Дервіш і смерть

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Дервіш і смерть»
Автор Меша Селімович
Назва мовою оригіналу Дервиш и смрт /
Derviš i smrt
Країна Югославія СФРЮ
Мова сербохорватська
Жанр філософський роман-притча[1]
Місце Сараєво
Укр. видавництво Svjetlost
Ориг. видавництво Northwestern University Press[d]
Виданий жовтень 1966

Дервіш і смерть — роман югославського письменника Меши Селімовича. Створений у 1962—1966 роках твір був позитивно оцінений критиками й 1967 року приніс авторові НІН-ову нагороду за найкращу книгу сербохорватською мовою. Є численні згадки про номінацію Меши Селімовича на здобуття Нобелівської премії після виходу цього роману[2][3].

Створений на матеріалі давньої історії Боснії, твір отримав багато трактувань. Зокрема, стверджується, що він був створений як реакція на посилення диктатури Йосипа Броз Тіто в тогочасній Югославії. Згадується, також і особиста втрата автора: 1944 року його брат, учасник партизанського руху був розстріляний товаришами. Мистецтвознавцями досліджуються зв'язки твору з Кораном (цитується як епіграфи на початку розділів) і вченням суфізму, творами інших югославських авторів, філософським вченням екзистенціалізму. Творчість Селімовича порівнюють із Іво Андричем — єдиним югославським письменником-нобелівським лауреатом, Федором Достоєвським, Альбером Камю.

Присвячена дружині Дарці — книга принесла Селімовичу славу, кількадесят разів перевидана, як і ранні твори автора (переважно присвячені тематиці Другої світової війни), перекладена багатьма мовами. Двічі екранізована: 1972 в вигляді телесеріалу, а 1974 року за мотивами роману був відзнятий повнометражний однойменний фільм (режисер: Здравко Велімирович; у головній ролі: Воїслав Мирич).

Переклад роману Меши Селімовича українською здійснила Катерина Калитко, книга вийшла 2017-го р. у видавництві «Круговерть»[4].

Короткий виклад сюжету[ред. | ред. код]

Події роману розгортаються в Боснії часів османського володарювання. Розповідь ведеться від імені головного героя. 16 глав книги поділеної на дві частини мають епіграфи, як правило цитати з Корану.

Ахмед Нуруддін — колишній солдат османської армії веде усамітнене життя в сараєвській текії мевлевітського ордену дервішів. Він 40-річний наставник цього монастиря, згідно з ученням суфіїв зрікся мирського життя та прагне відкинути саму свою особистість задля містичного з'єднання з Аллахом. Однак несправедливий суд над братом і його загибель повертає Ахмеда в світ людських пристрастей, політичних інтриг і визвольних змагань. Він досягає тимчасової перемоги в боротьбі з несправедливістю, спираючись на народне невдоволення. Однак отримана посада каді робить його знаряддям в системі гноблення та змушує діяти проти своїх переконань. Оплутаний інтригами досвідчених ворогів та роз'ятрений внутрішніми конфліктами Ахмед Нуруддін знаходить надію в молодому хлопцеві, який прийшов із його рідного села і, ймовірно, є його сином. Зрештою дервіш мусить прийняти загибель, що наближається, як до того прийняв необхідність повернення до світського життя. Перш ніж завершити свій щоденник молитвою, він записує:

« Живі нічого не знають. Навчіть мене, мертві, як померти безстрашно, без жаху. Адже смерть така ж абсурдна, як і життя.
Оригінальний текст(серб.)
Zivi ništa ne znaju. Poucite me, mrtvi, kako se moze umrijeti bez straha, ili bar bez uzasa. Jer, smrt je besmisao, kao i zivot.
»

Відгуки критиків, літературознавців[ред. | ред. код]

Сам Селімович написав цінну для аналізу його текстів книгу споминів Sjećanja. У ній він розкриває мотивацію написання твору в зв'язку з загибеллю брата, але закликає й повністю не ототожнювати історію Нураддіна зі своєю біографією та переживаннями.

Автор передмови до радянського видання 1969 року Лев Аннінський розглядає стилістичні особливості твору, встановлює його зв'язки з традиціями ісламу та творами класиків минулого і того часу.

Жанрову специфіку твору досліджували Н. Яковлева, В. Вєдіна, М. Жулинський, А. Мещєряков. На противагу укладачам Літературного енциклопедичного словника, що визначають твір Селімовича як філософський роман-притчу, названі автори вважають його романом-параболою з історичним сюжетом або романом-параболою з історичним сюжетом та яскраво вираженим ліричним стрижнем[5]

Боснійський філолог-сходознавець академік Дуракович[bs] в дослідженні Поетичні й стилістичні функції епіграфу в романі Дервіш і смерть[6] показує, що цитування Корану в книзі Селімовича носить намірено неточний характер. Зокрема, цитата, що обрамляє текст усього роману

« Закликаю свідком час, початок і кінець світу — що кожна людина повік у збитках.
Оригінальний текст(серб.)
Pozivam za svjedoka vrijeme, pocetak i svršetak svega — daje svaki covjek uvijek na gubitku.
»

насправді відсилає до сури Корану, що говорить:

В ім'я всемилостивого, всемилосердного Бога.

1. Клянуся надвечір'ям перед заходом сонця!
2. Воістину, людина гине в омані,
3. Окрім тих, які увірували, творили добрі діла, заповідали одні одним істину й заповідали одні одним терпіння.

Сура 103 — «Надвечір'я перед заходом сонця»
(переклад Яреми Полотнюка)

Таким чином, автор змінює зміст цитованої сури на протилежний (якщо Коран говорить про спасіння праведних, то Селімович — про однакову лиху долю всіх людей). Використання подібних прийомів академік Дуракович розглядає як приклад інтертекстуальності та відносить роман Дервіш і смерть до постмодернічних текстів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Згадка в статті про сербську літературу Літературного енциклопедичного словника: Широкую известность получил филос. роман-притча М. Селимовича «Дервиш и смерть»
  2. У статті боснійського журналу Dani Селімович названий серед боснійців-претендентів на премію (босн.)
  3. В описі марки до 100-річчя Селімовича на сайті компанії POŠTE SRPSKE згадується номінація в зв'язку з романом(серб.)
  4. Меша Селімович. Дервіш і смерть / пер. із серб. К.Калитко. — Трускавець: Круговерть, 2017
  5. Л. Д. Щеголь у своїй статті з наведеним твердженням посилається на твори:
    Вєдіна В. П., Жулинський М. Г. Сучасний слов'янський роман: соціально-філософські й естетичні аспекти //Слов'янські літератури: ІХ Міжнародний з'їзд славістів: Доповіді. — К., 1983. — 351 с.;
    Мещеряков С. Н. Жанровое своеобразие сербского реалистического романа 1970-х годов. — Автореф. канд. дисс. — М., 1986. — 5 с.;
  6. Стаття в журналі Diwan академіка Есада Дураковича[bs] (босн.)

Джерела і література[ред. | ред. код]