЧК, начальника Севастопольського окрвідділу ГПУ і начальника особливого відділу Чорного та Азовського морів у 1922–1924 роках.

Відповідальний за проведення в Криму червоного терору.

З 1924 року на Північному Кавказі — заступник начальника Терського губернського відділу, начальник Терського окрвідділу і оперсектора ОГПУ. З березня 1931 — помічник повпреда ОДПУ по Північнокавказькому краю по міліції, з серпня того ж року — помічник повпреда ОГПУ по Нижньоволзькому краю, з березня 1933 — заступник повпреда ОДПУ по Північнокавказькому краю. У січні 1934 — квітні 1937 — повпред ОГПУ і начальник УНКВД по Північнокавказькому (з лютого 1937 — Орджонікідзевському) краю. У квітні–червні 1937 — начальник УНКВД по Горьківській області. З червня 1937 — начальник 1-го відділу (охорони уряду) ГУДБ НКВС СРСР[1].

Член Центрального виконавчого комітету СРСР в 1935–1937. Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання.

Арешт і страта[ред. | ред. код]

Заарештований за ініціативою Л. П. Берії 5 листопада 1938 року разом з іншою частиною особового складу відділу охорони членів партії на уряду ГУДБ НКВС СРСР. Засуджений до страти 21 січня 1940 вироком Воєнної колегії Верховного суду СРСР за статтями 58/1, пункт «Б» («зрада батьківщині, скоєна військовослужбовцем») і 58/11 («участь в антирадянській змовницькій організації в лавах НКВС»)[2]. Утримувався у Суханівській в'язниці особливого режиму.

Розстріляний в ніч проти 22 січня того ж року. Похований на могилі незатребуваних прахів № 1 крематорію Донського цвинтаря[3].

Не був реабілітований у 1999 році[4]. 10 липня 2014 року Колегія у справах військовослужбовців Верховного суду РФ визнала його таким, що не підлягає реабілітації з огляду на грубі порушення законності та фабрикацію справ на посаді начальника УНКВС Горьковської області[5][1].

Нагороди[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Ю., Шаповал; Пристайко, В.; Золотарьов, В. (1997). ЧК–ГПУ–НКВД в Україні: особи, факти, документи (PDF). Київ: «Абрис». с. 458—459. ISBN 966-531-017-8.
  2. ↑ Список арестованных (категория I) (рос.). Сталинские расстрельные списки. Процитовано 23 вересня 2023.
  3. ↑ Дагин Израиль Яковлевич (рос.). Сталинские расстрельные списки. Процитовано 23 вересня 2023.
  4. ↑ Дагин, Израиль Яковлевич (рос.). Кадровый состав НКВД 1935–1939. Процитовано 23 вересня 2023.
  5. ↑ Сталинские расстрельные списки (IV) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
  6. ↑ Список награжденных знаком «Почетный работник ВЧК-ОГПУ (V)» (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
  7. ↑ Приказ РВС СССР № 101 от 23.02.1928 (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
  8. ↑ а б Указ Президиума ВС СССР от 24.01.1941 (о лишении наград) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
  9. ↑ Приказ ОГПУ СССР № 1179 от 20.12.1932 (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
  10. ↑ Постановление ЦИК СССР от 11.07.1937 (II) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
  11. ↑ Указ Президиума ВС СССР от 15.10.1938 (I) (рос.). Процитовано 23 вересня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дагін_Ізраїль_Якович&oldid=40623853