Курінний Петро Петрович

Петро Петрович Курінний
Народився	1 травня 1894(1894-05-01) Умань
Помер	25 жовтня 1972(1972-10-25) (78 років) Мюнхен
Країна	Російська імперія  УНР  СРСР  Німеччина
Діяльність	археолог, історик, етнограф, науково-педагогічний працівник, редактор, викладач університету
Alma mater	Київський університет
Галузь	археологія
Заклад	Український вільний університет
Посада	директор музеюd
Вчене звання	старший науковий співробітник, професор
Членство	Наукове товариство імені Шевченка
Курінний Петро Петрович у Вікісховищі

Петро́ Петро́вич Курінни́й (нар.1 травня 1894, Умань — пом.25 жовтня 1972, Мюнхен) — український історик, археолог, етнограф, музеєзнавець, організатор пам'яткоохоронної справи. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1947) та Міжнародної вільної академії наук у Парижі (1951).

Життєпис

Народився в місті Умань у родині адвоката. Вже під час навчання в гімназії проводив самостійні археологічні дослідження на Уманщині, Звенигородщині, Липовеччині, Черкащині (1911—1913 рр.).

Заснував Уманську філію Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва (1913—1918).

Протягом 1913—1917 рр. навчався у Київському університеті, пройшов стажування з археології у Бориса Фармаковського, Миколи Біляшівського та Вікентія Хвойки. Від 1915 — секретар історико-географічного гуртка при Київському університеті, дійсний член Саратовської губернської вченої архівної комісії (1917). 1917 р. обраний на посаду вченого секретаря Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні.

Від 1918 — учитель історії, з 1921 — директор Уманської чоловічої гімназії. Водночас був фундатором та директором новозаснованого Соціально-історичного музею Уманщини (з 1921). Від 1924 — директор Музею культів і побуту. 1926—1932 — директор Державного історико-культорного заповідника «Всеукраїнський музейний городок». Водночас з 1924 — дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету, з 1926 — секретар Трипільської комісії, з 1929 — учений секретар Всеукраїнського археологічного комітету. Був головним редактором збірника «Український музей» (1927). 1928—1930 — науковий співробітник кафедри мистецтвознавства при ВУАН.

Заарештований 1933 р. за сфабрикованими звинуваченнями в «антирадянській діяльності» і протягом 5 років не мав права працювати за фахом.

У 1938—1941 рр. — старший науковий співробітник Інституту археології АН УРСР, консультант Центрального історичного музею УРСР.

У роки Німецько-радянської війни 1941—1945 рр. під час гітлерівської окупації: 1941 — інспектор охорони пам'яток міської управи м. Харків, з 1942 р. — заступник директора Краєвого музею первісної та стародавньої історії в Києві. 1943 р. супроводжував потяг із фондами українських музеїв, які вивозила окупаційна влада з території України до Кракова, а згодом — до м. Гохштадт-ам-Майн (Німеччина). З цього часу — на еміграції (з лютого 1944 проживав у Німеччині).

Став одним із організаторів Української вільної академії наук (Німеччина, 1945). Від 1946 — науковий співробітник Інституту мартирології в Мюнхені, з 1947 — професор церковної археології Богословської академії УАПЦ. Наприкінці 1940-х років обраний професором Українського вільного університету (м. Мюнхен) на кафедрі археології та етнографії (працював там до 1972 р.). Після переїзду центральних органів академії до США — президент УВАН на Європу. 1954—1961 рр. очолював українську редакцію Інституту з вивчення СРСР, що видавав «Українські збірники» (17 випусків протягом 1954—1969 рр.).

Досліджував пам'ятки трипільської культури та білогрудівської культури, давньоруські пам'ятки Києва. Приділив увагу визначенню топографічних меж та зв'язкам трипільської протоцивілізації з іншими культурами. Висунув та обґрунтував гіпотезу про спорудження Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого собору не 1108 року, а за великого князя київського Ізяслава Ярославича — 1054—1078 початково як церкви св. Димитрія Солунського, визначив українське авторство наявних у соборі мозаїк та фресок.

Могила др. П.Курінного, сектор 430

Помер у місті Мюнхені. Похований на цвинтарі Вальдфрідгоф (Мюнхен) в секторі 430.

Вшанування пам'яті

В Києві існує вулиця Петра Курінного.

Твори

• Монументальні пам'ятки трипільської культури. В кн.: Трипільська культура на Україні, вип. 1. К., 1926
• Білогрудівські кам'яні стели. «Записки Всеукраїнського археологічного комітету», т. 1. К., 1932
• Історичні плани Києва. Аугсбург, 1946
• Нариси з історії української археології. Мюнхен, 1947
• Історія археологічного знання про Україну. Мюнхен, 1970; Полтава 1994
• Передісторія та рання історія України на підставі археологічних джерел. Мюнхен, 1970.
• Курінний П. Лаврські інтролігатори XVII—XVIII століття / Петро Курінний ; Укр. наук. ін-т книгозн. — Київ: б. в., 1926. — 38 с. [Архівовано 21 лютого 2019 у Wayback Machine.]

Джерела та література

• С. І. Кот. Курінний Петро Петрович [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 522. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• С. І. Кот. Курінний Петро Петрович [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
• Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С.500.
• Супруненко О. О., Передмова. В кн.: Курінний П. П. Історія археологічного знання про Україну. Полтава, 1994.
• Білокінь С., Курінний П. П. В кн.: Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник. К., 1998.
• Принь Олександр, Принь Марина. Листування у науковому співтоваристві: три листи Олександра Якубського до Петра Курінного / Олександр Принь, Марина Принь // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. — 2015. — Вип. 19. — C. 261—266.