Даніель Бертоні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Даніель Бертоні
Daniel Bertoni 2006.jpg
Даніель Бертоні 2006 року
Особові дані
Повне ім'я Рикардо Данієль Бертоні
Народження 14 березня 1955(1955-03-14) (64 роки)
  Баїя-Бланка, Аргентина
Зріст 179[1]
Вага 73 кг
Громадянство Flag of Argentina.svg Аргентина
Позиція нападник, півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив кар'єру
Юнацькі клуби
?-1971 Аргентина «Кільмес»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1971–1972 Аргентина «Кільмес» 31 (12)
1973–1978 Аргентина «Індепендьєнте» (Авельянеда) 179 (79)
1978–1980 Іспанія «Севілья» 57 (24)
1980–1984 Італія «Фіорентина» 97 (27)
1984–1986 Італія «Наполі» 53 (14)
1986–1987 Італія «Удінезе» 20 (1)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1975–1986 Аргентина Аргентина 31 (12)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1989 Аргентина «Лос Андес»
2004 Аргентина «Індепендьєнте»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Даніель Бертоні (ісп. Daniel Bertoni, нар. 14 березня 1955, Баїя-Бланка) — аргентинський футболіст, що грав на позиції нападника та півзахисника.

Відомий, насамперед, за виступами за аргентинський клуб «Індепендьєнте» (Авельянеда) та італійську «Фіорентину», а також за виступами за національну збірну Аргентини.

Чемпіон Аргентини. Триразовий володар Кубка Лібертадорес. Володар Міжконтинентального кубка. У складі збірної — чемпіон світу.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 14 березня 1955 року в місті Баїя-Бланка. Вихованець футбольної школи клубу «Кільмес». Дорослу футбольну кар'єру розпочав у 16 років 1971 року в основній команді того ж клубу, де виступав до кінця 1972 року, взявши участь у 31 матчі чемпіонату у другому дивізіоні аргентинського футболу, у яких відзначився 12 забитими м'ячами.

Результативна гра молодого нападника привернула увагу представників тренерського штабу клубу вищого дивізіону «Індепендьєнте» зі столичного передмістя Аргентини — Авельянеди, до складу якого Бертоні приєднався 1973 року, та провів у ній наступні п'ять сезонів своєї ігрової кар'єри. Увесь час, проведений у складі «Індепендьєнте», був основним гравцем команди та одним з головних бомбардирів команди, відзначившись у 179 матчах 79 забитими м'ячами. У 1977 році Бертоні разом із клубом став переможцем першості Аргентини. Тричі поспіль — у 1973[2], 1974[3] та 1975 роках[4], Даніель Бертоні разом із клубом ставав переможцем найпрестижнішого клубного турніру Південної Америки — Кубку Лібертадорес. У 1973 році Даніель Бертоні у складі «Індепендьєнте» став також володарем Міжконтинентального кубка, здолавши у двобої туринський «Ювентус».[5]

Бертоні у складі «Фіорентини»

У 1978 році Даніель Бертоні вирішив спробувати свої сили в Європі, та улітку перейшов до складу іспанського клубу «Севілья». Бертоні не зразу вдалось адаптуватись до умов нової команди. У перший сезон аргентинський нападник забив усього 8 м'ячів у ворота супеників «Севільї», а вже у наступному сезоні розписався у воротах суперників 16 разів у 32 матчах.

Після успішного початку кар'єри у Європі Бертоні перебрався до Італії і 1980 року уклав контракт з клубом «Фіорентина», у складі якого провів наступні чотири роки своєї кар'єри гравця. Найуспішнішим для аргентинського форварда став другий сезон за «фіалок», коли клуб здобув срібні медалі першості, а Бертоні забив 9 м'ячів у ворота суперників клубу. У сезоні 1983–1984 «Фіорентина» посіла третє місце у чемпіонаті, а Бертоні відзначився 10 забитими м'ячами.

Незважаючи на відносно успішні виступи у Флоренції, у 1984 році перейшов до складу іншого італійського клубу — «Наполі», де його шляхи перетнулись із іншим відомим аргентинцем — Дієго Марадоною. Незважаючи на зірковий склад, «Наполі» у ці роки не мала особливих успіхів, і в 1986 році Бертоні покинув неаполітанський клуб.

Останнім клубом у ігровій кар'єрі Бертоні був італійський «Удінезе», за команду якого аргентинський форвард виступав протягом одного сезону 1986–1987 років. За увесь сезон аргентинець відзначився лише одним забитим м'ячем у 20 матчах. «Удінезе» за підсумками сезону вилетів у другий італійський дивізіон, а Бертоні вирішив завершити виступи на футбольних полях.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

1975 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Аргентини. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 12 років, провів у формі головної команди країни 31 матч, забивши 12 голів.

У 1978 році Бертоні був запрошений до складу збірної, яка виступала на домашньому для аргентинців чемпіонаті світу. У складі збірної виступав в усіх матчах, відзначившись забитими м'ячами у першому матчі аргентинців на чемпіонаті — проти угорської збірної та в останньому матчі — переможному фіналі чемпіонату проти голландців.[6] На переможному для збірної Аргентини чемпіонаті увійшов до символічної збірної першості разом із співвітчизниками Убальдо Фільйолем, Даніелем Пассареллою, Альберто Тарантіні та Маріо Кемпесом. За свою футбольну кар'єру був також учасником чемпіонату світу 1982 року в Іспанії. На цьому чемпіонаті Бертоні також гравцем основного складу, і зумів відзначитися 2 забитими м'ячами[7], але команда Аргентини виступила вже не так вдало, як на попередньому чемпіонаті, і не змогла захистити титул чемпіона світу. Після іспанського чемпіонату світу Бертоні практично не грав за національну збірну.

Тренерська робота[ред. | ред. код]

Невдовзі після завершення ігрової кар'єри спробував свої сили на тренерській роботі, очоливши тренерський штаб друголігової аргентинської команди «Лос Андес». Тут його кар'єра була дуже короткою і протривала лише 4 тури чемпіонату. Згодом працював скаутом для «Фіорентини».

Після смерті головного тренера клубу «Індепендьєнте» (Авельянеда) Хосе Омара Пасторіси у 2004 році цю посаду було запропоновано Бертоні. Під його керівництвом команда з Авельянеди результатами своїх прихільників не радувала і пізніше того ж року тренер був змушений піти у відставку.

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Статистика клубних виступів[ред. | ред. код]

Сезон Команда Чемпіонат Національний кубок Континентальні кубки Інші змагання Усього
Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ліга Ігор Голів Ігор Голів
1972 Аргентина «Кільмес» ПДB 31 12 31 12
1973 Аргентина «Індепендьєнте» ПД 35 8 КЛ+МК ?+1 ?+0 36+ 8+
1974 ПД 35 17 КЛ+МК ?+2 ?+0 37+ 17+
1975 ПД 33 11 КЛ ? ? 33+ 11+
1976 ПД 42 21 КЛ ? ? 42+ 21+
1977 ПД 34 22 34 22
1978 ПД 0 0 0 0
Усього «Індепендьєнте» 179 79 ?+3 ?+0 182+ 80+
1978-79 Іспанія «Севілья» ПД 25 8 КІ ? ? 25+ 8+
1979-80 ПД 32 16 КІ ? ? 32+ 16+
Усього «Севілья» 57 24 ? ? 57+ 24+
1980-81 Італія «Фіорентина» A 25 4 КІ 6 1 31 5
1981-82 A 30 9 КІ 6 1 36 10
1982-83 A 16 4 КІ 5 1 КУЄФА 2 1 23 7
1983-84 A 26 10 КІ 7 0 33 10
Усього «Фіорентина» 97 27 24 3 2 1 123 31
1984-85 Італія «Наполі» A 27 11 КІ 7 4 34 15
1985-86 A 26 3 КІ 3 0 29 3
Усього «Наполі» 53 14 10 4 63 18
1986-87 Італія «Удінезе» A 20 1 КІ ? ? 20+ 1+
Усього за кар'єру 447 157 24+ 3+ 5+ 1+ 476+ 161+

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Гол Бертоні у фіналі ЧС-1978. Поштова марка Парагваю.
«Індепендьєнте» (Авельянеда) : 1977 (Насьйональ)
«Індепендьєнте» (Авельянеда) : 1973, 1974, 1975
«Індепендьєнте» (Авельянеда) : 1973
1978

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]