Дульнозарядна зброя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кременева рушниця XVIII ст.
Ручна східно-європейська бомбарда
Дульнозарядна рушниця

Дульнозарядна рушниця — рушниця (довгоствольна вогнепальна зброя), яка заряджається з дула. Так заряджалася вся вогнепальна зброя до появи казнозарядних систем, під унітарний патрон. Головним недоліком заряджання з дула була необхідність просування кулі і заряду через весь ствол, довжина якого перевищувала півметра. З цієї ж причини стримувався розвиток нарізної зброї: оскільки діаметр кулі повинен бути більше нарізів, то досилання кулі, загорнутої в шматочок шкіри, була тугою і довгою. Також існувала небезпека подвійного заряджання — якщо стрілець забував, що зброя вже заряджена, і заряджав її ще один раз, то при пострілі рушницю розривало, що призводило до травм або смерті стрільця.

Зараз з дула заряджається обмежене число систем, виключно короткоствольних і які не мають назву «рушниця».

Історія[ред.ред. код]

У ранніх зразках зброї, яка заряджалася з дула, порох, після відмірювання заряду, засипався у ствол, заганяли за допомогою шомполу пиж, потім досилали кулю. Прагнення до швидкострільності призвело в XVII столітті до винаходу патрона — комплекту для здійснення пострілу, коли заряд пороху розміщувався у паперовій оболонці, до якої приєднувалася і куля. Під час заряджання стрілець розривав паперову оболонку, висипав порох у ствол зброї, використовував папір як пиж і досилав зверху кулю.

Після австро-прусської кампанії 1866 р всюди перейшли до унітарних патронів і рушниць, які заряджаються з казни.

Історія використання[ред.ред. код]

Іспанський аркебузір
Покрокова інструкція 17-го століття, послідовно ілюструє етапи зарядки мушкета. Процес зарядки був довгий, складний і потенційно небезпечний.[1]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Стрелковый клуб Логроньо. Испания. (рос.)
  2. MLAIC — международный комитет дульнозарядных ассоциаций, руководящий орган, объединяющий национальные ассоциации. (рос.)
  3. Российское отделение MLA (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Keegan, John (1993). A History of Warfare. Vintage Books. с. 284.