Іво Андрич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іво Андрич
хорв. Ivo Andrić
Іво Андрич
Іво Андрич
При народженні хорв. Ivo Andrić
Дата народження 9 жовтня 1892(1892-10-09)
Місце народження Долац біля Травника,
Австро-Угорщина
Дата смерті 13 березня 1975(1975-03-13) (82 роки)
Місце смерті Белград,
Югославія
Національність боснійський хорват
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Югославія Югославія
Мова творів сербохорватська
Рід діяльності прозаїк, поет, есеїст
Magnum opus: Міст на Дрині (серб. На Дрини ћуприја)
Премії

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1961)

ivoandric.org.rs

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Nobel prize medal.svg

І́во А́ндрич (хорв. Ivo Andrić, серб. Иво Андрић; *9 жовтня 1892, Травник) — †13 березня 1975, Белград) — югославський письменник хорватського походження. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1961 року.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Заява про зарахування на перший семестр філософського факультету Загребського університету 14 жовтня 1912 засвідчує, що рідна мова Андрича — хорватська

Народився 9 жовтня 1892 в селі Долац біля Травника (центральна Боснія) в сім'ї ремісника. У 1914-му був заарештований австрійським урядом за участь у патріотичній організації «Молода Боснія».

Зробив успішну кар'єру дипломата. У 1920 р. працював у посольстві у Ватикані, а потім у консульствах в Бухаресті, Трієсті та Граці. У 1927 р. працював у консульствах у Марселі і Парижі, а пізніше в Мадриді. У 1930-1933 рр. був секретарем постійної делегації Королівства Югославії при Лізі Націй у Женеві. Це один з найвеличніших югославських дипломатів, чиї політичні роботи досі не могли або не повинні були читати. Зараз цілі покоління знають тільки ретушовані деталі його біографії, але не те, що у 1937-1939 рр. він був заступником міністра закордонних справ, а практично міністром, оскільки Мілан Стоядинович у той час також очолював уряд і був «перший дипломат». Вони не знають, що після падіння Стоядиновича (через наближення до Гітлера) він став послом Югославії в Берліні з метою умиротворити лідерів Третього райху. Як посол 25 березня узяв участь у церемонії підписання вступу в Троїстий пакт у палаці Бельведер у Відні. У Берліні залишався до «квітневої війни» 1941 р. і капітуляції уряду Душана Сімовича. Через розбіжності з керівництвом зі всіх посад був пізніше «скинутий», повернувся до Белграда та потрапив до списку ворогів держави, тому що під час війни наблизився до номенклатури Йосипа Броза Тіто”.[1]

Творча дільність[ред.ред. код]

Перші твори Андрича — ліричні фрагменти й вірші прозою («Ex ponto», 1918; «Хвилювання», 1921), оповідання («Шлях Алії Джерзелеза» та ін.). Літературна діяльність поєднував з революційною та боротьбою за свободу й незалежність Югославії.

Перу Андрича належить кілька збірок повістей і оповідань, романи-хроніки «Міст на Дрині» (1945), «Травницька хроніка» (1945), «Панночка» (1945) та ряд нарисів про видатних діячів югославської і світової культури — Негоша, Кочича, Петрарку, Горького.

Національна ідентифікація[ред.ред. код]

Через те, що Андрич народився в Боснії в хорватській родині, але згодом мешкав і працював у Сербії, його в різних випадках називають представником сербської, хорватської та боснійської літератури. Протягом життя він працював у всіх трьох країнах, писав сербсько-хорватською мовою, що на той час була офіційною.

Сам Андрич в часи Австро-Угорщини вважав себе хорватом, а рідною мовою — хорватську.[2]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • (Ex ponto), вірші прозою, 1918
  • (Немири, вірші прозою, 1920
  • Шлях Алії Джерзелеза (Пут Алије Ђерзелеза), 1920
  • (Мост на Жепи), 1925
  • (Аникина времена), 1931
  • (Португал, зелена земља), 1931
  • (Шпанска стварност и први кораци у њој), 1934
  • (Разговор са Гојом), есе 1936
  • Міст на Дрині (На Дрини ћуприја), роман 1945
  • Панночка (Госпођица), роман 1945
  • Травницька хроніка (Травничка хроника), роман 1945
  • (На Невском проспекту), 1946
  • (На камену, у Почитељу,)
  • (Прича о везировом слону), 1948
  • (Проклета авлија), новела 1954
  • (Игра), 1956
  • (О причи и причању), беседа поводом доделе Нобелове награде, 1961
  • (Јелена жена које нема), роман 1963
  • (Омерпаша Латас), опубліковано посмертно 1977
  • (На сунчаној страни), незавершений роман, опубліковано посмертно

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Міст на Дрині. К., 1957;
  • Зеко. К., 1958.
  • Драма в Олуяку. Мюнхен, "Сучасність", 1961-12

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]