Полонська-Василенко Наталія Дмитрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко
Polonsk2.gif
Наталія Полонська-Василенко
Народилася 31 січня (12 лютого) 1884(1884-02-12)
Харків, Харківська губернія, Російська імперія
Померла 8 червня 1973(1973-06-08) (89 років)
Дорнштадт, Баден-Вюртемберг, Німеччина Федеративна Республіка Німеччина
Громадянство СРСР СРСРНімеччина ФРН
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Alma mater Київський університет
Галузь наукових інтересів історія
Заклад Київський університет, Український вільний університет
Вчене звання старший науковий співробітник, професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Батько Меньшов Дмитро
Чоловік Василенко Микола Прокопович, пізніше О. Моргун[1]

Поло́нська-Василе́нко Ната́лія Дми́трівна (у дівоцтві — Меньшова Наталія Дмитрівна; 31 січня [13 лютого] 1884(18840213), Харків, Харківська губернія, Російська імперія — 8 липня 1973, Дорнштадт, Баден-Вюртемберг, Федеративна Республіка Німеччина) — історик, археолог, архівіст, одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині історії Запоріжжя та Південної України, доктор історичних наук від 1940 р.. Її археографічні студії стали одним із джерел розвитку української історичної науки. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася 31 січня (13 лютого) 1884(18840213) року у Харкові, в родині генерала артилерії, відомого військового історика Києва Дмитра Петровича Меньшова[2].

Ще дитиною переїздить до Києва. Навчається у Фундуклеївській жіночій гімназії, що її закінчує 1901 року зі срібною медаллю.

Потому навчається на історично-філологічному факультеті Київських Вищих жіночих курсів, де вже у 1912–1915 роках є асистентом при кафедрі історії Росії і методики історії. Одночасно викладала історію у кількох Київських гімназіях у 1910–1924 роках.

1913 року склала іспит у Державній Комісії Київського Університету Св. Володимира і отримала диплом I-го ступеня. 1915 року там само склала магістерський іспит з російської історії і 1916 року стала першою жінкою, обраною приват-доцентом університету Св. Володимира, Брала участь у діяльності

У 1918–1920 рр. завідувала музеєм старожитностей Київського університету.

У 1921–1923 рр. — викладач і директор київської трудової школи № 56.

У 1918–1924 рр. була вченим секретарем та викладачем Київського археологічного інституту.

У 1924–1943 рр. — співробітник ВУАН[1].

Polonska.gif

У 1925–1927 рр. — архівний реєстратор і помічник ученого архівіста Центрального архіву давніх актів (у 1941–1943 рр. його директор[1].). У травні 1926 р. — учасниця 1-го Всеукраїнського з'їзду архівістів України[3].

У 1927–1930 рр. — професор Художнього інституту[1].

З 1929 р. — член Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України.

У 1929–1934 рр. — вчений секретар Комісії для вивчення соціально-економічної історії України XVIII—XIX ст. З 1930 року — член Археографічної комісії. У травні 1932 р. з архівістом М. Тищенком розробила план видання «Архіву Запорізької Січі» у 8-ми томах. З жовтня 1934 р. — співробітник Рукописного відділу Всенародної бібліотеки України.

У 1938–1941 рр. — старший науковий співробітник сектору історії феодалізму Інституту історії України АН УРСР.

У жовтні 1940 р. у Москві захистила докторську дисертацію на тему: «Нариси з історії заселення південної України в середині XVIII століття (1734—1775 рр.)» (рос. Очерки по истории заселения южной Украины в середине XVIII века (1734—1775 гг.)).

У листопаді 1940 р. — професор у Київському державному університеті[1]. Залишилася при німецькій окупації теренів УРСР під час Другої світової війни. 20 жовтня 1941 р. очолила Археологічний інститут, а з грудня того ж року і Київський центральний архів давніх актів. На початку 1941 р. очолила колектив авторів 4-и томного видання «Історія м. Києва». Від 1942 р. — співробітник Музею-архіву переходової доби м. Києва.

У вересні 1943 р. виїхала до Львова, потім емігрувала до Німеччини. Брала участь у діяльності

  • Українського історико-філологічного товариства у Празі (з 1944 р.),
  • Церковно-археографічної комісії у Львові (з 1944 р.) та Мюнхені (з 1946 р.),
  • НТШ (від 1947 р.),
  • Українська вільна академія наук (від 1948 р.) та ін.[1].

У 1944–1945 рр. — професор Українського вільного університету у Празі та Мюнхені (1945–1973)[1].

У 1947 р. — професор Православної богословської академії в м. Мюнхені[1].

У 1945–1972 рр. — декан філософічного факультету УВУ. Дійсний член Українського історичного товариства (1965–1973) і УВУ, а з 1953 р. — Міжнародної академії наук у Парижі.

Померла 8 червня 1973 р. у м. Дорнштадт (земля Баден-Вюртемберг), і була похована в м. Новий Ульм (Федеративна Республіка Німеччина)[3].

Похована у м. Дорнштадті[4] в будинку для літніх людей.

Праці[ред.ред. код]

  • Происхождение и состав Русской правды. В кн.: Русская история в очерках и статьях, т. 1. К., 1910; (рос.)
  • Домашний и общественный быт Московской Руси. — К., 1912. — 64 с.; (рос.)
  • Историко-культурный атлас по русской истории с объяснительным текстом, вып. 1–3. К., 1913–1914. (рос.)
  • Хроніка. Перший Всеукраїнський з'їзд архівних робітників в Харкові // Бібліологічні вісті. — 1926. — Ч. 1 (10). — С. 84–87.
  • Історики Запорожжя XVIII в. // Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія : З нагоди сімдесятої річниці життя та п'ядесятих роковин наукової діяльності. — [Збірник Історико-філологічного відділу УАН № 51]. — К., 1927. — С. 811–824.
  • Південна Україна р. 1787. (З студій з історії колонізації) // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — 1929. — Кн. 24.
  • Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження Запоріжжя. У кн.: Нариси з соціяльно-економічної історії України: Праці комісії соціяльно-економічної історії України, т. 1. К., 1932.
  • Очерки по истории заселения южной Украины в середине XVIII века (1734—1775 гг.), 1940. (рос.)
  • До історіографії Запоріжжя ХVIII століття (Леклерк і Болтін). «Записки Історичного і Філологічного відділення Львівського державного університету» (Львів), 1940, т. 1.
  • Хмельниччина, 1947.
  • Палій та Мазепа, 1949.
  • Історія Української Церкви, 1949.
  • Теорія 3-го Риму в Росії протягом XVIII і XIX ст., 1952 р.
  • До історії повстання на Запоріжжі 1768, 1952.
  • Процес Центра Дій, 1955.
  • The Setlementof the Southern Ukraine (1750—1775); (англ.)
  • The Annales, УВАН, IV—V, 1955. (англ.)
  • Професор д-р О. Оглоблин. Вісник Організації оборони чотирьох свобод України, 1955.
  • Українська Академія Наук, т. 12, Мюнхен, 1955–1957 рр.
  • Особливості Української Православної Церкви, 1959.
  • Гетьман Мазепа та його доба, 1959.
  • Заселення Південної України XVIII ст., т. 1-2, УВУ, 1960.
  • Історична наука в Україні за совєтської доби та доля істориків // Записки НТШ (ПарижЧикаго). — Т. 173. — Мюнхен, 1962. — С. 7–112.
  • Перші віки християнства на Україні, 1963.
  • Дві концепції історії України і Росії. УВУ — Мюнхен, 1964. Перевидання 1967 року англійською мовою.
  • Ukraine-Rus and Western Europe in 10th-13th Centuries, 1964. (англ.)
  • Історичні підвалини УАПЦ, 1964.
  • Запоріжжя ХVIII століття та його спадщина, т. 12. Мюнхен, 1965–1967.
  • Видатні жінки України, 1969.
  • Українська історіографія, Мюнхен, 1971.
  • Український Вільний Університет (1921–1971), 1971.
  • Історія України. — Мюнхен, 1972–1976 рр.; 1992 р. — Т. 1. — 640 с.; — Т. 2. — 608 с.
  • Революція 1917: спогади // Український історик. — 1988, № 1–4; — 1989, № 1–3.
  • Наталія Полонська-Василенко. «Спогади» / упор., автор вступ. статті Валерій Шевчук. — К. : Києво-Могилянська академія, 2011.

та ін.

Ушанування пам'яті[ред.ред. код]

На честь Наталі Полонської-Василенко в місті Дніпрі названа вулиця.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]