Курінний Петро Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Петрович Курінний
Народився 1 травня 1894(1894-05-01)
Умань
Помер 25 жовтня 1972(1972-10-25) (78 років)
Мюнхен
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukranian State.svg УНР
СРСР СРСР
Німеччина Німеччина
Діяльність археолог
Відомий завдяки археологія
Alma mater Київський університет
Звання старший науковий співробітник, професор

Петро́ Петро́вич Курінни́й (нар.1 травня 1894, Умань — пом.25 жовтня 1972, Мюнхен) — український історик, археолог, етнограф, музеєзнавець, організатор пам'яткоохоронної справи. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1947) та Міжнародної вільної академії наук у Парижі (1951).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в місті Умань у родині адвоката. Вже під час навчання в гімназії проводив самостійні археологічні дослідження на Уманщині, Звенигородщині, Липовеччині, Черкащині (1911—1913 рр.).

Заснував Уманську філію Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва (1913—1918).

Протягом 1913—1917 рр. навчався у Київському університеті, пройшов стажування з археології у Борис Фармаковського, Микола Біляшівського та Вікентія Хвойки. Від 1915 — секретар історико-географічного гуртка при Київському університеті, дійсний член Саратовської губернської вченої архівної комісії (1917). 1917 р. обраний на посаду вченого секретаря Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні.

Від 1918 — учитель історії, з 1921 — директор Уманської чоловічої гімназії. Водночас був фундатором та директором новозаснованого Соціально-історичного музею Уманщини (з 1921). Від 1924 — директор Музею культів і побуту. 1926—1932 — директор Державного історико-культорного заповідника «Всеукраїнський музейний городок». Водночас з 1924 — дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету, з 1926 — секретар Трипільської комісії, з 1929 — учений секретар Всеукраїнського археологічного комітету. Був головним редактором збірника «Український музей» (1927). 1928—1930 — науковий співробітник кафедри мистецтвознавства при ВУАН.

Заарештований 1933 р. за сфабрикованими звинуваченнями в «антирадянській діяльності» і протягом 5 років не мав права працювати за фахом.

У 1938—1941 рр. — старший науковий співробітник Інституту археології АН УРСР, консультант Центрального історичного музею УРСР (Київ).

У роки Німецько-радянської війни 1941—1945 рр. під час гітлерівської окупації: 1941 — інспектор охорони пам'яток міської управи м. Харків, з 1942 р. — заступник директора Краєвого музею первісної та стародавньої історії в Києві. 1943 р. супроводжував потяг із фондами українських музеїв, які вивозила окупаційна влада з території України до Кракова, а згодом — до м. Гохштадт (Німеччина). З цього часу — на еміграції (з лютого 1944 проживав у Німеччині).

Став одним із організаторів Української вільної академії наук (Німеччина, 1945). Від 1946 — науковий співробітник Інституту мартирології в Мюнхені, з 1947 — професор церковної археології Богословської академії УАПЦ. Наприкінці 1940-х років обраний професором Українського вільного університету (м. Мюнхен) на кафедрі археології та етнографії (працював там до 1972 р.). Після переїзду центральних органів академії до США — президент УВАН на Європу. 1954—1961 рр. очолював українську редакцію Інституту з вивчення СРСР, що видавав «Українські збірники» (17 випусків протягом 1954—1969 рр.).

Досліджував пам'ятки трипільської культури та білогрудівської культури, давньоруські пам'ятки Києва. Приділив увагу визначенню топографічних меж та зв'язкам трипільської протоцивілізації з іншими культурами. Висунув та обґрунтував гіпотезу про спорудження Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого собору не 1108 року, а за великого князя київського Ізяслава Ярославича — 1054—1078 початково як церкви св. Димитрія Солунського, визначив українське авторство наявних у соборі мозаїк та фресок.

Помер у місті Мюнхені.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

В Києві існує вулиця Петра Курінного.

Твори[ред. | ред. код]

  • Монументальні пам'ятки трипільської культури. В кн.: Трипільська культура на Україні, вип. 1. К., 1926
  • Білогрудівські кам'яні стели. «Записки Всеукраїнського археологічного комітету», т. 1. К., 1932
  • Історичні плани Києва. Аугсбург, 1946
  • Нариси з історії української археології. Мюнхен, 1947
  • Історія археологічного знання про Україну. Мюнхен, 1970; Полтава 1994
  • Передісторія та рання історія України на підставі археологічних джерел. Мюнхен, 1970.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • С. І. Кот. Курінний Петро Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 522. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  • С. І. Кот. Курінний Петро Петрович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С.500.
  • Супруненко О. О., Передмова. В кн.: Курінний П. П. Історія археологічного знання про Україну. Полтава, 1994.
  • Білокінь С., Курінний П. П. В кн.: Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник. К., 1998.
  • Принь Олександр, Принь Марина. Листування у науковому співтоваристві: три листи Олександра Якубського до Петра Курінного / Олександр Принь, Марина Принь // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. – 2015. – Вип. 19. – C. 261–266.