Іво Андрич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іво Андрич
хорв. Ivo Andrić
серб. Иво Андрић
серб. Ivo Andrić
Народився 10 жовтня 1892(1892-10-10)
Dolacd, кондомініум Боснія і Герцеговина, Австро-Угорщина[1]
Помер 13 березня 1975(1975-03-13)[2][3][…] (82 роки)
Белград, СР Сербія, СФРЮ[2][1]
Поховання Новий цвинтар
Країна  СФРЮ
Національність боснійський хорват
Діяльність письменник, прозаїк-романіст, дипломат, поет, есеїст
Сфера роботи література
Alma mater Ґрацький університет, Faculty of Humanities and Social Sciences, University of Zagrebd, Віденський університет і Faculty of Philosophy of the Jagiellonian Universityd
Мова творів сербохорватська[4]
Роки активності з 1911
Жанр поезія, роман і оповідання
Magnum opus Міст на Дрині (серб. На Дрини ћуприја)
Членство Академія наук і мистецтв Боснії і Герцеговини[5], Сербська академія наук і мистецтв[6], Млада Босна, Словенська академія наук та мистецтв, Спілка письменників Сербії і Сербська академія наук і мистецтв[6]
Партія Комуністична партія Югославії
У шлюбі з Milica Babić-Jovanovićd
Автограф
Нагороди
Order of the Hero of Socialist Labour
Нобелівська премія з літератури
Орден за заслуги Німецького орла

CMNS: Іво Андрич у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

І́во А́ндрич (хорв. Ivo Andrić, серб. Иво Андрић; 10 жовтня 1892[8], Травник — 13 березня 1975, Белград) — югославський письменник хорватського походження. Лауреат Нобелівської премії з літератури 1961 року.

У списку «100 найзнаменитіших сербів» Іво Андрич посідає 96 місце.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Заява про зарахування на перший семестр філософського факультету Загребського університету 14 жовтня 1912 засвідчує, що рідна мова Андрича — хорватська

Народився 9 жовтня 1892 року в селі Долац біля Травника (центральна Боснія) в сім'ї ремісника. У 1914 році був заарештований австрійським урядом за участь у патріотичній організації «Молода Боснія».

Зробив успішну кар'єру дипломата. У 1920 році працював у посольстві у Ватикані, а потім у консульствах в Бухаресті, Трієсті та Граці. У 1927 році працював у консульствах у Марселі і Парижі, а пізніше в Мадриді. У 1930—1933 роках був секретарем постійної делегації Королівства Югославії при Лізі Націй у Женеві. Це один з найвеличніших югославських дипломатів, чиї політичні роботи досі не могли або не повинні були читати. Зараз цілі покоління знають тільки ретушовані деталі його біографії, але не те, що у 1937—1939 роках він був заступником міністра закордонних справ, а практично міністром, оскільки Мілан Стоядинович у той час також очолював уряд і був «перший дипломат». Вони не знають, що після падіння Стоядиновича (через наближення до Гітлера) він став послом Югославії в Берліні з метою умиротворити лідерів Третього райху. Як посол 25 березня узяв участь у церемонії підписання вступу в Троїстий пакт у палаці Бельведер у Відні. У Берліні залишався до «квітневої війни» 1941 року і капітуляції уряду Душана Сімовича. Через розбіжності з керівництвом зі всіх посад був пізніше «скинутий», повернувся до Белграда та потрапив до списку ворогів держави, тому що під час війни наблизився до номенклатури Йосипа Броза Тіто".[9]

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Перші твори Андрича — ліричні фрагменти й вірші прозою («Ex ponto», 1918; «Хвилювання», 1921), оповідання («Шлях Алії Джерзелеза» та ін.). Літературна діяльність поєднував з революційною та боротьбою за свободу й незалежність Югославії.

Перу Андрича належить кілька збірок повістей і оповідань, романи-хроніки «Міст на Дрині» (1945), «Травницька хроніка» (1945), «Панночка» (1945) та ряд нарисів про видатних діячів югославської і світової культури — Негоша, Кочича, Петрарку, Горького.

Національна ідентифікація[ред. | ред. код]

Через те, що Андрич народився в Боснії в хорватській родині, але згодом мешкав і працював у Сербії, його в різних випадках називають представником сербської, хорватської та боснійської літератури. Протягом життя він працював у всіх трьох країнах, писав сербсько-хорватською мовою, що на той час була офіційною.

Сам Андрич в часи Австро-Угорщини вважав себе хорватом, а рідною мовою — хорватську.[10] Пізніше він став називатися сербом і представником югославської літератури.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • (Ex ponto), вірші прозою, 1918
  • (Немири, вірші прозою, 1920
  • Шлях Алії Джерзелеза (Пут Алије Ђерзелеза), 1920
  • (Мост на Жепи), 1925
  • (Аникина времена), 1931
  • (Португал, зелена земља), 1931
  • (Шпанска стварност и први кораци у њој), 1934
  • (Разговор са Гојом), есе 1936
  • Міст на Дрині (На Дрини ћуприја), роман 1945
  • Панночка (Госпођица), роман 1945
  • Травницька хроніка (Травничка хроника), роман 1945
  • (На Невском проспекту), 1946
  • (На камену, у Почитељу,)
  • (Прича о везировом слону), 1948
  • (Проклета авлија), новела 1954
  • (Игра), 1956
  • (О причи и причању), беседа поводом доделе Нобелове награде, 1961
  • (Јелена жена које нема), роман 1963
  • (Омерпаша Латас), опубліковано посмертно 1977
  • (На сунчаној страни), незавершений роман, опубліковано посмертно

Українські переклади[ред. | ред. код]

  • Міст на Дрині. К., 1957;
  • Зеко. К., 1958.
  • Драма в Олуяку. Мюнхен, «Сучасність», 1961-12
  • Проклятий двір. Чернівці, «Видавництво 21», 2020

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 98. — ISBN 978-2-221-06888-5
  2. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118503014 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. The Nobel Prize in Literature 1961
  5. Počasni članovi
  6. а б Члан САНУ
  7. LIBRIS — 2018.
  8. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 листопада 2020. Процитовано 20 листопада 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. Veljko Lalić. Ivo Andrić o albanskom pitanju // OnlineMediaPress. - 19. 10. 2008. Архів оригіналу за 27 вересня 2015. Процитовано 26 вересня 2015.
  10. Miroslav Karaulac, «Rani Andrić», Nakladnik: Prosveta 1980

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]