Дунаєвський Олександр Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дунаєвський Олександр Михайлович
Народився12 грудня 1909(1909-12-12)
Полтава, Російська імперія
Помер18 січня 1985(1985-01-18) (75 років)
Москва, СРСР
Країна СРСР
Діяльністьжурналіст, письменник
Мова творівросійська
Роки активності19471983
Жанрповість[d]
ПартіяКПРС
Нагороди
орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани»

Олександр Михайлович Дунаєвський (нар.12 грудня 1909, Полтава, Українапом.18 січня 1985, Москва) — український радянський письменник і журналіст, військовий кореспондент.

Член Спілки письменників СРСР з 1966 року. Автор документальних повістей в жанрі літературного пошуку, з яких найбільш популярна «Іду за Гашеком» витримала за життя автора чотири видання.

Біографія

[ред. | ред. код]

Початок шляху

[ред. | ред. код]

Олександр Дунаєвський народився в Полтаві. У 1929 році почав журналістську діяльність в місцевій газеті «Більшовик Полтавщини». Разом з ним в редакції працював майбутній український письменник-сатирик Олександр Ковінька[1].

Потім працював секретарем редакції районної газети «Правда Зміївщини». І близько 15 років пропрацював кореспондентом газети «Правда»[2].

Військовий кореспондент

[ред. | ред. код]

Під час німецько-радянської війни капітан третього рангу Дунаєвський був кореспондентом «Правди» на Карельському фронті і Північному флоті. Олександр Дунаєвський покинув Арктику в кінці 1942 року. Керівництво газети направило його в найгарячішу точку війни — на сталінградский напрямок. Статті та кореспонденції Дунаєвського про мужність і героїзм радянських воїнів регулярно з'являлися на сторінках газети «Правда»[3].

1 лютого 1943 року в газеті «Правда» були надруковані два матеріали про те, як під Сталінградом здавалися в полон німецькі генерали: «Генерали здаються в полон» Дунаєвського і «Сталінград сьогодні» Григоренко. Як зазначив у щоденнику Лазар Бронтман, «в першому з них генерал фамільярно і панібратськи розмовляє з нашим полковником, що взяли його в полон, у другому — наші запросили генерала на вечір художньої самодіяльності. Шум — гігантський. т. Сталін прочитав і обурився, назвав це ліберально-запобігливим ставленням до іноземців, в тому числі, — до ворогів, назвавши це „рабська психологія“». 5 лютого редакція «Правди» отримала постанову ЦК ВКП (б), в якому «розміщення цих матеріалів розцінено, як груба політична помилка, вказано, що це свідчить про притупленні почуття партійності у працівників редакції. Постановою Дунаєвський і Григоренко зняті з воєнкорів, як не відповідають своєму призначенню»[4].

Повоєнне життя

[ред. | ред. код]

Весною 1946 р року Дунаєвський очолив в «Правді» створений відділ виїзних редакцій і масової роботи, перед яким ставилося завдання — відродити рабселькоровський рух[5].

Деякий час (до 1966 року) Дунаєвський очолював в Москві профком літераторів при видавництві «Радянський письменник»[6] . У 1966 прийнятий в Союз письменників.

Помер в Москві в 1985 році[7].

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Олександра Михайловича часто плутали з композитором Ісааком Йосиповичем Дунаєвським. За спогадами Андрія Безкоровайного, одного разу комісару 205-го стрілецького полку Іваннікова, який відзначився в боях, подзвонили зі штабу: «До вас їде Дунаєвський». Комісар розпорядився звільнити землянку для розміщення артистів, поставити намети, приготувати вечерю на двадцять персон. Незабаром перед комісаром постав один-єдиний середнього зросту чоловік у кожушку і вушанці, який виявився спеціальним кореспондентом «Правди» Олександром Дунаєвським.

Творчість

[ред. | ред. код]

Початковий етап

[ред. | ред. код]

Перша книжка Олександра Дунаєвського — «Надія Кошик» — вийшла в 1947 році. Вона розповідає про комсомолку, ланкову колгоспу імені XVII партз'їзду Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, відзначеної в 1947 році званням Героя Соціалістичної Праці за високі врожаї кукурудзи[8].

Далі вийшли друком «Дівчина із золотою медаллю», «Покликання», «З кінопересувки по селах», «Ливенський скарб» (нариси про людей і справи одного племрозсадника; Державне видавництво сільськогосподарської літератури, 1956), «Життя візьме своє». Деякі з цих книг були переведені на іноземні мови і видані за кордоном[2] .

Літературний пошук

[ред. | ред. код]

Олександр Дунаєвський найбільш відомий як автор документальних повістей в жанрі літературного пошуку про учасників громадянської війни в Росії з різних країн — Фрідріха Платтену, Ярослава Гашека, Жанни Лябурб, Каре Лігеті, Олеко Дундича, Гайке Бжішкяне і ін. Часто ці повісті доповнювалися автором і перевидавалися:

  • <i id="mwWQ">Новогрудский Г.</i>, Дунаєвський А. Товариші китайські бійці. — М., 1959. У книзі зібрані спогади про участь китайців на всіх фронтах громадянської війни в Росії.
  • Олеко Дундич. — М .: Воениздат, 1960. — 143 с.
  • Новогрудский Г., Дунаєвський А. Слідами Пау: Історія одного літературного пошуку. — М .: Воениздат, 1962. — 248 с. Це перероблене і доповнене видання документальної повісті «Товариші китайські бійці». Письменники в архівах рядок за рядком простежили шлях легендарного Пау — командира китайського батальйону.
  • Іду за Гашеком. — М .: Воениздат, 1963. — 152 с.
  • Слідами Гая: Документальна повість. — Єреван: Айастан, 1966. — 238 с.
  • Платтен відомий і невідомий: Документальна повість. — М .: Воениздат, 1974. — 248 с.
  • Слідами Гая. — Свердловськ: Середньо-Уральське книжкове видавництво, 1975. — 272 с.
  • Жанна Лябурб — знайома і незнайома. — М .: Политиздат, 1976. -167 с.
  • Справжня історія Каро Лігеті. Іду за Гашеком. Червоний Дундич: Документальні повісті. — М .: Воениздат, 1978. — 368 с.
  • Жанна Лябурб — знайома і незнайома: Документальна повість. — 2-е видання, доповнене. — М .: Политиздат, 1982. — 254 с.
  • Іду за Гашеком [Архівовано 16 жовтня 2021 у Wayback Machine.]: Документальна повість. — 4-е видання, доповнене. — М .: Радянська Росія, 1983.
  • Олеко Дундич: Документальна повість. — Кишинів: Карта молдовеняске, 1987. — 158 с.
  • Слідами Гая: [Повість про героя громадянської війни] / [Пер. Т. аваз; Вступ. ст. А. Мікояна; Худож. Т. Жирнов]. — Ташкент: Еш гвардія, 1987. — 301 с.

Іраклій Андроніков, розмірковуючи про жанр наукового пошуку, писав: "Олександр Дунаєвський розповідає, як він йшов по слідах героїв громадянської війни в Росії — чеха Ярослава Гашека, угорця Каро Лігеті, як відвідував місця, де вони воювали, розпитував очевидців, розшукував документи, вчитувався в стовпці військових газет того часу. Тому долучимо до нового жанру і його книги — «Іду за Гашеком», «Справжня історія Каро Лігеті», «Слідами Гая» … "[9]

Зокрема, працюючи над документальною повістю про Фрідріха Платтену, Дунаєвський більше десяти років вів пошуки в архівах і установах Москви, Ленінграда, Києва, Кам'янця-Подільського, Риги, Вільнюса, Швейцарії та ін. Він виявив або розшифрував цілий ряд невідомих або маловідомих важливих подій і фактів з життя Платтена і Леніна[10] .

Повість «Іду за Гашеком» друкувала на своїх сторінках газета «Руде право» — орган ЦК Комуністичної партії Чехословаччини .

Про Другу світову

[ред. | ред. код]

Подіям Другої Світової війни Дунаєвський присвятив книгу:

  • Дні і ночі Мурманська: Слідами військових записок. — М .: Воениздат, 1985. — 223 с.

Попередньо «Дні і ночі Мурманська» були опукліковани в журналі «Звезда» — в № 6 за 1980 рік. У наступному році — теж в № 6 — журнал вмістив відгуки на цей твір Дунаєвського.

У 1981 році в Державному архіві Мурманської області утворена колекція документів ветеранів війни, учасників оборони Заполяр'я. У цій колекції, зокрема, зібрані рукописи і фотокопії статей військового кореспондента газети «Правда» в Заполяр'ї Олександра Дунаєвського, глави з його документальної повісті «Дні і ночі Мурманська», рецензії та відгуки читачів на книгу[11] .

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Ковінька Олександр. Попав пальцем у небо. — Київ: Радянський письменник, 1966. — С. 114.
  2. а б От издателя // Дунаевский Александр. Олеко Дундич. — М.: Воениздат, 1960. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.
  3. Бескоровайный А. И. И в сердце каждом отзовётся. — М.: Воениздат, 1990. — С. 399. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.
  4. Бронтман Л. К. Дневники 1932—1947. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.
  5. Бронтман Л. К. Дневники 1932—1947. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.
  6. Московский Союз Литераторов
  7. Журнал «Звезда». Список авторов на букву Д. [Архівовано 26 жовтня 2021 у Wayback Machine.] Правда, Андрей Бескоровайный в мемуарах «И в сердце каждом отзовется» (М.: Воениздат, 1990) указывает, что Дунаевский умер в 1986 году
  8. Шляхами комсомольської слави: Довідник. — Київ: Молодь, 1979. — С. 103.
  9. Андроников Ираклий. Избранное в двух томах. — Т. 1. — Москва — Augsburg, 2001. — С. 234.
  10. Паравійчук Андрій. Фрідріх Платтен у Кам'янці-Подільському // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). — 1975. — 24 травня. — С. 4.
  11. Государственный архив Мурманской области. Коллекции документов. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.

Література

[ред. | ред. код]
  • Штіх М. Слідами Гашека. (Про документальної повісті Олександра Дунаєвського «Іду за Гашеком») // Прапор. — 1963. — № 6.
  • Локшин В. Заслуговує доброго слова. (Про документальної повісті Олександра Дунаєвського «Слідами Гая») // Прапор. — 1966. — № 7.
  • Камов Борис. А. Дунаєвський. Жанна Лябурб, знайома і незнайома: Серед книг // Зірка. — 1976. — № 8.
  • Пікачу Анатолій. Автор — історія: [Про творчість А. Дунаєвського] // Зірка. — 1977. — № 11. — С. 201—210.
  • Ще одна сторінка з літопису Великої Вітчизняної: [Відгуки на «Дні і ночі Мурманська» А. Дунаєвського] // Зірка. — 1981. — № 6.
  • Дунаєвський Олександр Михайлович // Шмаков, Олександр Андрійович, Шмакова, Тетяна Олександрівна . Урал літературний: Крат. біобібліогр. слів. / А. А. Шмаков, Т. А. Шмакова. — Челябінськ: Південно-Уральське книжкове видавництво, 1988. — 366 с. — С. 95. — ISBN 5-7688-0264-9
  • Дунаєвській Олександр Михайлович // Пащук І. Г. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини. — Рівне: Волинські обереги, 2005. — С. 60.

Посилання

[ред. | ред. код]