Рушниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Козак з рушницею

Рушни́ця (від чеськ. ručnice) — в сучасному вузькому значенні — довгоствольна стрілецька зброя, призначена для утримання та управління при стрільбі двома руками з упором приклада в плече, гладкоствольна чи комбінована (з гладкими і нарізними стволами), що стріляє кулею або дробом. До відносно недавнього часу (початок XX в.) «рушниця» в широкому сенсі означала будь-яку довгоствольну ручну зброю, включаючи нарізну і автоматичну[1]. Ручна, переважно гладкоствольна вогнепальна або пневматична зброя[2].

Слово «рушниця» має чеське походження — від ručnice, яке утворене від ruka («рука»). Цим словом позначали легку, «ручну» вогнепальну зброю, протиставляючи її важким гарматам[3].

Комбінованими називають рушниці, які мають як нарізні, так і гладкі стволи.

Рушниці поділяють на мисливські та бойові. Бойові рушниці з'явились в XIV—XV ст.


Російський солдат-фузілер часів Петра I з кременевою рушницею


За межами збройної галузі рушницею називають, наприклад, метальну зброя для підводного полювання незалежно від принципу його дії.

Історія[ред.ред. код]

Ручниця (ручна бомбарда) кінця XVI століття
Аркебузір XVI століття

Попередниками рушниці були, з одного боку, примітивні дульнозарядні вогнепальні знаряддя для стрільби з рук, що з'явилися в Європі в XIV ст. — ручниці (ручні пищалі, кулеврини, шланги, бомбарди), а з іншого — неовгнепальні метальні знаряддя: арбалет і його різновид аркебуз (останній дав назву одному з видів ранніх рушниць — аркебуза). В. Г. Федоров у своїй «Історії гвинтівки» вживає термін «рушниця» вже відносно цих первісних зразків, які ще навіть не мали рушничного ложа в її звичному вигляді: стрілець укладав «приклад» зверху на плече або притискав його передпліччям до тулуба[4]. Ці ранні рушниці мали великий калібр (20-40 мм) і малу довжину ствола (6-12 калібрів); до кінця XV в. калібр ручних пищалей зменшився до 20-30 мм, а ствол подовжився до 25-30 калібрів. До другої половини XV століття рушниця отримала ґнотовий замок і приклад, пристосований для упору в плече, з'явилися примітивні прицільні пристосування (цілик). Завдяки цим удосконаленням дещо покращилася точність бою і поводження зі зброєю стало значно зручніше. Проте рушниці залишалися дуже громіздкими і важкими, для їх обслуговування часто були потрібні дві людини.

У XVI ст. на основі бойового досвіду виробився тип мушкета — дульнозарядної гладкоствольної ґнотової рушниці масою 6-8 кг, калібром близько 22 мм при масі кулі близько 50 г. Стрільба з мушкета велася переважно з упору — спеціальної підставки з рогатиною. Дальність прицільного пострілу досягала 150 м. Віддача при стрільбі була дуже сильна, мушкет з приладдям і боєзапасом мав велику вагу, тому в мушкетери відбирали найміцніших і рослих солдатів. У 1624 року в Швеції був введений полегшений (5 кг) піхотний мушкет без підставки.

Кременева рушниця початку XVIII ст. зі знімною зарядною камерою — спроба спростити заряджання зброї
Стрільба з кременевої рушниці кінця XVIII ст.

Кардинально покращилися бойові властивості рушниць з введенням в XVI ст. колесцового замку замість ґнотового. Колесцовий замок був, втім, набагато дорожче, тому колесцовими рушницями озброювалася в основному кавалерія. Ґнотовий (і колесцовий) замки до початку XVIII ст. були практично повністю витіснені більш дешевим і простим в користуванні кременевим ударним, і ця система залишалася основною аж до першої чверті XIX ст.

До XVII ст. відноситься поява паперового набою — упакованого в паперову обгортку порохового заряду і кулі (пізніше ще й капсуля). Процес заряджання таким патроном дещо спростився: стрільцю не потрібно було кожен раз відміряти навішення пороху і діставати з окремих сумок кулі і матеріал для пижа.

Яких-небудь принципових відмінностей між військовим і цивільним (мисливським) рушницями до XIX в. не було. Різниця була лише в якості виготовлення і обробки, а також в тому, що важливі для полювання і дорогі технічні нововведення раніше з'являлися на цивільних рушницях, ніж на масовій армійській зброї.

Двоствольна рушниця системи Дарна з затвором, який здвигається назад.

У XIX столітті з'явилися три удосконалення, які радикально змінили вигляд стрілецької зброї: капсульне запалювання різко підвищило надійність боєприпасу в порівнянні з примхливим іскровим принципом запалювання; заряджання з казни остаточно вирішило проблему обтюрації в нарізному стволі; унітарний патрон, особливо з появою бездимного пороху, відкрив шлях до швидкострільних систем. Як наслідок, військова рушниця до 1870-м — 1880-х років повсюдно стала майже виключно нарізною, а її калібр постійно зменшувався, дійшовши до кінця століття до звичайних 7 … 8 мм. Гладкоствольні рушниці залишилися в цивільному обороті, в основному як мисливська зброя (для стрільби дробом нарізний ствол не потрібний). Широко поширилися багатоствольні рушниці, в тому числі комбіновані, з гладкими і нарізними стволами різних калібрів в одному блоці (двостволки, дріллінги, бюксфлінти тощо). Найпоширенішою конструкцією мисливської рушниці стала «переломка», коли блок стволів кріпиться на шарнірі і для заряджання відкидається вниз щодо ложі; але відомі й інші — зі стволами, що повертаються в горизонтальній площині або рухаються вперед, з поздовжньо ковзним затвором, револьверні.

Американський морський піхотинець з помповою рушницею (Ірак, 2005)

Гладкоствольна рушниця як військова зброя пережила своє друге народження в останній період Першої світової війни. На озброєнні штурмових груп, які вели ближній бій безпосередньо в окопах супротивника, з'явилися дробові рушниці (часто вкорочені), набагато більш зручні у вузькому просторі, ніж піхотна гвинтівка, і які володіли набагато сильнішою дією, що зупиняє, ніж револьвер. Особливим успіхом користувалася багатозарядна рушниця Winchester Model 1897 зі ковзною цівкою («помпова»). З'явився навіть англійський термін trench gun — траншейна рушниця. Бойові рушниці знайшли застосування і в подальших конфліктах за участю США: Другій світовій, Корейській, В'єтнамській війни, і знаходяться на озброєнні до тепер. Гладкоствольні рушниці, в основному помпові і самозарядні, широко використовуються поліцейськими службами в багатьох країнах. Дробовий заряд володіє великим зупиняючою дією, при цьому не створює рикошетів і малонебезпечен на відстані більше декількох десятків метрів, а кулею великого калібру можна, наприклад, ефективно вивести з ладу автомобіль або зруйнувати дверний замок.

Типи рушниць[ред.ред. код]

Типи комбінованих одноствольних рушниць
Browning Auto 5 — перша комерційна успішна самозарядна рушниця. Вироблялася з 1898 по 1998 р Конструктор Дж. М. Браунінг

За кількістю і компонуванням свтолів сучасні рушниці бувають:

  • однствольні;
  • двуствольні з горизонтальним розташуванням гладких стволів одного калібру, або «горизонталки» (найпоширеніший вид мисливських рушниць);
  • бокфлінт, «вертикалка» — двоствольна рушниця з вертикальним розташуванням гладких стволів;
  • бюксфлінт — горизонтальна двостволка з одним нарізним стволом;
  • бокбюксфлінт — вертикальна версія бюксфлінта; 
  • дриллінг або трійник — рушниця з двома гладкими і одним нарізним стволами;
  • бокдриллінг — дриллінг, у якого всі три стволи розташовані у вертикальній площині;
  • фірлінг — два гладких і два нарізних стволи;
  • экспрес-фірлінг — один короткий і два нарізних стволи, причому два нарізних стволи мають рівний калібр;
  • рушниці з великою кількістю стовбурів, відносяться, швидше, до технічних курйозів. Наприклад, відомі П'ятистволові кременеві рушниці з вертикальним розташуванням стволів майстра Йоганна А. Хермана (Візенталь, Німеччина), 1730-і рр.

За схемою заряджання, крім класичного «переломлення» (блок стволів відкидається на шарнірі вниз щодо колодки), застосовуються:

  • болтові — з поздовжньо ковзним затвором за схемою Дарна або на зразок гвинтівочного (ТОЗ-106, МЦ-20[5], «фроловки»);
  • з блоком стволів, які рухаються вперед щодо ложі, або повертаються навколо вертикальної осі;
  • револьверні — одноствольні багатозарядні, побудовані за принципом револьвера[6];
  • помпові — рушниці з рухомою назад-вперед або вперед-назад цівкою. Оснащуються підствольним або надствольним трубчастим магазином на 3-7 патронів, хоча ряд моделей використовують коробчаті магазини;
  • важільні — багатозарядні рушниці з ручним механізмом перезарядження, що приводиться в дію рухомою запобіжною скобою;
  • самозарядні з різними схемами роботи автоматики і магазином різних конструкцій.

За конструкцією ударно-спускового механізму рушниці (крім багатозарядних) бувають із зовнішнім розташуванням курків і з курками, прихованими в колодці («безкуркові»)[7].

Знамениті рушниці[ред.ред. код]

«Смуглянка Бесс»[ред.ред. код]

Brown Bess

Brown Bess — неофіційне, але загальноприйняте прізвисько стандартної піхотної рушниці британської армії, яка стояла на озброєнні з 1722 по 1838 рік майже без змін.Редьярд Кіплінг присвятив цій зброї вірш[8][9].

Browning Auto 5[ред.ред. код]

Перша успішна самозарядна рушниця, випускалася з 1898 по 1998 р

«Оленебій»[ред.ред. код]

Надзвичайно точна рушниця з дуже довгим стволом і з власним ім'ям «Оленебій» (англ. Deerslayer) належала мисливцеві Натті Бампо з романів Фенімора Купера. У деяких російських перекладах називається «Ланебій». Цій рушниці Бампо зобов'язаний одним зі своїх прізвиськ — Довгий Карабін.

«Фроловка»[ред.ред. код]

Дуже поширена у СРСР з 1920-х рр. рушниця, що вироблялася шляхом заводської переробки старих гвинтівок Мосіна.

«Ружья Герінга»[ред.ред. код]

Головний лісничий і головний єгер Німеччини до 1945 року, Герман Герінг був великим любителем зброї і полювання. Його величезна колекція була після війни частково розкрадена. Приватні власники регулярно пропонують на продаж «рушниці з колекції Герінга», причому доказів їх автентичності часто немає[10][11][12].

«Монтекрісто»[ред.ред. код]

Під цією назвою в Росії в кінці XIX — початку XX ст. були дуже популярні рушниці і пістолети для розважальної стрільби під слабкий кульовий або дробовий патрон калібру від 4 до 9 мм. Часто згадуються в мемуарах того часу як іграшка і зброя для полювання по дрібній птиці[13].

Характеристики[ред.ред. код]

Загальні положення[ред.ред. код]

Рушницям притаманні такі основні складові: металевий ствол без нарізів (з нарізами— гвинтівка); ложе з прикладом; замок; шомпол (зазвичай).

Походження назви — на відміну від мушкета з рушниці дозволялось вести вогонь без підставок, з рук, тому спочатку мала назву «ручниця» яка з часом трансформувалась у рушниця.

Умовно, всі рушниці, в залежності від їх конструкції, можна поділити на дві основні системи: з відкидними стволами, та з невідкидними стволами.

Приклади компонування стволів у комбінованих рушниць

Головною особливістю рушниць з відкидними стволами є те, що кожен ствол споряджается одним набоєм, а механізм досилання нових набоїв — відсутній. Такі рушниці можуть мати один, два, навіть три ствола (у комбінованих рушниць щонайменше один з цих стволів може бути нарізним).

Рушниці з невідкидними стволами можуть мати як один, так і два ствола (система Дарна). Поширені одноствольні рушниці з невідкидними стволами можна розділити на:

  1. рушниці з поздовжньо-ковзним затвором;
  2. рушниці з рухомою цівкою (помпові рушниці);
  3. рушниці зі скобою-важелем (скоба Генрі).

В рушницях обох систем курок може бути як зовнішнім, так і внутрішнім.

Калібр[ред.ред. код]

Для гладкоствольних мисливських рушниць число калібру означає кількість куль, які можна відлити з 1 англійського фунта свинцю (453,6 г). Кулі при цьому повинні бути сферичні, однакові за масою й діаметром, який дорівнює внутрішньому діаметру ствола в середній його частині. Чим менший діаметр ствола, тим більша кількість куль. Таким чином двадцятий калібр менше шістнадцятого, а шістнадцятий менше дванадцятого.[14]

Позначення калібру Варіант позначення Діаметр ствола, мм
36 .410 10.4
32 .50 12.5
28 - 13.8
24 - 14.7
20 - 15.6 (15.5 magnum)
16 - 16.8
12 - 18.5 (18.2 magnum)
10 - 19.7
4 - 26.5

Набої[ред.ред. код]

Докладніше: Набій та куля для рушниці
Приклад набоїв для рушниць: з дробом та кулею

Зокрема і для полювання на великих тварин (ведмедя, лося, оленя, тощо) з рушницями на відстані 50-100 м використовують кулі, які мають удар більшої потужності, високу пробивну дію з руйнуванням кісток й найважливіших для життя органів.

Для рушниць виготовляють набої з вражаючими елементами несмертельної травматичної дії у формі гумової або пластмасової картечі, куль а також і так званих англ. bean bag — мішечки з гумовою картеччю[15].

Окрім калібру, набої для сучасних рушниць можуть відрізнятись довжиною гільзи та патронника. При цьому, зазвичай, набої з меншою довжиною гільзи можна використовувати в рушницях того ж калібру, але з довшим патронником (але не навпаки). Для 12-го калібру стандартом патронника є 70 мм (2¾ дюйма). Рушниці з патронником 76 мм (3 дюйма) та набої з такою довжиною гільзи називають «Магнум». Також існують набої та зброя під них з довжиною гільзи 89 мм (3½ дюйма), яку називають «Супер-Магнум»[14].

Перезаряджання[ред.ред. код]

«Парадокс»[ред.ред. код]

Гладкоствольні рушниці з невеличкою нарізною ділянкою в дульній частині каналу ствола називають «парадоксами». Ідея нарізати чокове звуження штуцерними нарізами належить англійському мисливцю, полковнику Фосбері, який запатентував її в 1885 році. Постріл кулею з рушниці «парадокс» майже не поступався пострілу з крупнокаліберного штуцера, а бій дробом залишився на рівні ствола з сверловкою напівчок. Однак, такі рушниці потребують спеціальних куль[16].

Дробовики[ред.ред. код]

Докладніше: Дробовик

Дробовик — рушниця, призначена для стрільби дробом.

Помпові рушниці[ред.ред. код]

Докладніше: Помпова рушниця
Стрілець тримає ліву руку на цівці помпової рушниці

Рушниці, перезаряджання яких відбувається поздовжнім рухом (пересмикуванням) цівки силою руки стрільця називають «помповими»[17] (від англ. to pump — «качати»).

Відпирання затвора, зведення курка, та вивільнення чергового патрона з магазину відбувається при русі цівки назад (на себе), а досилання патрону в патронник і запирання затвору при русі цівки вперед (від себе). Конструктивно можливий протилежний порядок дій, однак через те, що відпирання затвору та вивільнення стріляного патрону потребує більших зусиль, фізіологічно зручніше робити це при русі руки «на себе».

Історія[ред.ред. код]

Перші рушниці з'явилися в середині XIV століття.

Легші (порівняно з мушкетами) рушниці набули значного поширення в Україні. Запорожці під час таємних вилазок задля того, щоб ворог не помітив блиску зброї — ледь замочували стволи у розсолі (втрачали блиск). Завдяки легкості рушниці, з'явилась можливість вести вогневий бій у різноманітному положенні (а не лише стоячи і спираючи ствол на підставку), у тому числі і сидячи на коні.

Рушниці активно використовували і для ведення залпового вогню по ворогу. При цьому застосовували як рядний принцип стрільби, так і ведення вогню лише найвлучнішими стрільцями (інші заряджали вільні рушниці).

Стволи рушниці мають різноманітну довжину, але найчастіше у межах 1 метра (± 10-20 см). У розрізі стволи бувають круглі, або 8-гранні. У казенній частині ствол, переважно, ширший ніж біля дульного зрізу. Ряд стволів мають біля дульного зрізу невеличке розширення, а окремі — раструб для стрільби картеччю. Вага ствола коливається у межах 1,5 кг (± 500 гр.), але є і винятки, обумовлені розмірами. Калібр коливається від 12 до 20 мм. Для точнішої стрільби з часом застосовують нарізи на внутрішній поверхні ствола Р. («Гвинтівки»).

Ложе виготовляли часто з горіха (відомі й інші породи дерева), але могли доповнюватись кістяними вставками (Р. кримського і кавказького виробництва мали на кінці дерев'яного прикладу кістяну «п'яту»).

Замок міг бути ґнотовим або кремневим (опис статті «Пістоль»).

Шомпол виготовляли зі сталі і поміщали у спеціальному отворі в ложі під стволом.

Рушниці, як правило, мають різноманітні прикраси у вигляді металевих інкрустаційних пластин, різьблення по дереву і кості, насікання, чорніння та гравірування на металевих частинах Р. (ствол, замок, обіймиці).

В козацькому війську використовували рушниці різноманітного походження: османські, кримські, кавказькі, німецькі, польські, російські, місцевого виробництва і т. і.

Легальний статус[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної зброї в Україні регулюється наказом МВС № 622 від 21 серпня 1998 року. Згідно з наказом, до мисливської вогнепальної зброї належать: мисливські гвинтівки, карабіни та штуцери, гладкоствольні рушниці, гладкоствольні рушниці із свердловиною «парадокс» з нарізами 100—140 мм на початку або в кінці ствола, мисливські рушниці зі свердловиною «сюпра», комбіновані рушниці, що мають поряд з гладкими і нарізні стволи. При цьому, мисливська зброя повинна відповідати таким вимогам:[18]

  • для стрільби зі зброї використовуються мисливські патрони відповідного калібру;
  • загальна довжина з розкладеним та зафіксованим прикладом має становити не менше 800 мм;
  • ємність магазину (барабана) (з установленим обмежувачем за наявності) нарізної зброї не має перевищувати 10 патронів, а гладкоствольної — 4 патронів;
  • мати запобіжник;
  • довжина ствола мисливської зброї повинна відповідати вимогам ГСТУ 78-41-002-97.

Правом придбання мисливської гладкоствольної зброї та основних частин до неї користуються громадяни України, які досягли 21-річного віку. Кількість зброї, яку може мати громадянин України, не обмежена, однак власник зброї повинен забезпечити її безумовну схоронність.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Запорожці під час таємних вилазок задля того, щоб ворог не помітив блиску зброї, злегка замочували стволи у розсолі, від чого метал втрачав блиск.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ГОСТ 28653—90. Оружие стрелковое, Термины и определения. ГОСУДАРСТВЕННЫЙ СТАНДАРТ СОЮЗА ССР. 1991. 
  2. «Ружье» (рос.). Военный энциклопедический словарь (2-е вид.). М.: Военное издательство. 1986. 
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  4. Федоров В. Г. История винтовки. — М.:Воениздат, 1940. С. 16
  5. МЦ20 — одноствольное неавтоматическое трехзарядное ружье
  6. МЦ255 — одноствольное револьверное ружье
  7. ружья Бескурковые ружья // Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915.
  8. Rudyard Kipling.
  9. Brown Bess — Смуглая Лиза (русский перевод)
  10. Борис Халандовский. Ружейная память. — «Ружьё», июнь 2000
  11. П. Шищенко. Ружье Геринга. — «Охотник и рыболов Сибири», 2012, ноябрь
  12. Дедов Меркель из коллекции ружей Г.
  13. Ружье с романтическим названием — Монтекристо
  14. а б Боеприпасы для боевого гладкоствольного оружия (патроны для тактических ружей - дробовиков). World Guns. Процитовано 6 лютого 2014. 
  15. Major Steve Ijames (29 серпня 2005). In defense of the 12-gauge "bean bag" round. PoliceOne.com. 
  16. Блюм, Алексей (2009). Парадоксы - история или перспектива?. Оружие (Техника-Молодежи) (1). 
  17. (Трофимов, с. 76-77)
  18. Наказ МВС № 622 від 21.08.98. веб-сайт Верховної Ради України. 20 вересня 2013. 

Література[ред.ред. код]

  • Дроздова Е. Е. Производство охотничьих ружей в 1850—1914 гг.: кадровые и технологические проблемы // Известия Уральского государственного университета. — 2009. — № 65. — С. 190—199. (рос.)
  • Жук А. Б. Энциклопедия стрелкового оружия. — М.: Воениздат, 1998.
  • Колдунов С. Боевое оружие под дробовой патрон // «Зарубежное военное обозрение», № 4, 1995. С. 20-23 (рос.)
  • Маковская Л. К. Ручное огнестрельное оружие русской армии конца XIV—XVIII веков. Определитель. М.:Военное издательство, 1992 [1] (рос.)
  • Федоров В. Г. История винтовки. — М.:Воениздат, 1940 (рос.)
  • Федоров В. Г. Эволюция стрелкового оружия. Часть I. Развитие ручного огнестрельного оружия от заряжания с дула и кремневого замка до магазинных винтовок. — М.:Государственное военное издательство Наркомата обороны Союза ССР, 1938 (рос.)
  • Хартинк А. Е. Охотничьи ружья. Иллюстрированная энциклопедия. — М.: Лабиринт-Пресс, 2004 (рос.)
  • Энгельс Ф. История винтовки. // В кн.: Карл Маркс, Фридрих Энгельс. Сочинения. Изд. 2-е. Т. 15. — М.:Государственное издательство политической литературы, 1959 (рос.)
  • Lugs Jaroslav. Handfeuerwaffen. — Berlin: Militaerverlag der DDR, 1977

Посилання[ред.ред. код]