Дніпровський пікінерський полк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дніпровський пікінерний (пікінерський) полк складався з наступних рот: 1) Старосанжарська; 2) Новосанжарська; 3) Білицька; 4) Кобеляцька; 5) Сокольська; 6) Кишенська (Кишеньківська); 7) Переволочанська; 8) Келебердянська; 9) Кременчуцька; 10) Власівська. Землі полку стали основою для виокремлення Кременчуцького повіту. На 1772 р. у полку лічилося 1 368 військовослужбовців; членів їх родин і приписних – 24 166 осіб (11 712 чол. та 12 454 жін.); державних поселян на полковій території – 9 687 осіб (4 832 чол. та 4 855 жін.). Разом «у відомстві» полку – 35 221 осіб (17 912 чол. та 17 309 жін.). На 1782 р. на території полку мешкало 24 341 осіб чоловічої статі. Шефами цього полку лічились Новоросійські губернатори, а першим полковником став Микола Одобаш. Полк почав формуватись у 1764 році, припинив існування у 1784.

Спорядження пікінера нагадувало спрощену форму гусарів. Первісно в ньому також були явно помітні українські традиції. Рядові носили високі шапки, куртки-венгерки і чакчіри-штани, прикрашені шнуром. Офіцери, крім більш строгого мундиру, відрізнялись від рядових тим, що їм не надавалося пік. У 1776 р. пікінери отримали нову уніформу, за козачим зразком у рядових (черкески, полукафтани, шаровари) та видозмінене загально-армійське – у офіцерів (білий кафтан, чакчіри, капелюх). Високі папахи були замінені чотирьокутками (на манір уланки-конфедератки). Пікінерські полки поділялись на роти, четверта частина яких складалася з піших стрільців, озброєних фузеями. Інші пікінери мали піки, шаблі і карабіни і до пішого строю пристосовані не були.