Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс
нім. Heinrich Wilhelm Matthias Olbers
Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс
Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс
Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс
Народився 11 жовтня 1758(1758-10-11)[1][2][…]
Hemelingend, Bremen-Ostd, Бремен, Німеччина[2][3]
Помер 2 березня 1840(1840-03-02)[1][2][…] (81 рік)
Бремен, Німецький союз[4][2]
Поховання Бремен
Країна  Бремен
Діяльність фізик, астроном, лікар, політик
Alma mater Athenaeumd
Геттінгенський університет
Галузь астрономія
Посада депутат Національної асамблеї Франції
Членство Academy of Science for Public Utilityd
Лондонське королівське товариство
Шведська королівська академія наук
Баварська академія наук
Американська академія мистецтв і наук[5]
Французька академія наук
Прусська академія наук
Нідерландська королівська академія наук
Леопольдина
Національна академія наук Італіїd
Паризька медична академія
Відомий завдяки: Відкриття 2 Паллада, 4 Веста
Фотометричний парадокс
Батько Johann Georg Olbersd
Брати, сестри Theodor Olbersd
Діти Dorothea Focked
Georg Heinrich Olbersd
Нагороди
орден Червоного орла

член Лондонського Королівського Товариства (4 грудня 1804)

премія Лаланда (1803)

Член Американської академії мистецтв і наук[d]


CMNS: Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс у Вікісховищі

Генріх Вільгельм Маттеус Ольберс (нім. Heinrich Wilhelm Matthäus Olbers) — німецький астроном. Народився в м. Арберген (поблизу Бремена). Вивчав медицину в Геттінгенському університеті. Був практикуючим лікарем у Берліні. Побудував у Берліні власну обсерваторію.

Наукова спадщина[ред. | ред. код]

Астероїдів вікрито: 2
2 Паллада 28 березня 1802
4 Веста 29 березня 1807

Основні наукові праці присвячені спостереженням комет і обчисленню кометних орбіт. Відкрив 7 нових комет, одну з яких, виявлену ним 1815 року, названо його ім'ям. Розробив (1797) спосіб визначення параболічної орбіти комети за трьома спостереженнями. 1802 року виявив на підставі обчислень К. Ф. Ґауса першу малу планету Цереру, втрачену незабаром після її відкриття 1801 року. 1802 року відкрив другу малу планету (Палладу), в 1807 — четверту (Веста). Запропонував гіпотезу про походження астероїдів внаслідок руйнування планети Фаетон, що оберталася між орбітами Марса і Юпітера. 1811 року висловив припущення про відштовхувальну силу Сонця як причину появи хвостів у комет. 1837 року встановив періодичність метеорного потоку Леонід. 1826 року сформулював фотометричний парадокс, що отримав назву парадоксу Шезо—Ольберса (Жан Філіп де Шезо — швейцарський астроном, який висловив аналогічну ідею ще 1744 року). Парадокс Шезо—Ольберса полягає в тому, що у разі нескінченості Всесвіту зірок, в будь-якому напрямку на промені зору має бути зірка. Отже, вся поверхня неба має бути сліпуче-яскравою, подібною до поверхні Сонця. Для пояснення парадоксу припустив поглинання світла в міжзоряному просторі. Фотометричний парадокс знайшов своє вирішення в теорії архічної будови Всесвіту, розробленій К. В. Шарльє.

Член Лондонського королівського товариства (1804), Паризької АН (1810), .

Вшанування[ред. | ред. код]

Такі об'єкти названі на його честь

Джерела[ред. | ред. код]

  • Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Ольберс Генрих Вильгельм. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка. (рос.)
  • Cunningham, C. J. (2006). The Origin of the Asteroids: Olbers versus Regner. Star Lab Press. ISBN 0-9708162-5-1. 
  • Bessel, F. W. (1845). Über Olbers. Von Herrn Geh. - Rath Bessel. Astronomische Nachrichten 22: 265. doi:10.1002/asna.18450221802. 
  • William Herschel (1800 - 1814). Observations on the Nature of the New Celestial Body Discovered by Dr. Olbers, and of the Comet Which Was Expected to Appear Last January in Its Return from the Sun. Abstracts of the Papers Printed in the Philosophical Transactions of the Royal Society of London 1: 271–272. doi:10.1098/rspl.1800.0148. 
  • Lynn, W. T. (1907). The Discovery of Vesta. The Observatory 30: 103–105. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 9 листопада 2010. 

Примітки[ред. | ред. код]