Джон Ло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джон Ло
фр. John Law de Lauriston
John Law by Alexis Simon Belle.jpg
Народився 21 квітня 1671(1671-04-21)[1]
Единбург, Королівство Шотландія[2]
Помер 21 березня 1729(1729-03-21)[2][3][1] (57 років)
Венеція[4]
·пневмонія
Громадянство
(підданство)
Royal Standard of the King of France.svg Франція
Flag of Great Britain (1707–1800).svg Королівство Велика Британія
Діяльність економіст, банкір, статистик
Галузь економіст
Володіє мовами англійська[3]
Членство Французька академія наук
Посада Генеральний контролер фінансів[d]
Рід Law of Lauriston[d]
Автограф John Law signature.jpg

Джон Ло (англ. John Law of Lauriston; 21 квітня 1671 , Единбург — 21 березня 1729, Венеція) — шотландський фінансист, засновник Banque générale і творець так званої «системи Ло».

Народжений в сім'ї ювеліра, Джон Ло з юності вів широкий спосіб життя. Цей спосіб життя вимагав грошей, а грошей завжди не вистачало. Джон Ло був молодий і красивий (навіть заробив прізвисько Beau Law), був бретером і гультіпакою, примудрився потрапити у в'язницю і втекти з неї. Джон Ло був романтиком і знайшов романтику в банківській справі. І він випередив у розумінні суті банківської справи свій час на століття.

Для виходу Шотландії з економічної кризи Джон Ло запропонував реформу системи грошового обігу. Проект Ло був викладений у книзі, яка вийшла в 1705 році в Единбурзі і названа їм «Гроші і торгівля, розглянуті у зв'язку з пропозицією про забезпечення нації грошима». Ло стверджував, що джерелом економічного процвітання є достаток грошей у країні. Гроші повинні бути не металевими, а кредитними, створюватися банком відповідно до потреб господарства, інакше кажучи, паперовими: «Використання банків — найкращий спосіб, який дотепер застосовувався для збільшення кількості грошей».

Система Ло[ред. | ред. код]

Система Ло доповнювалася ще двома принципами, значення яких важко переоцінити.

  • По-перше, для банків він передбачав політику кредитної експансії, тобто надання позичок, що у багато разів перевищували запас металевих грошей у банку.
  • По-друге, він вимагав, щоб банк був державним і проводив економічну політику держави

Кредит відіграє найважливішу роль у розвитку капіталістичного виробництва, і Ло був одним з перших, хто побачив це. Але у такому принципі закладена небезпека для стійкості банківської системи. Банки схильні «зариватися», розширяти свої позики заради прибутків. Звідси й можливість їх краху, який може мати для економіки дуже важкі наслідки. Інша небезпека, або, скоріше, інший аспект цієї небезпеки, — експлуатація надзвичайних можливостей банків державою. Що станеться, якщо банку доведеться розширювати випуск своїх банкнот не для задоволення дійсних потреб господарства, а просто для покриття дефіциту у державному бюджеті? Слово «інфляція» ще не було винайдено, але саме вона загрожувала й банку, і країні, у якій він би діяв.

Джон Ло в Парижі[ред. | ред. код]

Money and trade considered, with a proposal for supplying the Nation with money', 1934

Джон Ло, не зумівши знайти умови для реалізації свого блискучого проекту в Англії, Шотландії, Савойї і Лігурії, з'явився, зрештою, в Парижі.

Після смерті Людовика XIV Франція була напередодні фінансового банкрутства. Король-сонце залишив грандіозний борг, розвалену переслідуваннями гугенотів економіку, занедбані фінанси. Все це отримав у спадок його племінник — регент Філіп Орлеанський. Новому регенту потрібні були гроші.

Ло довелося відмовитися від ідеї державного банку й погодитися на приватний акціонерний банк. Втім, це був лише обхідний маневр: із самого початку банк був тісно пов'язаний з державою. Заснований у травні 1716 року Загальний банк у перші два роки своєї діяльності мав приголомшливий успіх. Наприкінці 1717 р. Ло заснував своє друге гігантське підприємство — Міссісіпську Компанію.

Банку, за думкою Ло, належало забезпечувати пропозицію грошей і підтримувати низький рівень відсотка за позиками, що мало стимулювати господарську активність. Що стосується компанії, то хоч вона формально і створювалася для підтримки колоній, але свої права і привілеї отримала під зобов'язання з управління державним боргом. Фактично Компанія ставала посередником між скарбницею і її кредиторами, запропонувавши останнім конвертувати цінні папери в акції компанії.

Система Ло запрацювала — кредит став дешевим. Промисловість і торгівля прийшли в рух, скарбниця звільнилася від основної частини державного боргу. Однак ефект виявився недовгим.

Крах системи Джона Ло і подальший розвиток[ред. | ред. код]

Численні вороги й недоброзичливці й просто далекоглядні спекулянти поспішали позбутися і від акцій, і від банкнот. Ло відповів на це підтримкою твердого курсу акцій і обмеженням розміну банкнот на метал. Однак, через те, що для підтримки акцій були потрібні гроші, Ло друкував їх усе більше й більше. Численні розпорядження, які він видавав у ці місяці, вказують на ознаки розгубленості. Ло опинився у безвиході, система гинула… До осені 1720 року банкноти, що перетворилися в інфляційні паперові гроші, коштували не більше чверті своєї загальної вартості у сріблі. Ціни всіх товарів істотно підвищилися. У Парижі не вистачало продовольства, посилювалося народне обурення. З листопада банкноти перестали бути законним платіжним засобом. Почалася ліквідація системи. На цих останніх рубежах Ло продовжував вести завзяту боротьбу. У липні він ледь урятувався від розлюченої юрби, що вимагала обміну знецінених папірців на повноцінні гроші, і з труднощами знайшов порятунок у палаці регента. У середині грудня 1720 року Джон Ло із сином, залишивши у Парижі дружину, доньку й брата, таємно виїхав у Брюссель. Усе його майно було незабаром конфісковане й використане для задоволення вимог кредиторів.

Але ідеї Джона Ло не загинули. З розвитком великих акціонерних товариств, що захопили пануючі позиції в цілих галузях промисловості, із зростанням гігантських банків і їх злиттям із промисловими монополіями на межі XІX і XX століть утворився фінансовий капітал.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]