Рушниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Козак з рушницею

Рушни́ця (від чеськ. ručnice) — в сучасному вузькому значенні — довгоствольна стрілецька зброя, призначена для утримання та управління при стрільбі двома руками з упором приклада в плече, гладкоствольна чи комбінована (з гладкими і нарізними стволами), що стріляє кулею або дробом. До відносно недавнього часу (початок XX в.) «рушниця» в широкому сенсі означала будь-яку довгоствольну ручну зброю, включаючи нарізну і автоматичну[1]. Ручна, переважно гладкоствольна вогнепальна або пневматична зброя[2].

Слово «рушниця» має чеське походження — від ručnice, яке утворене від ruka («рука»). Цим словом позначали легку, «ручну» вогнепальну зброю, протиставляючи її важким гарматам[3].

Комбінованими називають рушниці, які мають як нарізні, так і гладкі стволи.

Рушниці поділяють на мисливські та бойові. Бойові рушниці з'явились в XIV—XV ст.


Російський солдат-фузілер часів Петра I з кременевою рушницею


За межами збройної галузі рушницею називають, наприклад, метальну зброя для підводного полювання незалежно від принципу його дії.

Історія[ред.ред. код]

Ручниця (ручна бомбарда) кінця XVI століття
Аркебузір XVI століття

Попередниками рушниці були, з одного боку, примітивні дульнозарядні вогнепальні знаряддя для стрільби з рук, що з'явилися в Європі в XIV ст. — ручниці (ручні пищалі, кулеврини, шланги, бомбарди), а з іншого — неовгнепальні метальні знаряддя: арбалет і його різновид аркебуз (останній дав назву одному з видів ранніх рушниць — аркебуза). В. Г. Федоров у своїй «Історії гвинтівки» вживає термін «рушниця» вже відносно цих первісних зразків, які ще навіть не мали рушничного ложа в її звичному вигляді: стрілець укладав «приклад» зверху на плече або притискав його передпліччям до тулуба[4]. Ці ранні рушниці мали великий калібр (20-40 мм) і малу довжину ствола (6-12 калібрів); до кінця XV в. калібр ручних пищалей зменшився до 20-30 мм, а ствол подовжився до 25-30 калібрів. До другої половини XV століття рушниця отримала ґнотовий замок і приклад, пристосований для упору в плече, з'явилися примітивні прицільні пристосування (цілик). Завдяки цим удосконаленням дещо покращилася точність бою і поводження зі зброєю стало значно зручніше. Проте рушниці залишалися дуже громіздкими і важкими, для їх обслуговування часто були потрібні дві людини.

У XVI ст. на основі бойового досвіду виробився тип мушкета — дульнозарядної гладкоствольної ґнотової рушниці масою 6-8 кг, калібром близько 22 мм при масі кулі близько 50 г. Стрільба з мушкета велася переважно з упору — спеціальної підставки з рогатиною. Дальність прицільного пострілу досягала 150 м. Віддача при стрільбі була дуже сильна, мушкет з приладдям і боєзапасом мав велику вагу, тому в мушкетери відбирали найміцніших і рослих солдатів. У 1624 року в Швеції був введений полегшений (5 кг) піхотний мушкет без підставки.

Кременева рушниця початку XVIII ст. зі знімною зарядною камерою — спроба спростити заряджання зброї
Стрільба з кременевої рушниці кінця XVIII ст.

Кардинально покращилися бойові властивості рушниць з введенням в XVI ст. колесцового замку замість ґнотового. Колесцовий замок був, втім, набагато дорожче, тому колесцовими рушницями озброювалася в основному кавалерія. Ґнотовий (і колесцовий) замки до початку XVIII ст. були практично повністю витіснені більш дешевим і простим в користуванні кременевим ударним, і ця система залишалася основною аж до першої чверті XIX ст.

До XVII ст. відноситься поява паперового набою — упакованого в паперову обгортку порохового заряду і кулі (пізніше ще й капсуля). Процес заряджання таким патроном дещо спростився: стрільцю не потрібно було кожен раз відміряти навішення пороху і діставати з окремих сумок кулі і матеріал для пижа.

Яких-небудь принципових відмінностей між військовим і цивільним (мисливським) рушницями до XIX в. не було. Різниця була лише в якості виготовлення і обробки, а також в тому, що важливі для полювання і дорогі технічні нововведення раніше з'являлися на цивільних рушницях, ніж на масовій армійській зброї.

Двоствольна рушниця системи Дарна з затвором, який здвигається назад.

У XIX столітті з'явилися три удосконалення, які радикально змінили вигляд стрілецької зброї: капсульне запалювання різко підвищило надійність боєприпасу в порівнянні з примхливим іскровим принципом запалювання; заряджання з казни остаточно вирішило проблему обтюрації в нарізному стволі; унітарний патрон, особливо з появою бездимного пороху, відкрив шлях до швидкострільних систем. Як наслідок, військова рушниця до 1870-м — 1880-х років повсюдно стала майже виключно нарізною, а її калібр постійно зменшувався, дійшовши до кінця століття до звичайних 7 … 8 мм. Гладкоствольні рушниці залишилися в цивільному обороті, в основному як мисливська зброя (для стрільби дробом нарізний ствол не потрібний). Широко поширилися багатоствольні рушниці, в тому числі комбіновані, з гладкими і нарізними стволами різних калібрів в одному блоці (двостволки, дріллінги, бюксфлінти тощо). Найпоширенішою конструкцією мисливської рушниці стала «переломка», коли блок стволів кріпиться на шарнірі і для заряджання відкидається вниз щодо ложі; але відомі й інші — зі стволами, що повертаються в горизонтальній площині або рухаються вперед, з поздовжньо ковзним затвором, револьверні.

Американський морський піхотинець з помповою рушницею (Ірак, 2005)

Гладкоствольна рушниця як військова зброя пережила своє друге народження в останній період Першої світової війни. На озброєнні штурмових груп, які вели ближній бій безпосередньо в окопах супротивника, з'явилися дробові рушниці (часто вкорочені), набагато більш зручні у вузькому просторі, ніж піхотна гвинтівка, і які володіли набагато сильнішою дією, що зупиняє, ніж револьвер. Особливим успіхом користувалася багатозарядна рушниця Winchester Model 1897 зі ковзною цівкою («помпова»). З'явився навіть англійський термін trench gun — траншейна рушниця. Бойові рушниці знайшли застосування і в подальших конфліктах за участю США: Другій світовій, Корейській, В'єтнамській війни, і знаходяться на озброєнні до тепер. Гладкоствольні рушниці, в основному помпові і самозарядні, широко використовуються поліцейськими службами в багатьох країнах. Дробовий заряд володіє великим зупиняючою дією, при цьому не створює рикошетів і малонебезпечен на відстані більше декількох десятків метрів, а кулею великого калібру можна, наприклад, ефективно вивести з ладу автомобіль або зруйнувати дверний замок.

Типи рушниць[ред.ред. код]

Типи комбінованих одноствольних рушниць
Browning Auto 5 — перша комерційна успішна самозарядна рушниця. Вироблялася з 1898 по 1998 р Конструктор Дж. М. Браунінг

За кількістю і компонуванням свтолів сучасні рушниці бувають:

  • однствольні;
  • двуствольні з горизонтальним розташуванням гладких стволів одного калібру, або «горизонталки» (найпоширеніший вид мисливських рушниць);
  • бокфлінт, «вертикалка» — двоствольна рушниця з вертикальним розташуванням гладких стволів;
  • бюксфлінт — горизонтальна двостволка з одним нарізним стволом;
  • бокбюксфлінт — вертикальна версія бюксфлінта; 
  • дриллінг або трійник — рушниця з двома гладкими і одним нарізним стволами;
  • бокдриллінг — дриллінг, у якого всі три стволи розташовані у вертикальній площині;
  • фірлінг — два гладких і два нарізних стволи;
  • экспрес-фірлінг — один короткий і два нарізних стволи, причому два нарізних стволи мають рівний калібр;
  • рушниці з великою кількістю стовбурів, відносяться, швидше, до технічних курйозів. Наприклад, відомі П'ятистволові кременеві рушниці з вертикальним розташуванням стволів майстра Йоганна А. Хермана (Візенталь, Німеччина), 1730-і рр.

За схемою заряджання, крім класичного «переломлення» (блок стволів відкидається на шарнірі вниз щодо колодки), застосовуються:

  • болтові — з поздовжньо ковзним затвором за схемою Дарна або на зразок гвинтівочного (ТОЗ-106, МЦ-20[5], «фроловки»);
  • з блоком стволів, які рухаються вперед щодо ложі, або повертаються навколо вертикальної осі;
  • револьверні — одноствольні багатозарядні, побудовані за принципом револьвера[6];
  • помпові — рушниці з рухомою назад-вперед або вперед-назад цівкою. Оснащуються підствольним або надствольним трубчастим магазином на 3-7 патронів, хоча ряд моделей використовують коробчаті магазини;
  • важільні — багатозарядні рушниці з ручним механізмом перезарядження, що приводиться в дію рухомою запобіжною скобою;
  • самозарядні з різними схемами роботи автоматики і магазином різних конструкцій.

За конструкцією ударно-спускового механізму рушниці (крім багатозарядних) бувають із зовнішнім розташуванням курків і з курками, прихованими в колодці («безкуркові»)[7].

Знамениті рушниці[ред.ред. код]

«Смуглянка Бесс»[ред.ред. код]

Brown Bess

Brown Bess — неофіційне, але загальноприйняте прізвисько стандартної піхотної рушниці британської армії, яка стояла на озброєнні з 1722 по 1838 рік майже без змін.Редьярд Кіплінг присвятив цій зброї вірш[8][9].

Browning Auto 5[ред.ред. код]

Перша успішна самозарядна рушниця, випускалася з 1898 по 1998 р

«Оленебій»[ред.ред. код]

Надзвичайно точна рушниця з дуже довгим стволом і з власним ім'ям «Оленебій» (англ. Deerslayer) належала мисливцеві Натті Бампо з романів Фенімора Купера. У деяких російських перекладах називається «Ланебій». Цій рушниці Бампо зобов'язаний одним зі своїх прізвиськ — Довгий Карабін.

«Фроловка»[ред.ред. код]

Дуже поширена у СРСР з 1920-х рр. рушниця, що вироблялася шляхом заводської переробки старих гвинтівок Мосіна.

«Ружья Герінга»[ред.ред. код]

Головний лісничий і головний єгер Німеччини до 1945 року, Герман Герінг був великим любителем зброї і полювання. Його величезна колекція була після війни частково розкрадена. Приватні власники регулярно пропонують на продаж «рушниці з колекції Герінга», причому доказів їх автентичності часто немає[10][11][12].

«Монтекрісто»[ред.ред. код]

Під цією назвою в Росії в кінці XIX — початку XX ст. були дуже популярні рушниці і пістолети для розважальної стрільби під слабкий кульовий або дробовий патрон калібру від 4 до 9 мм. Часто згадуються в мемуарах того часу як іграшка і зброя для полювання по дрібній птиці[13].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ГОСТ 28653—90. Оружие стрелковое, Термины и определения. ГОСУДАРСТВЕННЫЙ СТАНДАРТ СОЮЗА ССР. 1991. 
  2. «Ружье» (рос.). Военный энциклопедический словарь (2-е вид.). М.: Военное издательство. 1986. 
  3. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — Т. 5: Р — Т / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  4. Федоров В. Г. История винтовки. — М.:Воениздат, 1940. С. 16
  5. МЦ20 — одноствольное неавтоматическое трехзарядное ружье
  6. МЦ255 — одноствольное револьверное ружье
  7. ружья Бескурковые ружья // Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915.
  8. Rudyard Kipling.
  9. Brown Bess — Смуглая Лиза (русский перевод)
  10. Борис Халандовский. Ружейная память. — «Ружьё», июнь 2000
  11. П. Шищенко. Ружье Геринга. — «Охотник и рыболов Сибири», 2012, ноябрь
  12. Дедов Меркель из коллекции ружей Г.
  13. Ружье с романтическим названием — Монтекристо

Література[ред.ред. код]

  • Дроздова Е. Е. Производство охотничьих ружей в 1850—1914 гг.: кадровые и технологические проблемы // Известия Уральского государственного университета. — 2009. — № 65. — С. 190—199. (рос.)
  • Жук А. Б. Энциклопедия стрелкового оружия. — М.: Воениздат, 1998.
  • Колдунов С. Боевое оружие под дробовой патрон // «Зарубежное военное обозрение», № 4, 1995. С. 20-23 (рос.)
  • Маковская Л. К. Ручное огнестрельное оружие русской армии конца XIV—XVIII веков. Определитель. М.:Военное издательство, 1992 [1] (рос.)
  • Федоров В. Г. История винтовки. — М.:Воениздат, 1940 (рос.)
  • Федоров В. Г. Эволюция стрелкового оружия. Часть I. Развитие ручного огнестрельного оружия от заряжания с дула и кремневого замка до магазинных винтовок. — М.:Государственное военное издательство Наркомата обороны Союза ССР, 1938 (рос.)
  • Хартинк А. Е. Охотничьи ружья. Иллюстрированная энциклопедия. — М.: Лабиринт-Пресс, 2004 (рос.)
  • Энгельс Ф. История винтовки. // В кн.: Карл Маркс, Фридрих Энгельс. Сочинения. Изд. 2-е. Т. 15. — М.:Государственное издательство политической литературы, 1959 (рос.)
  • Lugs Jaroslav. Handfeuerwaffen. — Berlin: Militaerverlag der DDR, 1977

Посилання[ред.ред. код]