Джузеппе Піацці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Джузеппе Піацці
Портрет Джузеппе Піацці, 1787
Портрет Джузеппе Піацці, 1787
Народився 16 липня 1746(1746-07-16)[1][2][3]
Понте-ін-Вальтелліна, Провінція Сондріо, Ломбардія
Помер 22 липня 1826(1826-07-22)[1][2][3] (80 років)
Неаполь, Провінція Неаполь, Кампанія, Італія[4]
Діяльність астроном, викладач університету, математик
Галузь Астрономія, Математика
Заклад Обсерваторія Палермо, Неаполітанська обсерваторія
Вчене звання Професор
Член Лондонське королівське товариство, Баварська академія наук, Петербурзька академія наук, Російська академія наук, Прусська академія наук, Національна академія наук Італії[d] і Academy of Sciences of Turin[d]
Відомий завдяки: Відкривач Церери
Нагороди Премія ім. Лаланда (Паризька АН)

Джузеппе Піацці у Вікісховищі?

Джузеппе Піацці (італ. Giuseppe Piazzi; 16 липня 1746, Понте-ін-Вальтелліна — 22 липня 1826, Неаполь) — італійський астроном, священик, член ордену театинців.

Біографія[ред.ред. код]

Освіту здобув в Турині і Римі, де вивчав філософію і богослов'я. У 1764 вступив в орден театінців (Мілан). У 1780 переїхав на Сицилію, щоб повністю присвятити своє життя астрономії та математиці, в тому ж році став професором математики в Палермському університеті. У 1787—1788 р. їздив до Парижу і Лондона для знайомства з роботою провідних європейських обсерваторій, після чого виступив з ініціативою створення обсерваторії в Палермо, яка була побудована на кошти герцога Караманіко. Будівництво обсерваторії в норманському палаці Палермо було завершено в 1791, Піацці очолював її до кінця життя. У 1817—1826 він одночасно очолював обсерваторію в Неаполі.

Спроектував великий півтораметровий вертикальний круг, який було виготовлено в Англії Д. Рамсденом і встановлено у Палермській обсерваторії. Склав два зоряних каталоги, в 1803 — «Praecipuarum stellarum inerantium positiones mediae ineunte seculo XIX», в 1814 — друге видання. Перше видання містило координати 6748 зірок, друге — 7646 зірок. Зіставляючи дані своїх спостережень з даними Лакайля і Майера, Піацці визначив власні рухи ряду зірок.

Першовідкривач астероїда Церери. 1 січня 1801 відкрив нове світило, орбіта якого, вперше обчислена Гаусом, виявилася між орбітами Марса і Юпітера. Піацці назвав нову планету Церерою на честь богині родючості та землеробства — покровительки Сицилії. У 1803 нагороджений Премією Лаланда Паризької Академії Наук. Іноземний почесний член Петербурзької АН (1805).

У його честь названий астероїд 1000 Піацці і кратер на Місяці.

Публікації[ред.ред. код]

  • Della specula astronomica di Palermo libri quatro (Palermo, 1792)
  • Sull'orologio Italiano e l'Europeo (Palermo, 1798)
  • Della scoperta del nuovo planeta Cerere Ferdinandea (Palermo, 1802)
  • Praecipuarum stellarum inerrantium positiones mediae ineunte seculo 19. ex observationibus habitis in specula Panormitana ab anno 1792 ad annum 1802. (Palermo, 1803)
  • Præcipuarum stellarum inerrantium positiones mediæ ineunte seculo XIX ex obsrvationibus habitis in specula Panormitana ab anno 1792 ad annum 1813. (Palermo, 1814) PDF copie
  • Codice metrico siculo (Catania, 1812)
  • Lezioni di astronomia (Palermo, 1817) t. 1, t. 2
  • Ragguaglio del Reale Osservatorio di Napoli eretto sulla collina di Capodimonte (Napoli, 1821).

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]