Евтим Спространов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Евтим Спространов
Народився 15 січня 1868(1868-01-15)
Охрид, Османська Імперія
Помер 5 липня 1931(1931-07-05) (63 роки)
Софія, Болгарія
Поховання Центральний цвинтар Софіїd
Діяльність публіцист, письменник, громадський діяч, дослідник
Відомий завдяки болгарський просвітник і громадський діяч
Alma mater Солунська болгарська чоловіча гімназія
Знання мов болгарська[1] і македонська[1]
Автограф

Євтим Спространов — публіцист, письменник, громадський діяч, дослідник, учасником національно-визвольного руху македонських болгарів[2] Використовавує псевдоніми, такі як Анін, Беш чинар, Д. Угринов, Е. Марклуєв, Карабурун, Кирил, Мітре Ристовічин, Христо Генин, Цв. Ангелов[3] Бугарін і Охридчанин[4].

Біографія[ред. | ред. код]

Евтим Спространов народився в Охриді 15 січня 1868 року.[2] Його батько Ангел Спространов був членом Орхидської змови 1880 — 1881 рр. Початкову освіту здобув у рідному місті, а потім у Солунській болгарській чоловічій гімназії в Салоніках. У 1888 — 1889 навчальному році перебував у трикласному училищі у Крушево, потім навчався в Київській духовній семінарії та на юридичному факультеті Московського університету. Через проблеми зі здоров'ям повернувся і оселився в Софії в 1891 р., де був викладачем Софійської державної гімназії (1891 — 1894) і працював у Міністерстві народної освіти. Як секретар професора Івана Шишманова, Евтим Спространов допомагав у редагуванні "Сборника за народни умотворения, наука и книжнина".[4]

Ангел Спространов, батько Евтима Спространова.
Зліва направо - вчителі Георгій Кулішев, Тенчо Тенчов, Нікола Хаджиташов, Нікола Сурльовський, Антон Костов, Евтим Спространов і Димитар Михайлов. Серед них священик Олександр Попевтимев. Серед жінок викладачі Марія Хаджипопова, Катерина Бадачева (з Воден), Катерина Н. Телятинова (з Дойрану) і Марія Поппетрова (з Дойрану).

У 1892 р. Евтим Спространов брав участь у заснуванні Літературного товариства «Младата македонска книжовна дружина» і був співробітником друкарні журналу «Лоза».[4] Разом зі своїми однодумцями — Пітер Попарсов, Тома Карайовов, Христо Коцев, Димитар Мирчев, Андрій Ляпчев, Наум Тюфекчиєв, Георгі Баласчев, Коста Шахов, відомими як і винороби, марно пропонує реформувати норми болгарської мови і розширити її словниковий запас за рахунок більш повного представлення західно-болгарських діалектів. Евтим Спростронов був головою Софійського македонського товариства, а в 1895 р. його обрали членом керівництва Першого македонського конгресу, згодом названого Верховним македонсько-одринським комітетом (HMОК). Внутрішня боротьба, що мала місце в наступні роки, і протиріччя всередині ВМОРО розчарували Спространова і він тимчасово відійшов від активної революційної діяльності.

У 1897 р. народився його син — майбутній письменник Димитар Спространов (1897 — 1967).

Евтим, Атанас, Димче, Тома Спространови.

У 1903 році Евтим Спространов був одним із засновників Верховної еміграційної комісії в Софії, що у співпраці із закордонним представництвом ВМОРО збирала допомогу та кошти для потерпілих в Македонії та Едірне. У 1904 році Спространов повернувся до Македонії як директор болгарського жіночого училища в Бітолі, але був виключений турецькою владою. Встигнувши зустрітися з головним османським інспектором сільського населення Македонії та Едірнських пагорбів Хілмі-пашею, Спространов отримав дозвіл залишитися в Македонії як інспектор болгарських училищ у Санджаку в Салоніках. У 1905 р. на рильському конгресі ВМОРО Спространов був одним зі соратників Даме Груєва і був обраний резервним членом центрального комітету ВМОРО.[4] У цьому ж році він допомагав у видавництві газети "Автономна Македонія", яка виходила в Белграді.

Влітку 1906 року Спространов був змушений залишити Салоніки, оселився в Софії і працював депутатом у Міністерстві народної освіти. У той час він контактував з низкою діячів ВМОРО —Христо Матовим, Тодором Александровим, Петром Чаулевим, Аргіром Манасієвим та іншими, автор багатьох статей у пресі про революційно-просвітницьку роботу болгарів в Македонії та Едірне.

На Кюстендильському конгресі ВМОРО в 1908 Евтим Спространов був одним з лідерів правого крила організації, висловлювався з приводу братовбивчої боротьби, ініційованої крилом Яне Санданського, і наполягав на посиленні боротьби проти сербської та грецької пропаганди в Македонії.

Після молодотурецької революції 1908 р. Спространов знову був учителем в Македонії — у жіночій школі в Салоніках, а з липня 1908 — інспектором шкіл у Битольському.[5] Бере активну участь у діяльності Спілки конституційних клубів Болгарії, який об'єднував представників правого крила ВМОРО та представників болгарських вчителів у цій області. У 1909 Евтим Спространов був редактором профспілкової газети «Отечество». У 1910 — секретар митрополита в Едірне і одним з активістів громадської організації "Българска матица". У 1912 році був редактором екзархійської газети «Вести» в Константинополі.

У 1912 — 1913 рр. Евтим Спространов був окружним управителем у звільненому під час Балканської війни Штипі [6], а потім займав адміністративну посаду в Кілкісі.

Після Другої Балканської війни Спространов брав участь у спробі об'єднання в Національний союз, опублікувавши серію наукових робіт у газеті «Вечерна поща».[7]

Полковник Димитар Мустаков, охридський окружний управитель Евтим Спространов та інші на археологічних розкопках на некрополі Требеништа, 15 червня 1918 р.

У 1914 р Євтим Спростанов став членом масонської ложі [8], до складу якої входили інші керівники македонського руху — Тома Карайовов, Александар Протоґеров та інші, сподіваючись використати масонство для цілей своєї справи.

Під час Першої світової війни у 1917 — 1918 рр. був управителем округу в рідному місті Охрид.[4] Після закінчення війни працював інспектором Духовного відділу Міністерства закордонних справ і релігій.[4] Представник Охридського братства на Установчих зборах Спілки македонських еміграційних організацій, що відбувся в Софії з 22 по 25 листопада 1918 р.[9]

Брав активну участь у наданні допомоги біженцям з Македонії, західних околиць і Едірненської Фракії. Голова Софійського македонського товариства. Неодноразово обирався головою Охридського товариства культури "Св. Климента" і Охридського опікунства фондами, секретарем Ілінденської організації і заступником голови Національного комітету Спілки македонських братств. У 1923 — один із засновників Македонського науково-дослідного інституту.[4] Бере участь у створенні таємної Македонської дружби — організації, яка має на меті зберегти болгарські общини у Македонії мирними засобами.[4]

Після вбивства Тодора Александрова в 1924 р. і наростаючих розбіжностей у ВМОРО Евтим Спространов у зблизився в поглядах з генералом Александром Протогеровим. Приєднався до Національного комітету Спілки македонських емігрантських організацій. Разом з Йорданом Мірчевим відмовляється вимагати відставки Георгі Кулішева, головного редактора газети «Македонія», який після вбивства Александра Протогерова в липні 1928 опублікував різку критику на Івана Михайлова [10]. На 7-му конгресі Спілки македонських емігрантських організацій в 1928 р. залишає Національний комітет в знак протесту проти політики, що проводиться керівництвом [11].

Евтим Спространов помер 5 липня 1931 р. в Софії.[2]

Творчість[ред. | ред. код]

Спространовъ, Е (1896). Разкази за дѣца. Издание на книжарницата на К. Г. Самарджиевъ С-ие въ Солунъ и Прилѣпъ, Печатница на Хр. Дановъ, Пловдивъ.
Спространовъ, Е (1901). По македонскитѣ работи. София: Печатница на Иванъ К. Цуцевъ.

Евтим Спростронов є автором великої кількості публікацій про життя і діяльність видатних діячів, що брали участь у національно-визвольній боротьбі македонських болгарів, а також про минуле міста Охрид. Його перші наукові праці публікуються на сторінках “Сборника за народни умотворения, наука и книжнина”, де його увага в основному зосереджується на рідному місті та деяких лінгвістичних проблемах. Опублікував архіви і писав нариси про життя і творчість видатних діячів Відродження — Петко Славейкова, Братів Міладінових, Дімітара Матова, Нешо Бончева, Цані Гінчєва та інших.

У 1900 був відправлений Священним Синодом у Рильський монастир для вивчення та систематизації рукописів у місцевій бібліотеці, внаслідок чого згодом були опубліковані інвентаризовані ним рукописи монастирської бібліотеки.

Спространов також пише вірші, якими він залишається незадоволеним і відмовляється продовжувати оповідання для дітей і дорослих. Деякі його поетичні твори написані в дусі народної пісні — поеми „Македония тъжи“ (1891), „Оплакването на Мара“ (1894) та інші.

Найважливішу роль у роботі Евтима Спространова займає журналістика, присвячена македонському питанню. Він публікується в ряді періодичних видань, серед яких редакції газети «Отечество» і «Вести», журнали «Ученически другар», « Детска забава », «Народен страж», «Покровител на животните». Крім того, співпрацював з журналами "Периодическо списание" Болгарського літературного товариства, Сборник за народни умотворения, наука и книжнина“, „Училищен преглед“, „Лоза“, низкою газет — „Пряпорец“, „Заря“, „Куриер“ та ін.

Використані Спространовим псевдоніми: Един Македонец, Бугарин, Беш-Чинар, Охридчанин, Македонец, Ангел Спространов, Анин, Кирил, Три звезди, Е.С., А.Б.В., Спр., Евтим, Е. С-в, Карабурун, Митре Спасов, Мойсо Митрески, Орешков та інші.

Дослідження праць Евтима Спространова[ред. | ред. код]

Користуючись тимчасовими і не дуже чіткими коливаннями Евтима Спростанова, вираженими окремими документами з його багатої документальної спадщини, і змішуючи висловлювання іноді політичного сепаратизму з етнічною приналежністю, деякі автори Македонії визнають, що Евтим Спростанов був одним з творців македонізму. Гане Тодоровський визначає Спространова як попередника Місіркова, який вагався між "ідеєю єдиної македонської нації і опорою того часу, домінуючою теорією болгарського характеру македонського народу".

Наприклад, 20 липня 1902 року він пише лист Стефану Дедову, який у той час видававв «Балкански гласник» у Белграді, де говориться наступне:

" Протягом довгого часу, брате, я проповідую, аби відкласти вбік те, що християнське населення в Туреччині є нацією, але подивимося на його муки і страждання. Чому ми мусимо дивитися на неї як на болгарську або сербську, а не на християнську або загальнослов'янську, а потім, з усією нашою силою, допомагати йому відірватися від турецького насильства і звірства? Ця ідея дуже симпатична, і я не можу не думати, що ви перші просунули її до Сербії, хоча й ризикуєте великими неприємностями...[12] "

Проте 26 червня 1903 р. він записав у щоденнику:

" Македонська революція - це болгарська революція. Це продовження того, що почалося в 1876 році. Її метою було звільнення болгарського народу. Оскільки він не повністю звільнився, ця революція продовжувалася доти, доки нарешті не визріла в Македонії, розвинувшись і набравши великих масштабів. Тепер питання полягає в наступному: чи повинен болгарський народ підтримувати її, щоб завершити справу? - Ви повинні. Якщо болгари цього не зроблять, вони будуть наступати на свій народ: македонці борються і страждають як болгари, а не як македонці.[13] "

Твори[ред. | ред. код]

Самостійні видання[ред. | ред. код]

Дослідження та статті[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Гребенаров, Александър и Георги Царев. Спомени на Евтим Спространов. Македонски преглед, С. 1992, кн.2, с.131-149
  • Гребенаров, Александър. Демографската картина в Западна Македония (по записки на Евтим Спространов), Македонски преглед, С. 2001, кн.4, 21–32
  • Друговац, Миодраг. Историjа на македонската книжевност ХХ век, Скопje 1990, с. 44-47
  • Jанев, J.Ставовите на Евтим Спространов и Jован Ќирковиќ за автономиjа на Македониjа во составот на Jугословенска федерациjа во 1920 година, Гласник на Институтот за национална историjа, Скопjе, 1983, с.61-89
  • Розалин Д. Евтим Спространов, Зорница (Цариград), 41, № 27, 7 юли 1931, с.2
  • Тодоровски, Гане. Претходниците на Мисирков, Скопjе, 1968
  • Фурнаджиев, Д. Евтим А. Спространов, Заря № 3, 1931
  • Бошнакова, Милкана. Евтим Спространов за учебното дело в българските основни училища в Солун. Известия на Народната библиотека "Св. Св. Кирил и Методий", Т. 28, С., 1996, 477 – 498

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Czech National Authority Database
  2. ↑ а б в Енциклопедия „Пирински край“, том II. Благоевград: Редакция „Енциклопедия“. 1999. с. 278. ISBN 954-90006-2-1.
  3. ↑ Николов, Борис. ВМОРО — псевдоними и шифри 1893-1934, Звезди, 1999, стр.9, 16, 32, 40, 50, 52, 67, 101
  4. ↑ а б в г д е ж и Енциклопедия „Пирински край“, том II. Благоевград: Редакция „Енциклопедия“. 1999. с. 279. ISBN 954-90006-2-1.
  5. ↑ Николов, Борис Й. Вътрешна македоно-одринска революционна организация. Войводи и ръководители (1893-1934). Биографично-библиографски справочник, София, 2001, стр. 154.
  6. ↑ Македония История и политическа съдба, Том II, 1912 - 1941 г.“, Колектив, Издателство „Знание“ ООД, София, 1998 г., стр. 30.
  7. ↑ Елдъров, Светлозар. Униатското движение в България в 1913 година. Архів оригіналу за 20 серпня 2008. Процитовано 1 травня 2019.
  8. ↑ Масоните в България: Членовете на Българските масонски ложи, родени в Македония (до 1944 г.), Брошура на Главно управление на архивите към Министерски съвет на Р. България, С., 2003 г. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 1 травня 2019.
  9. ↑ Палешутски, Костадин (1993). Македонското освободително движение след Първата световна война, 1918-1924, том 1. Издателство на Българската академия на науките. с. 65.
  10. ↑ Гребенаров, Александър. Легални и тайни организации на македонските бежанци в България (1918-1947), МНИ, София, 2006, стр.209.
  11. ↑ Гребенаров, Александър. Легални и тайни организации на македонските бежанци в България (1918-1947), МНИ, София, 2006, стр.220.
  12. ↑ Спространов, Евтим.
  13. ↑ Евтим Спространов.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Евтим_Спространов&oldid=39512608